Ну що ж – дозволю вам зазирнути  в мій щоденник…

Мене звати Лайза. Лайза Хейсон. НЕ ЛІЗА! І мені з таким іменем в житті дуже складно. Ну прямо ДУЖЕ складно. Взагалі, я не люблю своє ім’я. Майже так само, як і ім’я Ліза. Але ні. Ім’я Ліза я,здається, ненавиджу більше. Набагато більше. Ім’я Лайза мені дав мій тато. Мамі воно теж страшенно подобалось. Але нікому більше. Ще напевно моїй сестрі воно подобається. Її звати Ніколет. Але в житті її так називає тільки мама, коли дуже сильно на неї злиться. А так вона просто – Ніка. Як ви вже зрозуміли, то моїм батькам до вподоби іноземні імена. Ніці вже дуже скоро виповниться 8. Я дуже люблю яскраво одягатися. І колір волосся у мене не такий як у всіх. Яскраво рожевий. Може ви б подумали, що батьки ніколи в житті не дозволили мені пофарбуватися, але все було навпаки.

В школі в мене справи дуже погано. А точніше – надзвичайно погано. Ні, вчусь я добре. Навіть дуже добре. А проблеми в мене лише з однокласниками.  У нас в школі є клуб СМТК (Супер Модні Та Круті). До нього входять, якщо я не помиляюсь, то десь 5 дівчат, і головна там Таісія. Вона надзвичайно самовпевнена. Її сім’я живе у величезному будинку. А її світле пряме волосся… ммм… це просто щось. Її надзвичайна фігура, стильний одяг, одним словом ІДЕАЛЬНА. Її «псевдо подружки» теж нічого так, але з нею не зрівняється ніхто. якщо ти не в СМТК, то ти невдаха, яку кожен день висміюють. Ну, ви,напевно, здогадались, хто я. Але мене дуже сильно втішає, що принаймні я не одна така. Там майже пів класу таких «невдах». І тому я не можу сказати, що зовсім нещасна. Щоб ви знали, то в СМТК потрапити дуже складно, а особливо такій, як я. Чесно кажучи, то цих дівчат мало чим можна здивувати.

Але в цій школі я тільки заради неї, заради Мішель. Вона – моя найкраща подруга. Ну, як сказати, найкраща… Крім неї в мене друзів ніколи не було. Вона ще й живе в сусідньому будинку і ходить до мене пішки щодня. Ми часто влаштовуємо піжамні вечірки чи просто зберемося вдома трохи попліткувати. Але частіше за все наші плітки затягуються на набагато більше, ніж трохи. Завжди ми збираємося саме в мене вдома, бо мама Мішель надзвичайно зла. Вона нікого ніколи не впускала до себе до дому, і тому її просити щоб я залишилась у них на ночівлю буде просто трохи безглуздо. До речі, Ніці дуже подобається Мішель. Іноді Ніка навіть говорить що Мішель її сестра і що вона її так сильно любить. Мішель бачить Ніку щодня, і вони ні разу не посварилися. І це попри те, що у нас з сестрою не ідеальні стосунки.

