ПОШУКИ КРАЩОГО ЖИТТЯ

В одному далекому, але дуже мальовничому лісі, де сонце всміхається та дерева лоскочуть небо, птахи співають дивовижну пісню, жив маленький Бурундучок. В нього був пухнастий животик, невеличкий хвостик  та біленька плямка на голові, ніби це ліс поцілував його туди. Жив Бурундучок разом зі своєю мамою та братом в крихітній, але затишній нірці в стовбурі дерева. В середині все було казковим. Маленькі ліжечка, на яких спали Бурундуки, нагадували ліжечка ельфів, бо були кольоровими та кумедної форми. Все в домі дихало любов’ю, затишком та спокоєм.

Прокидався Бурундучок зранку та мерщій біг на галявину, щоб встигнути подивитися, як сонце винирює з травки та піднімається вище за сосни. Потім знаходив кущ з найсолодшою суницею і смакував нею. Після цього біг до свого друга, зайчика Степашки,  і вони цілими днями гралися, співали, купалися, робили все, що заманеться. Лише ввечері заповзав Бурундучок додому дуже вимучений, випивав склянку молока та лягав спати, навіть не миючи лапки. Так і минав його день.

Сьогодні Бурундучок прокинувся і вже збирався вибігти з хати, як його гукнула мама.

• Синку, затримайся на хвилинку! Мені потрібна твоя допомога.
• Що треба? – пробурмотів Бурундучок.
• Я хочу, щоб ти поскладав свої речі в своїй кімнаті, бо ввечері до нас прийдуть гості.

З великим невдоволенням Бурундучок пішов до своєї кімнати.

• Чому я? – запитав Бурундучок. – Я не накидував! І взагалі, це не мої речі! Чому примушують тільки мене?

Він поспіхом позасовував речі до шафи, іграшки під ліжко і пішов до Степашки гратися, не сказавши нічого мамі. Через декілька хвилин зайшла мама до кімнати, а Бурундучка там немає. Розгнівалась та відправила старшого сина за Бурундучком.

Бурундучок і Степашка разом гралися, як раптом помітили старшого брата Бурундучка.

• Бурундучок, йди сюда! – взяв брат його за руку та повів.
• Мамо! Мамо! – кричав на весь ліс Бурундучок.- Він мене ображає! Я нічого не зробив!

Мама почула крик, вийшла на подвір’я та відповіла йому:

-Так, ти нічого не зробив! З того, що я просила зробити! За це ти будеш сидіти вдома аж до завтра.

Бурундучок був страшенно обурений словами мами та вчинком брата та все одно пішов до своєї кімнати. Вже прийшли гості та йому не хотілося виходити до них. Він був дуже ображений, тому ліг на ліжечко і почав думати. Все! Я їм не пробачу! Де бачили таке, щоб найменша дитина прибирала будинок!? Мене ніхто не розуміє. Ні, я це так не залишу! Піду геть з дому. Нехай поживуть без мене, тоді побачать!

Не довго думаючи, Бурундучок взяв свій рюкзак, поклав до нього іграшку, бутерброди, пляшку води. Одягнувся та пішов, поки гості сиділи за столом. Коли він вийшов, ніхто не помітив. Йшов темним лісом. Навкруги він бачив якісь вогники, йому марились різні чудовиська. Стало лячно Бурундучку та сидіти на одному місці ще страшніше. Тому Бурундучок вирішив іти далі, а щоб не було так лячно, співав собі пісеньку. Коли прийшов ранок, він вже не впізнав місцевості. Присів на пеньок, прикинути, що робити далі, аж раптом до нього хтось заговорив.

• Привіт, я Маша. Ти чому тут? Чому ти сам? А як тебе звати?

Від кількості запитань, у Бурундучка голова пішла обертом. Він побачив білочку, руденьку, з кумедними вушками та розкішним хвостиком.

• Привіт! – відповів Бурундучок.- Я прийшов шукати краще життя, нову сім’ю. Тільки не питай мене, чому. Все одно, не розповім.
• Добре! Коли ти тут сам, то ходімо зі мною. – відповіла білочка.
• Ходімо! – погодився Бурундучок.

Може, в неї і є краще життя та краща родина, подумав собі Бурундучок. І разом вони пішли до білки Маши.

