Нумо разом!

Вже осінні дні скінчились,

Сонця промінь вже не гріє,

Перший сніг тихцем пустився,

І граки летять у вирій.

 

Ластівки зчинили гамір.

Ось летять останнім колом,

Мають вони знаний намір,

Навесні лиш будуть вдома.

 

Та не всі птахи лишають

Рідну землю та домівки,

Дехто навіть прилітає

До нас в гості на зимівку.

 

Горобці, голубки, ворон… –

Всі вони у нас зимують,

Не страшить їх лютий холод

Допомоги ж потребують.

 

Нумо, хлопці та дівчата.

Від малого до велика!

Варто разом розпочати!

Влаштувати підгодівлю!

 

На деревах годівнички,

Крихти хліба і сальце.

Будуть вдячні і синички,

Й інші пташечки за це.

 

Я люблю

 

Коли вітер свистить

У гаю, у гаю,

То кажу йому тихо:

Я люблю, я люблю.

 

Я люблю ту калину,

Що росте за вікном,

І стареньку ліщину,

Що дріма за селом.

 

Я люблю Україну,

Рідну неньку свою,

Все довкола, що бачу –

Я люблю, я люблю…

 

Нова Каховка

Бувають міста великі,

В них є і метро, і трамваї.

В моєму ж маленькому місті

Нічого такого немає.

 

Тут вулички тихі і чисті,

Дніпрове плесо широке.

Та рідне з дитинства це місто,

Що радість дарує і спокій.

 

Де є такі яскраві зорі,

Що в небі світять уночі?

В огнях яскравий мегаполіс,

Їх може бачить тільки в сні!

 

Де в світі є такі джерела –

Вода прозора, як сльоза?

Нова Каховка – моє серце,

Моя любов, моя душа!

 

 

 

 

 

Природа і ми

Весна. Природа розквітає.

Навколо все буяє.

Струмки, джерела виграють.

А вдалині  – ліси палають.

 

Що це? Жорстокість нелюдська

Чи це невдячність чорна

Природі – матінці за те,

Що в усьому людям є покорна,

Що нам життя подарувала,

Взамін нічого не прохала.

 

А ми – людський рід – егоїсти

Лише про себе дбаємо.

Осушуєм гаї, вирубуєм ліси,

Русла річок вбік повертаємо.

Піклуючись про свій прибуток,

Довкола себе сієм смуток.

 

Схаменіться, добрі люди!

А то лихо буде!

Струсне з плечей ярмо природа!

І зрозуміють всі народи:

В природі ми лиш часточки малі,

Земля не нам належить, ми – Землі!