У місті, що шипшиной поросло,
Серед занедбаних дворів, садів і скверів…
Дитинство душ маленьких не знайшло
І все бродило в пошуках щоденних.

Будинки сірі смутком поросли,
А стіни – фотографії плекали.
Колись давно тут діточки жили
І місту сміх дитячий дарували!

Там, у кімнатах – іграшки сумні,
Під подушкой ведмедик все чекає…
Годинник зупинився і лишень
Дитинство все шукає, виглядає…

Майданчики у вічній самоті,
І Перший дзвоник діток не гукає!
Шкільні подвір’я – ніби в страшнім сні
Все мріють, що до них хтось завітає.

І місто, що примарами лякає,
І кожен дім – чекає їх, чекає!..
Чекає і дитинство, ніби знає,
Що хтось його усе життя шукає…