Зайшовши в двір до нової подруги, Бурундучок почув незрозумілий шум. Але потрапивши до хати, він побачив, що всі бігають по кімнаті, мама-білка порається на кухні, через секунду вона вже пере, потім витягає пиріг з духовки. Тато ремонтує телевізор – навкруги летять іскри, все завалено інструментом, брат Маші ходить з віником і прибирає, а дві маленькі сестрички бігають навколо столу та кричать. Навкруги стояв такий галас, що Бурундучок, навіть не привітавшись, вийшов геть та побіг. Втомився Бурундучок від швидкого бігу, зупинився біля озерця і присів на бережку. А навколо така краса! По периметру озера очерет збудував високий  паркан з зеленого листя, ліворуч верба-красуня розпустила свої довгі коси аж до води. На вербі сидить соловейко і так солодко співає, що Бурундучку захотілося підспівувати йому. По воді пливе латаття з білими квітами, а по них стрибають маленькі жабенята. Бурундучок милувався красою та слухав солов’я.   Та раптом задрімав.

На дворі вечоріло. З озеро потягло прохолодою, від цього Бурундучок прокинувся. Біля озера Лисичка пере білизну.

• Доброго вечора! – привітався Бурундучок. – Прохолодно, чи не так?
• Доброго!- відповіла Лисиця. – Твоя правда, холодно.
• Я заблукав. Не могли б ви допомогти мені знайти, де переночувати?

Лисиця подумала та відповіла:

• А ходімо до мене! Переночуєш, а завтра підеш далі, якщо захочеш.

Пішов Бурундучок з нею. Вклалися спати, а на ранок Бурундучок розплющив очі, а навколо темна – темна нора, вночі він цього не помітив. Замість ліжка лежить солома, прикрита смердючою ганчіркою, на стелі величезний павук ловить мух. Пилюка, сміття, бруд валялися по всій нірці.

Тут прийшла Лисиця зі своїми дітьми. Поставила на стіл шматок хлібини, декілька картоплин, цибулю і дала запити водою. Бурундучок з неохотою сів до столу, але все таки поїв, бо дуже зголоднів.

• Ну, якщо поїли, то збирайтеся, підемо ловити мишей. – Скомандувала Лисиця. І вся родина разом з Бурундучком пішла.

А тим часом вдома у Бурундучка все до гори дригом. Всі шукають Бурундучка. Мама цілими днями плаче. Брат з товаришами обшукують всі закутки лісу. Та ніде Бурундучка немає. Навіть Степашка не знає, де він може бути. Сім’я Бурундучка звернулася до лісової поліції за допомогою. І вдень , і вночі всі шукають малечу, але марно.

Повернувшись з охоти, Лисиця дала Бурундучку кошик та відправила за грибами. І наказала по дорозі додому зібрати сіно, яке вже висохло на галявині. І так кожен день. Лисиця всю важку і брудну роботу залишала Бурундучку, а сама з дітьми тим часом відпочивала біля озера. Бурундучок зовсім став не схожим на себе. З веселого, швидкого перетворився на втомленого та зануреного роботою. Зовсім худий та голодний він мав працювати, щоб догодити Лисиці. Так пройшло пів року. Зовсім не маючи сил та бажання щось робити, він лежав вночі та думав:

• Який же я дурний! Я сам виміняв своє веселе життя на цю темну та сиру нору. Вважав, що робота, яку мені давала мама, дуже тяжка. А що тепер? Тепер працюю, як раб.

Він думав та плакав. Це були сльози відчаю – вдома затишно пахне свіжим хлібом, всі посміхаються та радіють.

• Не треба мені іншу родину і життя!

Бурундучок зібрав свої речі та поки всі спали тихенько вийшов та й втік. Він пробігав повз озера з вербою і солов’я, повз пенька, на якому відпочивав, повз будиночка білочки Маші і був таким щасливим, що він повертається додому. Настав вечір. Бурундучок  нарешті добіг до будиночка, в якому горіло світло і заглянув туди. За столом сиділа засмучена та заплакана мати, брат обнімав її за плечі та втішав.

Не витримав Бурундучок і забіг до хати. Він застрибнув на руки до мами, міцно обійняв її та сказав:

• Пробач мені! Я більше нікуди не піду! Я зрозумів, що моя сім’я найкраща та іншої мені не треба.

Мама пригорнула до себе сина і більше не відпускала. Тепер Бурундучок кожного ранку прибирає свою кімнату, допомагає мамі, після чого біжить гуляти. Він зрозумів, що не треба шукати кращого життя, треба озирнутися навколо та побачити, що все найкраще навкруги вас!