Мій рідний край
Мій рідний край – моя земля святая,
Мов пісні голос, Краснопільщина моя.
Тут народилась я, живу і знаю,
Що кращої землі, ніж ти, нема.
Які ліси! Які степи й поля!
Які є тут надвечір краєвиди!
І найродючіша земля,
І так багато ягід різновидів.
І небеса найкращі, ніж будь-де,
А хмарки візеруночки малюють…
І люди добрі, добрі як ніде,
Вони найбільше щирість в нас цінують!
В моїй душі оцей надземний рай,
Мов сонячний промінчик в небі блиска, –
Мій рідний, милий серцю Краснопільський край!
Моя Вітчизна й батьківська колиска!
Ненька Україна
Моя Україно! Квітучая ненько!
Душа так співає і б`ється серденько,
Що чує твій подих землі,
Що пісня крилата злітає до неба,
Бо в кожному слові про тебе, про тебе,
Голубко рідненька моя.
Що мова твоя легендарна, одвічна
Звучить на весь світ.
Із сторіччя в сторіччя
Не гасне сія!
Що гордість за тебе
У кожному серці,
Теплом зігріває,
Бо ми – українці.
Єдина сім`я!
Величне місто Київ
Роки пролітають літа за літами
І тільки наш Київ не в`яне з роками
Для кожного з нас – він завжди молодий
Нескорений духом, мов воїн княжий.
А може для нас він лише молодий?
Сам, мабуть, втомився і духом старий?
Ти, Києве милий, рідніший за все!
Охайний і давній, такий ось ти є.
Літописи пишуть, що було в тобі
Искроватий*, ніжний, увесь у красі.
Це місто прекрасне й привітне завжди!
Я впевнена – Київ в серцях назавжди!
(*Искроватий – блискучий)
Закарпаття
Закарпаття – миле, давнє,
Віковічні гори славні,
Казка в горах ожива,
Раннє сонечко тендітне
З-за гори кива привітно,
Туман землю застеля.
З гір течуть річки блакитні,
Подих вітру оксамитний,
Наче хусткою вкрива.
Ніч спустилась непомітно,
Гори в задумі столітнім,
Спить карпатськая земля.
До України
Люблю я Неньку Україну
За краєвиди, за красу.
Люблю я так свою країну
За мову чисту, золоту.
Люблю її я так, що навіть,
Словами це не передам,
Моя країно – Україна!
Такої в світі більш нема!
Родилась в ній і жити буду,
Бо тут майбутнє є моє!
Країна ця – найкраща в світі,
Хоч зараз морок тут снує…
Вітчизна мила – Україна,
Тримайсь рідненька – люд встає!
Осінь
Осінь милу, золоту, барвисту,
Як завжди чекаю близь вікна;
І нехай зашле десь в даль лелеку,
Кращої пори у нас нема.
Золотом засипе вона клени,
І вогнем тополі замигтять,
І нічого не залишиться зеленим,
Бо така у неї благодать.
Стануть всі дороги в нас барвисті,
Але осінь вже не зігріва,
Прийдуть їй на зміну сніги чисті,
Все ж кращої пори у нас нема!
Зима
У зимку гарно – всюди біло,
Метуть сніги, летять сніжинки.
Хурделиці кружляють стрімко,
І замітають всі стежинки.
Дерева знов шапки наділи,
Застигло озеро умить.
У лісі дуже всі зраділи –
Настав вже час їм всім спочить.
Мороз узимку буде панувати,
І кожного красою вразить.
Він вікна людям буде малювати,
Та все довкола заморозить.
Краса зими у холоді й морозі,
Вона багато свят нам принесе.
Зима стоїть уже в нас на порозі
І щастя для усіх вона несе!
Весна
Прийшла весна – природа оживає,
Пташки щебечуть і течуть струмки.
Вже сонечко усіх нас зігріває,
І вже летять додому ластівки.
Весна прекрасна й дуже мила,
Красою застеляє увесь світ,
Вона така у нас єдина –
Дарує людям першоцвіт.
Весна чарівна, ніжна, добра, мила
Малює людям радісних картин,
Вона всіх нас підхоплює на крила
Й несе в безкрає небо до хмарин.
Весна усіх теплом нас огортає
Та із зимою виграє війну.
Як гарно, що усіх вона вітає!
Яка це радість зустрічать весну!
Літо
Прекрасне літо – сонечко пригріло,
Зазеленіли всі степи й луги,
Багато в лісі ягідок доспіло,
Не описати літньої краси.
Пташки висиджують потомство,
І починають вже рости гриби.
Таке у лісі є багатство,
Що для людей, як дорогі скарби.
Улітку діти йдуть на відпочинок,
Тепліють вже озера і річки.
Раніше починається світанок,
Й гніздяться на ставках качки.
І літо пронесеться дуже швидко,
Прийдуть йому на зміну холоди.
І хоч його нам відпускать не легко,
Воно в серцях залишить нам сліди!
Ліс
Ліс прекрасний і прадавній
Таємниці зберігає.
Чом стає такий відлюдний?
Чом усе від нас ховає?
Чом приховує між листям
Надзвичайніших тварин?
Чом квітуче розмаїття
Між дерев вкриває він?
Його люди знищить хочуть,
Добре знає ліс про це,
Страшно листячка тріпочуть,
І зітхає джерельце.
Тож давайте будем, люди,
Разом ліс оберігати!
Станем ми на захист всюди,
Будем ми його плекати!
Щоб у лісі і під лісом
Не робив ніхто лихе!
Щоб піднявся з небуття він,
І забув про усе зле!
Музика
Музика – яка ж чарівна й дивна річ,
Що відкриває душам вхід у небуття.
І людям часто йде вона у поміч,
Бо викликає щире каяття
Нехай поллються переливи струнні
І музика заграє звідусіль.
І скажеш ти: “Що то за звуки дивні,
Що вже летять як швидка карусель?”
А я скажу: “То магія і чари,
Що всім дарують віру в майбуття,
Що виганяють із душі злі мари,
І всіх вона виводить з забуття”
А під кінець хотіла б я додати
Для мене музика не чари, а життя!
І щиро хочу Вам усім сказати
Вона дарує людству віру в майбуття!