Також у нас є собака. Її звати Скубі-ду. Не питайте мене, це Ніка придумала їй таке ім’я. Надивилась там своїх мультиків. Потім їй здалося що Скубі-ду –це надто довго і прозвала її Скубі (так це дівчинка). Насправді чого тільки не перетерпіла Скубі за своє життя. Її тато з мамою подарували мені на День народження, коли мені виповнилось 8. На той момент Ніці було 4 роки. Тоді вона не зовсім розуміла, хто такі  собаки і для чого вони взагалі потрібні. І щодня вона намагалась це з’ясувати різними способами. Тягала її в різні сторони, розмальовувала її фломастерами, постійно бігала за нею, а бідна Скубі взагалі не розуміла, що тут коїться. Іноді я просто не витримувала та ховала її під одягом, покривалом, в шафі і ще хто знає де. Але це ніколи не спрацьовувало, Скубі себе завжди видавала. Слава богу через років 3 це все припинилося. Але у Ніки з’явилось нове захоплення: шити Скубі одяг. Хммм… ну як сказати шити.  Все почалось з того, що мама з татом подарували Ніці набір «юної рукодільниці». В ньому була ниточка, намистинки, і ще блискітки. Як 2 дні тому пам’ятаю коли вона бігала з цим пакетиком по всьому дому, розсипала ті блискітки і кричала що вона блискуча чи то принцеса, чи то королева, чи то фея якась. Зате тоді наш дім був схожий на спрааааааавжній казковий палац. І мама мене примусила всю цю магію прибирати. Але зараз не про це. Той браслетик із набору вона зробила за 3 хвилини, Ніка дуже собою пишалася. Сама вона його носити відмовилась, (правда я не зовсім розуміла чому) але вона вирішила, що він дуже пасує Скубі. Він їй явно не сподобався. Скубі намагалась різними способами його зняти, але в неї не виходило. Потім я зняла той браслетик і сказала Ніці що Скубі його загубила. Вона дуже обурилась – «як можна було взагалі загубити її неперевершене творіння?» – і пішла далі розсипати блискітки. Звісно потім у Ніки з’явилося бажання зробити Скубі ще щось. В Скубі був ошийник, але Ніці здалося, що він надто нудний і вона вирішила зробити свій. Вона взяла листок паперу і почала творити. Ніка склеювала цей папір десь години 3. Це напевно був найтихіший вечір в моєму житті. Коли вона наділа (а точніше наклеїла) цей ошийник на Скубі, вона його одразу ж розірвала. Ніка дуже образилась і пішла плакати. Мені її насправді теж було трохи шкода. Ніка була не в своєму настрої ще десь 2 дні. Ми з мамою вже думали що нічого не допоможе, та наш тато повернувся з відрядження. По його виразу обличчя було видно, що він Ніці явно збирається щось подарувати.

– Ніко, дивись що я тобі приніс! – Тато простягнув їй ошийник. – Він набагато красивіший.

– ЩО? Ти думаєш що ця штука набагато красивіша, ніж те, що зробила я? Я цілий день його робила! І Скубі оця твоя штука явно не сподобається!

Ніка знову розплакалась і пішла в свою кімнату.

– Ну клас! – Сказала мама. – Тепер її вже ніхто не заспокоє. Ти просто молодець, що тут скажеш.

– Ну що ж поробиш. Лайза йди сюди! В мене для тебе теж дещо є.

Прямо це було дуже неочікувано.

– Дивись! Я довго вибирав.

Тато простягнув мені маленьку книжечку. На ній не було ні автору, ні назви, взагалі нічого.

– А про що вона?

– Відкрий і побачиш все сама.

Мені стало дуже цікаво. Я відкрила книжку, а там, ТАМ, нічого. Просто пусті сторінки.

– Це що, щоденник? І я повинна в ньому писати?

– Так!

– Дякую тобі! Дуже круто! (я намагалась сказати це абсолютно без сарказму, але в мене якось не дуже вийшло)

– Я дуже радий, що тобі сподобалося.

Серйозно? Записувати всі свої почуття і думки в цю дурнувату книжку? Писати:  «Мій любий щоденнику…» і т.д. Ееех ні, це точно не про мене. Ніколи в житті цим страждати не буду. Треба подумати, чим нам з Мішель зайнятись завтра.

4.09.2019

Мій любий щоденнику…

Так, я трохи передумала. Але це ж було вчора, а не сьогодні. Так, що мені можна пробачити. Сьогодні я повернулася зі школи раніше. Але домашнього в мене було не менше, ніж нового одягу у Скубі. Ніка цілий вечір вела себе якось підозріло. Ніби-то щось приховувала від мене. Але в мене зовсім не було на неї часу. Вона схоже теж це зрозуміла. Як тільки я сіла за стіл, вона витягла з кишені мій старий телефон.

– Алло … Так … Звісно … Як цікаво … Та ви що! … Зрозуміло … До побачення. – бурмотала собі Ніка роблячи вигляд, що вона розмовляє по телефону

– А ти взагалі в курсі, що ця стара Нокія вже 5 років як не працює?

*довга незручна пауза*

– А це маскування! Мене викликали на таємне завдання!

