ЗВІДКІЛЯ У НАС ЗОМБІ

       Якось раз винайшли таку цікаву річ, яка називається смартфон! Він був дуже дорогий, але через якийсь час смартфон з’явився у всіх. Усі ним користувалися повсякденно і все було у шоколаді. Згодом настав час коли письменників, художників, спортсменів, співаків, акторів, танцівників не стало! Тому що усі сиділи у смартфонах і ніхто більше не малював, не співав і не танцював.

Жив в цей час хлопчик Ваня. Він весь час сидів у смартфоні. Його було просто неможливо заставити покласти гаджет. Якось, одного сонячного і теплого дня, Ваня пішов до школи. І не дивлячись на таку гарну погоду –  бурмотів собі під ніс:

— Так не хочу до школи. Краще б удома пограв на телефоні.

— О привіт Ваня, – сказав його однокласник.

— Привіт.

— Чого ти такий сумний?

— Я не хочу іти до школи.

— А я хочу! – з радістю вигукнув товариш.

— Як можна любити школу?!

— Але ж там багато друзів. Також ти можеш дізнатися багато всього цікавого та потрібного для життя.

— Ні! Там нічого не цікаво і друзі якісь химерні, злі.

— Та ні – це не правда!

— Аааааа то ти такий самий як і усі – химерний! Та ще й недовірливий! Я з тобою більше не-дру-жу!

— Ну і ладно, – ображено сказав той.

— Ненормальний, – хмикнув Ваня.

Від цього моменту Ванько почав молоти якісь дурниці. Розпочався урок математики.

— Ваня тобі два! – вигукнула вчителька. – Ну ти що не можеш вирішити цей легкий приклад?

— Це для мене дуже складно!

— Ну то на уроці потрібно гарно слухати! Ще й за те що ти не слухаєш на уроці – я ставлю тобі одиницю!

— Ах ви ж! Зла, не красива, тупа вчителька!!!

— Так, до директора в кабінет Ванько!!!

Як ви бачите – Ваня був дуже сердитий. Йому сказали піти у кабінет до директора школи, а він без нього справився і пішов додому. З мамою зовсім не розмовляв. Сів за смартфон у себе в кімнаті. І так весь вечір. А на наступний ранок навіть до школи не пішов, бо прикинувся що хворий.

— Ура! Не потрібно йти до школи! Можна цілий день у телефоні сидіти! Так, із самого початку пограю в Бравл Старс.

Пік

— Ну все – загружається. Так якого персонажа вибрати? О, візьму оцього – він крутий. Все, битва починається – в бій! Так, треба йти туди швидко! За той камінець, бо за мною вже погоня! Все я заховався. А тепер на тобі! Ну все, він програв!..

— Ура, я виграв!!!

І так минуло декілька годин. Ваня грав, але з часом йому стало нудно, і хлопчик взявся за іншу гру. Цілей день Ванько грав у різноманітні ігри на гаджетах. Настав вечір, Ваня ліг спати але ніяк не міг заснути – бо сильно боліла голова.

Наступного дня наш хлопчик знову не пішов до школи, тому що його мама помітила, що неслухняний позеленів! Він був світло-зелений. І вона подумала, що малий геть захворів, та ще й надовго! А Ваня все продовжував без кінця грати у гаджети. Пройшов тиждень. Мама відправила до школи Ваню, тому що у нього не було ні температури ні блювоти. За тиждень хлопчик став такий, неначе його зеленкою помазали! Усі його боялися, а також обзивали зомбі і зеленкою теж обзивали. А саме кумедне його ще й Шреком називали! Ну а більше всього за нього хвилювалася його вчителька. Уроки пройшли, половина класу залишилася на групі продовженого дня. Ваня ж пішов додому…

На наступний день Ванько просто не міг розмовляти, мама дуже злякалася за нього – зеленошкірий розмовляв як зомбі! І зрозуміло що він не пішов до школи – а до вечора хлопчик вже зовсім перетворився на зомбі! Налякана мамочка закрилася у спальні, щоб не покусав. Та раптом: Пших! І з’явилася якась відьмочка!

— Ух ти, який гарний дім, ой, а що це за звуки? О, зомбі! Тепер зрозуміло чому мене сюди занесла чарівна мітла.

— Е-е-е-е-е-е-е-е, – казав колишній Ванько.

— Іди но сюди малий.

Пших і відьма разом з зомбіком полетіли на чарівній мітлі. Мама вибігла з її кімнати, і так перелякалася, ну так перелякалася що аж заплакала! А тим часом чудики на мітлі приземлялися у якісь дивній країні. Там жили відьмочки і кожна різна! Коли вони прилетіли, то чарівниця  почала варити якесь химерне, смердюче зілля, щоб зробити зомбіка знову людиною, але виявилося що в неї не було всіх необхідних інгредієнтів. І вона придумала як їх добути, але це дуже складно, адже вони знаходяться на інших кінцях країни. Не вистачало п’ять інгредієнтів:

Соняшник добра

Дзеркально чиста вода з сердечного озера

Чарівний пил

Особливий фрукт з високого, високого дерева

Чарівний алмаз

Чарівниця дала зомбіку завдання – якщо він хоче бути людиною то має знайти усі матеріали. У Вані-зомбіка ще залишилось трохи розуму і він подумав, що навіщо йому залишатися у цій країні, якщо тут немає телефонів. Тому монстреня вирішило відправитися в дорогу за інгредієнтами.

Першим інгредієнтом був соняшник добра, він знаходився на півдні країни відьмочок. Ваня йшов через відьомчий ліс дуже довго поки не знайшов соняшник. Зомбі підійшов до квітки – торкнувся, а вона загорілася?!

— Е-е-е-еее! – заревів зомбік.

