Моя мама не любить шити. Ну, хіба пришиває геть розгойдані ґудзики на одязі. Але в той день вона погодилась разом зі мною пошити шкарпетку. Не звичайну, а велику, подарункову. Ми цілий вечір просиділи на підлозі, підбирали клаптики тканини. Мама сказала, що це – мистецтво, і називається воно«печворк», але я уявляв, що складаю кольоровий асиметричний пазл. Ми багато радились, сміялись, два рази посперечались, аж поки не створили те, що хотіли. М’якеньку чарівну  шкарпетку.

Всередину вмістився чай, вафлі, шоколадне печиво і кілька жуйок зі смаком кавуна.
У цей вечірсвяткові шкарпетки шились у різних куточках нашого міста. Це мої однокласники також готували сюрпризи-гостинці. Зранку наша вчителька Тая Анатоліївна збирала їх у класі та пакувала у величезну коробку, яку волонтери мали ось-ось відправили на фронт. Військовим взимку холодно, тому гарячий чай їх зігріє. І, думаю, вони так само люблять кавунові жуйки, як і я. Бо хіба можливо їх не любити?

Ранкова зустріч у школі почалась із пакування подарунків солдатам. Всіх розмов було — тільки  про посилку: як її краще прикрасити, як все вмістити, щоб не зім’ялось, які побажання написати… Врешті-решт, у нас все вийшло. Вчителька нам пояснила, що воїни дуже-дуже чекають гостинців – так само, як діти. І ми постарались їх здивувати. Тільки я трохи переживав, що наша посилка загубиться, але волонтери обіцяли пильніше за нею приглянути.  

Зимові свята настали. В школі – канікули, вдома пахло пиріжками з яблуками, вишнею і корицею. А це означає, що в мами вихідний. Все було так гарно і казково, але я постійно думав, чи доїхала наша посилка до солдатів і чи отримали вони мої кавунові жуйки. Я взагалі не скупий, але кавунові жуйки навіть хлопцям у дворі не даю. А от солдатам не шкода зовсім: вони заслужили на все найкраще.

Навіть коли ми бігали надворі з друзями, думка про посилку не давала мені спокою. Аж раптом мама покликала обідати. Заварюючи чай, вона передивлялась повідомлення в фейсбуці. «Дивись, ваша посилка!» – вигукнула мама. «Де? Покажи», – аж підскочив я. На фото усміхалися солдати. Вони стояли посеред поля, а поряд із ними на землі були розкладені посилки. В руках у кремезного військового, який стояв посередині, була най-найбільша коробка із красивим написом «З вдячністю — учні 2-Б класу».

Схоже, хтось із солдатів був такий же нетерплячий, як і я. Бо із уже привідкритої посилки виднілися гостинці. І серед них – знайомий барвистий асиметричний візерунок.
Моя чарівна шкарпетка.