Мої  батьки поїхали в село до бабусі, а я сидів удома один. Взагалі багато хто був би радий, але мені чомусь здавалося, що якесь чудовисько вилізе з-під ліжка та вкусить мене. Або з’їсть. Чи хтось постукає у двері,  а я не буду знати, що робити. Через деякий час я зрозумів, що все добре та я в безпеці. Аж тут раптом у двері-таки постукали. Я аж підскочив. Миттю стрибнув  у ліжко,  вкрився ковдрою та лежав там, доки не стало тихо. Коли повернулися мама й тато, я розповів їм, що хтось стукав у двері. Вони заборонили мені відчиняти будь-кому.  Із села батьки привезли якийсь старий годинник. Він був великий і займав багато місця.  Виявилося, що це подарунок від бабусі, втім на моє запитання «Навіщо нам непрацюючий годинник?», ніхто не відповів. Тут я зрозумів,  що батьки  щось приховують. Це мене ще більше зацікавило,  та з тієї миті почалися пригоди.

Наступного дня батьки пішли на роботу, а за деякий час задзвонив телефон – то моя мама стурбованим голосом попередила мене, щоб я і близько не підходив до годинника. Тепер мені дуже кортіло підійти до годинника. Втім тільки я наблизився до нього, як почув дуже моторошний голос:

• Віддай мені його!!!

Увечері я розповів, що сталося. Мама мені сказала, що  якщо я ще раз підійду до годинника, вона забере в мене телефон. І більше нічого не пояснила. А потім я чув, як вона розмовляла із бабусею по скайпу.

• Сьогодні Павло не послухався нас і підійшов до годинника, – скаржилася мама.
• Ні в якому разі не залишай його самого вдома! – суворо наказала бабуся.
• Може, треба йому розказати, бо він незабаром все дізнається? – запропонувала мама.
• Ні! Йому ще рано знати, – відповіла бабуся.

Так я й не дізнався таємниці годинника. Наступного дня я захворів, бо випив холодного компоту. Мама  пішла  в аптеку за ліками, а я пішов дивитися телевізор. Тільки я підійшов до столика, щоби взяли пульт, перед телевізором  з’явилося страшне чудовисько. Воно сиділо на стільці та дивилося на мене. У нього були червоні  роги, гострі зуби та булькаті очі.

– Принеси мені годинник або я заберу тебе до іншого світу, де багато монстрів та чудовиськ, – наказало воно скрипучим голосом.

Я пішов за годинником. Мої коліна тремтіли. З переляку я  приніс йому наручний зламаний годинник мого батька.

Чудовисько затремтіло від гніву.

– Ти  знущаєшся? Я казав про великий годинник, – вимовило воно, але голос його став скидатися на голос миші, якій прищемили хвіст.

Вже було не так лячно. Звісно, я не приніс йому потрібний годинник. Тут до мене дійшло: я можу їм керувати.

Я йому сказав майже спокійно:

• Навіщо тобі той мотлох? Я можу тобі подарувати наручний годинник.
• Ти не розумієш! У ньому багато сили, я стану безсмертним, – прошепотіло чудовисько і зникло в хмарі диму..

І в цей момент повернулася мама. Звісно, моїй оповіді вона  не повірила, а сказала, що це моя фантазія. Чому мені не розповідають секрет годинника? Може, тому, що батьки вважають мене боягузом? Ні, мені конче потрібно довести батькам, що я – не страхополох!

На щастя, батьки мали поїхати в село, бо захворіла бабуся. Тобто, це погано, що бабуся захворіла, але то був для мене шанс показати свою сміливість. Тато дуже здивувався, що я  збираюся залишитися сам удома, втім залишив мені ключі від квартири на всяк випадок. Тільки вони поїхали, я дістав свої кишенькові гроші , побіг у магазин та купив маленькі годинники. Ви спитаєте, навіщо вони мені? Та це я вам зараз розповім. Батьків немає вдома, тому прийде чудовисько, щоб забрати великий годинник а, я буду йому приносити маленькі годинники і буду вдавати що не знаю, який йому годинник треба. Бо коли я його дратую, він втрачає свою силу. Коли я прийшов додому, нікого не було, але я знав, що у будь яку мить прийде чудовисько. І я не помилився. Воно прийшло й знову просило годинник. Але я вдавав що я не розумію про який годинник він говорить тому я приносив йому годинники, що я купив. Зрештою він так розгнівався, що розтанув у повітрі.

Наступного ранку він з’явився знов. Наручних годинників в мене вже не було, тому я сказав:

• Бери мій телефон, там теж є годинник.
• Мені не треба твій телефон!  Мені треба великий годинник. Я його візьму, якщо ти мені дозволиш, бо без твого дозволу я його чомусь не можу взяти, – шипіло чудовисько та клацало зубами.

Тут вже я сам розлютився.

• Слухай, іди  геть з моєї квартири,  поки я не розгнівався вкрай та не подзвонив батькам. Геть! Не хочеш? Тоді я несу свій телефон та фотографую тебе.
• Не треба, – злякалося чудовисько, – я вже зникаю,  та пам’ятай, що  я ще повернусь,  коли ти розіб’єш свій телефон.

 

Наступного дня повернулися  батьки. Я сподівався, що мені нарешті  відкриють секрет годинника, бо я вже показав усім, що я – не боягуз.

• Який секрет годинника? Немає ніякого секрету, – сказала мама.
• Мамо, до нас приходив монстр. Він розповів мені, що годинник надає сили. Я прогнав його. Невже ви ще сумніваєтесь, що мені можна довірити таємницю? – ледь не обурився я.
• Добре я розкажу тобі секрет годинника. Насправді секрет у тому, що цей годинник передається з покоління в покоління. Час від часу до нас приходить чудовисько, щоб забрати заклинання сили, яке має наш годинник – бо він є свідком життя усіх наших пращурів. Але навряд чи хтось із нас переможе чудовиська.
• Я знаю його слабке місце! – заволав я. – Його треба дратувати. І робити вигляд, що ти нічого не розумієш. Тоді воно почне зникати.

 

Мама засміялася, а я пішов спати. Відтепер я не боюсь чудовиська та навіть чекаю на нього.  Бо я знаю, як його перемогти. І ще, найголовніше: зі мною мої пращури . І це надає мені неабиякі сили.