Елена та Різдво

У одному тихому містечку живе невелика сім’я. Там є тато Майк, мама Люсі, син Стів та його старша сестра Елена. Мешкають вони у великому триповерховому будиночку на Роуз Стріт.

Елена любить писати книжки, гуляти із друзями та біситися зі Стівом. Взагалі одинадцятирічна дівчинка розумна та допитлива. Але іноді її  брала нудьга, бо світ здавався нецікавим, одноманітним: все було нею прочитано, розв’язано, все швидко нею вирішувалося і досліджувалося….

Мама Елени та Стіва не працює: вона робить хатню роботу і готує смачнючі страви для сім’ї. Майк працює директором заводу ялинкових іграшок. Усі при ділі, о от Елені чогось не вистачало…. Ну, як ви зрозуміли, ялинка у них завжди була найошатніша. Навіть про це вона вже подумала разом з татом як його помічниця.

Напередодні Різдва вся сім’я виїжджає на ярмарок. Посеред ярмаркової площі зачаровує своєю красою  святкова величезна  ялинка!!!!. Вона  прекрасна, на ній тисячі іграшок, кульок, цукерок, проте нема найголовнішого – золотої зірки на верхівці.

• Не розумію, чому нема зірки? – здивувалася Елена.
• Справді, дивно! – підхопила мати.
• Що? Нема? О лихо! Це вже проблема! Певно, треба викликати поліцію, бо її вкрали! – у розпачі мовив тато. – А ви можете допомогти. Може, зірку знайдете!

І  уся сімейка розбіглася. Елена – не виняток. Шукала вона її години зо дві – ніяк не могла знайти. Аж раптом побачила якесь мерехтливе світло у саду  за ярмарковою площею.

• Ну, і що це таке?! – зацікавилась дівчинка.

А ще цей клаптик світла начебто якось дивно крутився. Елена не змогла перебороти зацікавленість і все ж таки пішла дивитися: що воно таке?

І тут… Вихор… У ньому отвір-двері…

• Ого, якісь дивні двері! – Елена дуже здивувалася, адже ніколи такого не бачила.

Але що за ними? Хмм… Ну, добре, хай там що, але я відчиню їх і дізнаюся, що там таке!

Враз Елена вступила у цей вихор і скрикнула. Там темно, страшно, до того ж у неї розболілася голова. Бам! І через хвилину вона вже стоїть у якомусь коридорі. На стіні щось висить: начебто факел. Дівчина вирішила його взяти. Але чим же його запалити? Проте тут вона згадала, що забула викласти із кишень сірники для запалювання феєрверків. Обережно підпаливши факел, Елена підняла його догори і кімната одразу стала світлою. На стіні було написано:

«Наверх вибратися не можна, пройди всі мої випробування і знайди вихід»

«Оце втрапила», – із відчаєм подумала дівчинка.

Враз вона вгледіла вісім величезних, наче гори, дверей. Елена спробувала по черзі відчинити їх – жодна не піддавалася. І ось останні перед її очима. Вони були також зачинені, проте коли Елена натиснула на ручку і сильно штовхнула… Нарешті!!! …

Елена зайшла у довжелезний коридор. Спочатку вона не могла втямити, що це т… Але потім, походивши хвилин п’ять, вона докумекала, що це лабіринт. Притулившись до однієї зі стінок, незабаром дівчина вийшла. Перед нею була зала. Посеред неї стояли ящики. На стіні висіло послання: «Якщо ти відгадаєш загадки на цих скринях, кришки відчиняться, і ти отримаєш ключі від брами. Усього ключів шість. Не відгадаєш загадки – не виберешся!» Вона відгадувала тварин, рослин, країни. Коли відкрила усі ящики, то змогла відчинити і велику браму із шістьома отворами для ключів із ящиків – загадок.

А далі –  каналізація… Навкруги було сиро, моторошно і холодно. Дівчина чула писк пацюків і своє відлуння. Враз в вгледіла стільці і столик, на яких сиділи… монстри. Один стілець був вільний, тож Елену запросили присісти. Чудернацькі тварини пояснили, що вони от-от почнуть грати в дуже цікаву гру.І вибору у неї немає!!! Велетні-монстри мали із зав’язаними очима доганяти Елену. Вона була дуже маленька порівняно з ними, тому їй було легко ховатися і бути непоміченою. Гра дуже швидко втомила велетнів, бо дівчинку не так легко наздогнати.   Тож і це випробування вона пройшла.

Потім були п’ять кімнат із ребусами. Елена мала пройти ці кімнати, щоб піти до наступного рівня випробувань. Але двері ці були непрості. Замість щілини, у яку вставляли ключа, висіли сенсорні пластини із ребусами. Це було дуже просто!Ребуси вона любила розв’язувати найбільше! На це пішло не менше десяти хвилин.

Якщо ви думаєте, що Елена користувалася тільки розумом у цих випробуваннях, то ні. Не все, шановний читачу! …

У наступному рівні дівчинка мала пролетіти повз озеро із піраньями у джунглях, далі вижити по двадцять хвилин у пустелях, савані та й у звичайному темному лісі. … Елені було дуже страшно, проте зібравши всі сили в кулак, вона натиснула червону кнопку і   –  перейшла на останній рівень.

І от вона бачить стіл, а на ньому три цукерки: фіолетова, зелена та рожева. «Смачні, мабуть»,- подумала … Але згадала, що щось подібне було у книжці «Аліса в Країні Чудес». Тож, по ідеї, вона мала з’їсти якусь із цих цукерок. Але яку?

І тут бачить аркушик, у якому написано таке: «Ну що ж, герою, ти розкрив таємницю викрадення зірки. Я зрозумів, що зробив неправильно. І щоб у тебе була змога вибратися із цього порталу, тобі необхідно з’їсти якусь із трьох цукерок. Правда ж, круто? Проте я забув, яку за кольором тобі варто їсти, щоб не зменшитися, не перетворитися у гнома, а вибратися звідси. Обнишпори цю кімнату і, можливо, знайдеш підказку. Удачі!»

Дівчина наче детектив почала шукати підказки, проте нічого не могла знайти. У відчаї вона вже збиралася полишити все, та раптом побачила якусь картину із дивним  соняшником. Чому дивним? Тому що саме  у центрі квітки малесеньким почерком було нашкрябано: «Фіолетова». «Розумничка!», похвалила сама себе Елена і  кинулася їсти фіолетову цукерку. «А вона смачна! Як іноді важливо їсти навіть цукерки! Навіть мама, напевно, дозволила б мені таку, якби знала, що це важливо і необхідно!» Роздумуючи, вона і не помітила, що час і місце навколо неї почали швидко змінюватись…..

За мить дівчину почало крутити, вертіти, кидати у різні боки і ……винесло знов у сад. Але двері зникли, а замість них лежала ялинкова зірка! Ото радість! А тут і батьки, і брат …Найрідніші!!!!

• Мамо, тату, Стіве, дивіться, я знайшла зірку!
• Круто! – вигукнув Стів, вихопивши у Елени прикрасу, і побіг на велику драбину чіпляти.

Усі й не помітили, допоки Елена «гуляла». Аж раптом великий годинник продзвенів дванадцяту.

• Ураа!!! – загорлав народ. – З Різдвом! Святкуємо!!!

Веселе свято!!!! Ото гульба була! Ніколи не забудеш! …Аж раптом мама питає:

• Елено, як ти знайшла зірку?
• Ох, мамо, я не просто її знайшла, а ще й себе також. Але це довга історія…- скаже Елена, згадуючи свої пригоди і загадково посміхаючись….