Він зрозумів, що квітку просто так не зірвеш. Раптом він почув:

— А-а-аааа допоможіть я не вмію плавати, а в мене дитина тоне! – кричала якась відьмочка.

Зомбік одразу кинувся до незнайомки. І плюхнув у воду, довго не було видно зеленошкірого. А потім – плюх! І він з’явився з маленькою відьмочкою на руках.

— Ура! О, дякую тобі зомбі.

— З-е-е-ееее! – тільки й сказав малий. І пішов до квіточки знову. Почав думати як її зірвати. Та раптом соняшник перестав палати полум’ям?! Ваня вирішив спробувати знову – і в нього вийшло!!!

А далі зомбі-хлопчик відправився за водою до сердечного озера. Але дорога була дуже далека, аж на півночі країни. Подорож до озера була дуже важка. Йому на дорозі зустрілася і кам’яна стіна, і колючі зарослі, і дуже глибока річка – Ванько із всім тим справився. А ось і сердечне озеро, біля цього озера стояло невеличке але і не мале відерце. Заморочений важкою дорогою малий одразу схопив відерце і опустив в воду, та раптом він підплигнув неначе його лев вкусив. А знаєте чому? Бо вода була льодяна, йому ще повезло, що руку не відморозив. Почав він думати як набрати води у відерце. Та раптом побачив ту саму відьму, якій врятував дитинку.

— О, привіт знову, – посміхнулася відьмочка.

— З-е-е-еееееееее

— А зрозуміла ти назнаєш як набрати води з цього дивовижного озера?

— З-е-е-е-еееееее

— Ну добре я тобі розповім, за те що ти мені допоміг. Так ось перейдемо до теми – цю воду може взяти істота яка має душу і любляче серце. Все зрозуміло?

— З-е-е-е-ееееее

— Ну от і добре, пока.

— З-е-е-е-ееееее. Зомбі задумався. Він почав згадувати однокласників, вчительку, родичів, а саме головне батьків. І думав як же він їх насправді любить. Та раптом його нога торкнулася води, бо він був дуже близько до озера. І Ваня зрозумів, що йому не було холодно. Він спробував ще воду – а вона тепла! І хлопчик набрав у відерце води. І відправився далі за третім інгредієнтом.

Потрібно було знайти чарівний пил із книги талантів. Йому потрібно було іти у відьмочу бібліотеку. На цей раз далеко йти не довелося. Ванько швидко знайшов бібліотеку. Але щоб знайти ту саму книгу талантів йому знадобилося багато, та ще й дуже – часу. Але хлопчик-зомбі все одно знайшов потрібну йому книгу, протер її ганчірочкою – подивився, а там на ганчірці анічогісінько немає. Зомбік відкрив цю книжку і подивився на першу сторінку, а там написано:

В кожному з нас є маленькі сердечка талантів. І якщо їх не розвивати – то вони пропадуть, а якщо навпаки розвивати їх – то сердечка будуть ставати більшими і більшими! Не проганяйте ці серця талантів!

Так було написано у книзі. Ваня почав думати, що він вміє?! Нарешті він згадав що вмів малювати і вирішив намалювати картину. А намалював він машинку, як в дитинстві – це був кабріолет. Малий поклав картину у книгу. Після цього сталося диво – на ганчірці з’явився чарівний пил!

Зеленошкірий відправився за четвертим інгредієнтом – фруктом на дуже високому дереві. Він ішов, ну так –  і не довго, і не мало. Нарешті він дійшов до цього високого дерева і почав на нього лізти. Зомбік то ліз верх, то трохи сповзав у низ. Але він дібрався і ледве-ледве зірвав фрукт. А як же він злізав… Коли Ваня зірвав фрукт то звалився у низ, прямо полетів неначе пташка, яка не вміє літати.

— А-а-а-аааааааа!!! – кричав Ванько, поки летів з дерева.

Не хвилюйтеся з нашим героєм все гаразд. Головне що фрукт у руках у зомбіка! Після цього він думав, що він виявляється такий сильний!

І знову хлопчик відправився у дорогу – за останнім інгредієнтом. Це алмаз удачі, він знаходиться глибоко в печері. На його дорозі було багато перешкод – він терпляче здолав зибучі піски і болото. І дійшов до цієї печери. Він з острахом зайшов до печери. Почав роздивлятися навколо себе і намагався знайти цей дивовижний алмаз, але в нього не виходили. Зомбік ходив-ходив і вже думав, що не знайде алмаз, та раптом щось блиснуло в темряві.

— Ура!!! – зеленошкірий знайшов цю дорогоцінну річ!!! Прямо на кам’янистій поличці і малий взяв камінця у руки. А потім вилетів з печери і побіг до відьми.

Незабаром хлопчик вже був у відьмочки і протягував їй інгредієнти для зілля!

— Навіщо вони мені, – сказала відьмочка, – Ти і так вже хлопчик!

— Щ-щ-щ- щоо? Я вже хлопчик?!!! Ура!!! Дякую тобі відьмо! Дякую!!!

— А ти знаєш чому ти став людиною? Тому що коли ти шукав ці інгредієнти – ти проявляв людські риси. Ось чому ти став справжнісінькою людиною – ще кращою ніж був. А головні риси людини це – добро, любов, талант, сміливість. А удача приходить до тих у кого є ці риси – тому ти і зміг знайти алмаз удачі. Ну а тепер тобі час додому – полетіли.

Коли відьма доставила Ваню до дому то мама дуже зраділа. І Ванько більше не сидів довго в смартфоні, а гарно вчився, грався з друзями, спілкувався з мамою і розвивав свій талант малювання. А ще після цієї пригоди у нього з’явилося нове хобі – футбол, а значить з’явилося нове маленьке сердечко таланту.