Як Полтавська Галушка до Києва подорожувала

Категорія: Проза
Вікова група: 11-13 років

Колись давно на мальовничій Полтавщині жила дуже гарненька Галушка. І от одного разу схотіла вона прославитись! Але відкладемо це на потім.

Почалося все у Новорічну ніч. З пам’ятника галушці, що встановлений біля колишньої садиби письменника Івана Котляревського, під впливом чарів і вистрибнула наша Галушечка. Скорочено про вигляд героїні: невелика тендітна пані з рум’яними щічками і пухкенькими ручками. На вигляд – симпатична, дещо кирпатенька з виразними смарагдовими очима.

Розім’явши боки й роздивившись навкруги, Галушка почала розмірковувати, що б таке утнути.

  • Може, вчинити революцію, підняти маси на повстання й повести за собою?! – мріяла новоспечена головнокомандувачка, стоячи на Подільській вежі. – Але куди ж я їх поведу? Ні, цей варіант не годиться!.. Може, стати телезіркою? Податись до шоу-бізнесу? – гадала наша пані далі, позуючи під Білою альтанкою. – Але ж постійні вечірки, фотосесії – усе це дуже виснажує. Можливо, пізніше… Але поки що не хочу таких турбот! Мені б щось більш серйозне, інтелектуальне, філософське… О, здається, є дещо на мій смак!

Відтак, з метою здобути славу Галушка вирушила у далеку подорож… до Києва! Залишалося тільки скласти маршрут і обрати транспорт.

Оскільки наша пані жила біля будинку письменника, то була дуже розумною і знала силу-силенну різних казок та історій. Тож поки Галушечка крокувала стежкою, до її голови надійшла фантастична думка: «Чи не зробити б мені так, як вчинив Нільс у казці Ганса Крістіана Андерсена «Подорож Нільса з дикими гусями»?

– Знайду-но і я собі якусь пташину й долечу до Києва – все одно буде швидше, ніж пішки! – скрикнула Галушка та чимдуж побігла шукати собі якогось пернатого в літаки.

Чому наша Героїня прямувала саме до Києва? Бо поставила собі за мету дістатися до Академії наук на правому березі столиці. Адже Галушечка володіла секретом чарів, які допомагали пузатому Пацюку їсти галушки, навіть не поворухнувши пальцем (це може підтвердити коваль Вакула). Таємницю ж вона успадкувала від своєї прапрапрабабусі Галушкизсиром. Сталося усе так.

Микола Гоголь, працюючи над твором «Ніч перед Різдвом», замовив собі традиційну полтавську страву. Захопившись описом вечері чаклуна, письменник щось довго бубонів, а тоді мимохіть проронив зі своїх уст ключ до розгадки «літаючих галушок». Задоволений результатом роботи, автор захотів випробувати новий спосіб трапезування в дії й перейшов до практичної частини… На жаль, Галушказсиром не могла згадати, наскільки вдалим виявився експеримент, вона тільки достеменно знала, що якимось дивом опинилася на підлозі й закотилася під шафу.

Прапрапраонука мріяла поділитися цим феноменом з академіками й тим принести людям ще більше задоволення від поїдання ними кулінарних шедеврів! Тому повернемося до подій.

Поки Галушечка метушилася у пошуках засобу пересування, за її діями уважно спостерігав поштовий голуб. Здивувавшись – що це жива галушка робить біля його оселі – поштар із цікавістю спустився до непроханої гості.

– Ти хто, пардон, така і що робиш біля мого дому? – заворкував Голуб. – Я зараз тебе з’їм!

– Ха! На стрільця і звір біжить! – зраділа мандрівниця:

Я Галушечка маленька!

Я Галушка чепурненька!

Я від баби втекла!

Та від діда втекла!

І від тебе втечу!

Тобто до Києва долечу! – згадавши казку про Колобка, вигукнула Галушка, стрибнула верхи на Голуба й наказала: – Курс на Київ!

Довго чи коротко летіли вони, але одного дня перед мандрівниками у всій своїй красі постав величний Київ. Праворуч і ліворуч пливли хмарки, височіли дахи хмарочосів. А навкруги свистів, завивав вітер, наче хотів відірвати Галушку від Голуба. Проте наша героїня ще дужче заривалася своїми ручками у густе пір’я птаха, і їх неможливо було розчепити.

Під час цього перельоту Поштар дуже втомився і зміг дістатися тільки до футбольного стадіону НСК «Олімпійський», трохи не дотягнувши до Академії. Подякувавши Голубу за «доставку», Галушка плигнула на футбольне поле й опинилася у самому розпалі гри.

Київське «Динамо» зустрічалося у жорсткому поєдинку з донецьким «Шахтарем». Обидві команди розраховували на успіх та перемогу. Але після 85-ої хвилини матчу рахунок залишався нульовим. У розпачі один гравець «Динамо» так сильно вдарив по м’ячу, що той вилетів зі стадіону, прихопивши з собою Галушку.

Спочатку наша Героїня розгубилася й злякалася, угледівши під своїми ногами галасливі вулиці міста, але враз її обличчя засяяло, бо вона згадала історію – історію про те, як барон Мюнхгаузен подорожував на гарматному ядрі!

От, власне, і все: на цьому слід Галушки у Києві розчиняється. Та омріяна полтавською мандрівницею слава про неї полинула світом!

Місцеві горобці, приміром, цвірінькали про те, що бачили поважну пані у мантії (дуже схожу на нашу Галушечку) серед науковців Академії. Синички на іншому березі столиці гомоніли про радісне обличчя Галушки, коли вона здобула науковий ступінь. А ворони й узагалі перекаркали всіх своїми новинами: вони переповідали про те, як бачили, що Галушка з величезними валізами прямувала на конференцію за кордон!

Тож, якщо побуваєте там і зустрінете начитану Полтавську Галушку, можете не сумніватися – це точно наша Героїня! Обов’язково переказуйте їй вітання зі столиці!!!

Меню