Всесвіт 2020

Категорія: Проза
Вікова група: 11-13 років

Всесвіт 2020

«Київ, Україна 31.12.2019. 19:00. Студенті Київського політехнічного інституту на чолі з Романом Денисовичем, своїм куратором, випробовують машину часу, над якою не покладаючи рук трудяться з 2010 року. Науковій склад: Павло Завгородній, Федір Кошовий та Юрій Безсмертний».

  • Ну що, хлопці, запускаємо? – Поставив доленосне запитання Павло, або, як його охрестили друзі, просто Павлуша.
  • Ну не знаю – відповів Юрко – може не вийде.
  • Так, Юркеш, ти знаєш, як ми ВСІ цього чекаємо. І ти хоч знаєш, як ми з нашим «Рататуєм» мучилися.

«Рататуй» – то їхній пацюк – експериментатор. Хлопці й справді з ним намучилися, адже ховрашка, морську свинку, чи ще когось було жаль. Тож почалася «пошукова робота». Чомусь у політесі не було гризунів! Але знайшлися (ура). Всього-на-всього два, але все ж таки! Побачили одне одного такими: Федько був веселий, а на зустріч йому йшла «контрастна парочка» – червонющий Павлуша і не природньо білий Юрко.

  • Ну, що вполював Вождь Червоношкірих? -Пожартував Федько, а як було видно по його співрозмовниках, жарт вдався.
  • У нас – Рататуй, повелитель пиріжків із столовки! – Відповів Павлуша, з натяком на «Камеді Батл» – А у Вас, пане Книголюбський?
  • Перший у світі гризун – фізик, миша – «зубрилка», або просто Енштейн. Ну як Вам, пане Мишоловський?
  • Хвостато!
  • Стоп! – перервав друзів Юрко – брейк! Один-Один, нічия!
  • Ой точно! Павлуша- дзвонив Роману Денисовичу і до машини!

***

«Науковий Щоденник»

Федір Кошовий

Загалом тестування машини пройшло гладко.

Примітки:

  • Машина все таки працює!
  • Гризуни які стали першими «пілотами», після запуску порозумнішали: після повернення миші почали друкувати на ввімкненому комп’ютері опис подорожі. Робота була злагоджена і продуктивна.

З Вірою в себе і новорічне чудо, споряджається місія. Обраний час призначення 31.12.2120 р.

***

Пише Павло Завгородній

«Ото прилетіли ми туди, ну в майбутнє, а там Новий рік повним ходом! Дивина там! Роботи всюди, в перемішку з людьми. Всюди все літає, мерехтить, світиться. А будинки? Ні, то не будинки, а якісь гори Арарат!

Спробуй знайди верх! А найголовніше, всім «іночасним» туристам в подарунок міжзоряний корабель «Всесвіт 2020» от! Отут то і починаються наші пригоди!».

Частина 2

Космос

  • Ну що, хлопці, вперед до зірок! – випустив на волю чергову крилату фразу Федько, давши початок новим пригодам. – Космосе! – гукнув він до бортового комп’ютера, і продовжив до хлопців – я знаю, що поблизу сузір’я Лева є дві галактики. Можемо летіти туди, або бути трошечки скромнішими і полетіти в центр нашої.
  • Нас навіть не питай. – відповів за обох Павлуша – нам просто цікаво, а ти ту єдиний, хто хоч щось в цьому розуміє…
  • Заперечую – перебив хлопця Космос. – мої пізнання в астрономії, астрофізиці та інших науках набагато більші. Якби ми були у 2019 році, то мої пізнання і вміння можна було б порівняти з фантастикою!
  • Добре, ми зрозуміли, що ти для нас, як кандидат наук для п’ятикласників – двієчників. – підсумував слова комп’ютера Федько – А зараз прошу тебе влаштувати їм «курс молодого бійця», будь ласка!
  • Ну добре, поїхали!

І комп’ютер почав малювати у повітрі вікно, водячи пучком світла.

  • Ой, перепрошую! – схаменувся Космос– забув, що ми у космосі!

Вікно зникло, а в ілюмінаторах корабля замиготіли зірки.

            Згодом ракета зупинилася і Космос почав розповідь:

  • Це наша сонячна система. У ній чотири планети земної групи, чотири газових гіганти і п’ять карликових планет. Але людство не завжди знало, що все в такому порядку. У сто п’яти десятому році до н.е. Клавдій Птолемей запропонував геоцентричну модель світу. За нею Земля в центрі світу, а всі небесні тіла обертаються навколо неї. Потім , через якихось там півтора тисячоліття, польський вчений Міколай Коперник запропонував правдоподібнішу, геліоцентричну модель світу. Але щоб її підтвердили, довелося трудитися іншим вченим.

Але, що за її межами? Інші зорі, системи, галактики і ще багато всього. Але зараз я розповім про зорі. Гігантські кулі розпеченого газу, котрі висять у повітрі. Точніше не в повітрі, а у вакуумі. Бачили їх люди здавна. Проводили між нами уявні лінії, силуети і розглядали в них звірів, птахів, людей. Розпізнавали сузір’я.

Потім прийшли технології. В космос летіла машина, з годом людина. А почалося все із спостережень, мрій, уяви і квадранта в руках.

–   Ну ось, базові знання – сказав комп’ютер, завершивши свою лекцію. –   Але цього дуже мало, тому це далеко не остання лекція.

  • Ну, тоді вас можна буде назвати «кадетами» – підмітив Федько. – А зараз запитання – хлопці, ви нічого не помічаєте?
  • Та ні, нічого. – трохи насторожено відповіли свіжоспечені «кадети».
  • В тому-то й справа, що нічого! Ми забули нашу команду на Землі!
  • Ой… – разом здивувалися Федькові співрозмовники.
  • Пізно ойкати… Космосе! Задній хід, і як найшвидше на Землю! – скомандував хлопчина й кинув до одного з своїх товаришів – Павлушо, подзвони Роману Денисовичу і дізнайся де він та «експериментатори», якщо вони ще не втекли…
Меню