ДИВНИЙ СОН

 

Одного разу Петрик запропонував мамі поїхати до бабусі у село. Але цього дня з’ясувалося, що бабусі не було вдома. Вона поїхала до санаторію на відпочинок та лікування. Петрик дуже хотів побачити бабусю, адже не спілкувався з нею ось уже два місяці.

Промайнув тиждень, другий. А на третй тиждень хлопчик сам вирішив навідатися до бабусі в санаторій. І умовив маму вирушити у мандрівку не попередивши бабцю про це по телефону. Як же вона здивується!

Дорога була довгою. Майже чотири години автобус прямував у санаторій. Та ось він зупинився перед гарною брамою із написом «Березовий гай».

Опинившись у вестибюлі санаторію, Петрик зацікавлено озирався навкруги. Раптом його погляд спинився на знайомому обличчі. Це була Настя – однокласниця Петрика, яка також відпочивала з батьками у цьому санаторії.

Дівчинка дуже здивувалась, побачивши Петрика.

– Привіт, Насте! Як справи? Чи не бачила ти у санаторії моєї бабусі, я саме до неї приїхав, – промовив Петрик.

– Привіт, Перику! Приємно тебе бачити. Так, я знаю, де твоя бабуся і залюбки допоможу знайти її. Вона має бути на співбесіді для пенсіонерів, – відповіла Настя.

І діти пішли до кабінету з табличкою «Кімната для співбесід» з якого лунали голоси літніх людей.

Петрик постукав у двері: «Тук-тук-тук!»

Голоси стихли і у двері визирнула голова бабусі Петрика.

– Онучок, Петрику, що ти тут робиш? – здивовано запитала бабуся.

– Доброго дня, бабусю! Як же я радий тебе бачити! Я шукав тебе і мені допомогла однокласниця Настя. – відказав Петрик.

– А, Настя! Знаю, знаю. Це чемна і вихована дівчинка. Вона тут відпочиває з батьками. – промовила бабуся.

– Доброго дня, бабусю. – привіталася Настя.

– То чого ж ми стоїмо. Ходімо до готельного номеру. Ти ж не сам, Петрику, приїхав? – запитала бабуся.

– Ні, я приїхав з мамою. – відказав Петрик.

Онук і бабуся повільно почимчикували до готельного номера.

Дорогою з ними трапилась така пригода.

Коли вони йшли доріжкою через охайний березовий гай вздовж озера, бабуся раптом промовила:

– А знаєш, Петрику, цей санаторій – дивовижне місце.

– Бабусю, я в ці казки вже давно не вірю. – відповів хлопчик.

– А даремно! – І бабуся тричі плеснула в долоні. «Хлоп-хлоп-хлоп» – пролунало серед березового гаю.

Петрик навіть не встиг отямитися, як раптом все навколо змінилося. Берези перетворилися на рожеві баобаби, а зелена трава – на великі жовті квіти по плечі Петрику. Всі люди зникли, а озеро перетворилося на фіолетовий водоспад у якому грайливо пірнали лазурні дельфіни.

Несподівано з води з’явилася королева дельфінів із невеличкою діадемою на голові, яка виблискувала на сонці. Петрик попрямував до водойми, а королева дельфінів попливла йому назустріч.

– Доброго дня! Рада тебе бачити, Петрику. Я – королева дельфінів. Як у тебе справи? – людським голосом запитала вона у хлопчика, який від здивування впав на землю біля водоспаду.

Петрик швидко замотав головою.

– Як так може бути, що дельфін розмовляє і я його розумію? – сказав він уголос.

– Так, у чарівній країні це можливо. – відповіла королева дельфінів. – Але розмовляти людською мовою можу тільки я.

– Зрозумів. – відказав хлопчик. – А звідки Ви знаєте, як мене звуть?

– О, це просто. Я дуже давно знаю твою бабусю. Вона потрапила до нашої країни ще дівчинкою твого віку, я тоді тільки-но народилася. Тож ми знайомі усе життя. Зараз же вона привела до чарівної країни тебе. Сподіваюсь, ти сміливий хлопчик.

– Так, звісно, – з гордістю відповів Петрик.

– Тоді у мене до тебе буде одна дуже відповідальна справа. – промовила королева дельфінів і пірнула у воду.

Раптом звідкись почав лунати голос мами.

– Петрику, синочку! Вставай! Прокидайся! Ранок вже за вікном!

Петрик протер зпросоння оченята та сів на край ліжка.

– Оце так пригода… Мамо, мені сьогодні наснився такий сон.

– Добре Петрику, потім розкажеш. А зараз швиденько збирайся та йди снідати. У нас на сьогодні стільки справ! Ти не забув, що ми їдемо до бабусі у санаторій. – сказала мама.

– Як в санаторій… Чому в санаторій… В який санаторій… – спантеличено запитав Петрик.

– Санаторій «Березовий гай», у якому бабуся зараз відпочиває. Ми ж вчора про це з тобою домовлялися. Чи ти забув? – відказала мама.

– Забув… Мамо, я такий дивний сон бачив. – знову проказав Петрик.

– Добре, синку. Йди снідати. А про сон розкажеш у автобусі, адже нам майже чотири години їхати, – промовила мама.