Біла путь

Відвертість

Чуєш, як землю стрясає розбещено,
Крає їй горло гірким полином
Ніч? Як плаче небо нехрещене,
Й вітер печаллю над степом лине?

Знаєш, не маю нікого винного,
Зраджена хибним чуттям і чварами
Я — лише відгомін часу плинного,
Що переможно дихає шпарами.

Може, ще крок у мовчазному просторі:
Дихає холодом прірва глибокая.
І тільки тіні, як шпилі гострії,
І лиш зоря над горою високая.

Біла путь

Сива
стіна. Синій світ
сіє –

Сонце
спить. Синя хвиля
сивіє.

Серце
стікає. У скронях
суть…

Сіра
мряка. Лише біліє
путь.

Не соромся сльози

Не соромся сльози — нехай витече разом з душею.
Не питай ти у них, чому рідною вкрились землею..
І не кидай на вітер холодні від болю слова,
Лише вір, щоб надія в серці була жива.

Хай годинника стукіт відміряє час до останку…
Хай комусь не дожити до тіней холодного ранку —
Тільки доля вирішує, скільки залишилось жить,
Бо спливає довга, як вічність, прозора мить.

Не соромся сльози, нехай витече разом з болем!
Тільки птаха сумує над зритим від вибухів полем.
Десь іздалеку чути шепіт промерзлих снів…
Стара мати чекає вдома своїх синів…

Рідний край

У полі ще лежить густий туман,
Зоря остання світить в синій млі,
Летить гусей далекий караван,
Сьогодні я одна на всій Землі.

Злітає в небо сизокрилий птах,
Я вранці по траві шовковій ходжу,
Збудилось сонце на стрімких горах,
Осяявши промінням білу рожу.

І виростають крила у душі,
І розум наповняє краю врода!
В ранковій недоторканій тиші
Зникають мої грози і негода.

На човні мрій пливу в казковий гай,
Обличчям вітер вільно зустрічаю.
Моя земля – то мій душевний рай:
Зі щастям рай душі я повінчаю!

Єдиний край мій, де рожевий схід!
Єдине сонце і блакитне небо!
Я добрий після себе лишу слід
Для тебе, земле рідная, для тебе!

Сонет

Десь там, у куточку, у кожній людині
Живе синьооке тендітне створіння.
Щоночі розказує мантри мені,
Молитви читає тихенько вві сні.

Мій янгол доводить, що всі безневинні –
Небесного Бога маленькі створіння.
Єдиний Хранитель, що шле промені,
Рахує удари мої імпульсні.

Зі сніжної піни тріпочуться крила –
Великого Бога незримая сила
Від посмішки лине яскраве проміння

І чує він серця мого мерехтіння.
Його я люблю і не забуду довік
Мій добрий хранитель, ти – мій рятівник.