– Ага, звісно. А куди ще тебе викликали? Пробач,Ніко, але давай ти потім приймеш мене в своє таємне піратське  агентство?

Чому я так говорю? Просто один раз я вже влипла на години так дві. Але на той раз це було якесь агентське завдання.

– Ну будь лаааааска!

Ніка дивилась на мене такими милими очима. Ну як їй взагалі відмовити?

– Ну давай, що там в тебе?

Сестра поклала мені на стіл якусь карту. Я придивилася. Це було наше подвір’я. А на одному із будинків був великий червоний хрест. Я подивилася на нього ще раз і ніяк не могла його впізнати. А потім…

– Це що, дім Мішель?

– Пішли шукати скарб! – вигукнула Ніка.

– Почекай, почекай, ти що, сховала скарб біля дому Мішель?

– Та ні, в самому домі!

– Ти що, взагалі з глузду з’їхала? В домі Мішель? Ти хоча б знаєш, що з нами буде, коли її мама побачить нас у себе вдома? – прокричала я, як тільки могла.

«Спокійно Лайзо, спокійно», – промовляла я собі.

– Ніко, давай по порядку. Як ти там щось сховала?

– Нуууу… мами Мішель чогось не було вдома і Мішель мене впустила. Навіть печивом пригостила. Моїм улюбленим.

– Яке ще печиво! – прокричала я ще сильніше. – І що, ти просто так сховала скарб в чужому домі?

– Нууу… так!

– Добре Ніко, добре, скажи що ти там сховала?

– Нууу…

– ЩО?

– Нуу..

– Ніко, говори швидше – зараз не до твоїх жартів!

– Тут така справа, я якби забула.

– Ти знущаєшся наді мною?

Ніка  понизала плечима.

– Одягайся швидше, пішли шукати твій скарб, поки ніхто його до нас не знайшов! – сказала я і швидко вибігла з дому.

Ніка постукала в двері.

– Що ти робиш? Нам і так пригод вже вистачає.

Я швидко сховала Ніку за стіною, а сама тихо побігла на іншу сторону, та не встигла. Мішель нас помітила. Добре, що хоча б не її мама. Ми розповіли їй про наш план і вона тільки розсміялась.

– Добре, добре, я вам допоможу. Тільки давай робити все дуже тихо.

– Добре, – прошепотіла сестра.

Мішель тільки почала тихо підкрадатися до двері,як я вигукнула:

– В мене є ідея по краще.

Ми почали тихо відкривати вікно та прокрадатися на кухню прямо як суперагенти якісь.

– Мішель, що ти там робиш? – сказала її мама слава богу не обертаючись

– Да так, нічого. – Мішель накинула на нас покривало.

І з-під нього визирнула рука Ніки і взяла зі стола печиво. А потім… тарілка упала і розбилась.

– НІКОЛЕТ!!! – пошепки ми прокричали хором з Мішель.

– Що, що ти сказала? – вигукнула мама Мішель.

– Говорю, яка ж я незграбна. Зараз все приберу.

– Ну дивись мені. Щоб не одного скельця на підлозі не було!

Якимось дивом нам всім після цього всього вдалося перейти в кімнату Мішель. Але повірте мені, це було досить складно.

Невеликий перелік того, що ми встигли зламати за 20 хв перебування в чужому домі:

(я от до цієї пори не можу зрозуміти: за що Мішель від мами дістанеться більше, за це, чи за те, що вона впустила когось до себе до дому)

– Ну що, Ніко, згадала де ти свій скарб сховала?

– Ура, я його знайшла. – Ніка дістала із шафи олівець. – Я не ховала скарб. Я хотіла домалювати карту, а олівець загубила. Зараз я прийду додому і сховаю справжній скарб десь в іншому місці.

*думаю цю ситуацію я навіть не знаю як коментувати*

5.09.2019

Як і вчора я прийшла зі школи раніше. І Ніка вела себе якось так само.

– Я сховала скарб, як і обіцяла. Подивись на карту!

О БОЖЕ, ЗНОВУ? Я була готова вже абсолютно до всього. На карті хрестик був намальований на найбільшому будинку вулиці з великою територією басейном і усім таким. Не знаю погано це чи добре, але я одразу зрозуміла чий він був.