Чи можемо зватись людьми?

Ми можемо зватись людьми,

Коли любимо та співчуваємо.

Коли добрі й відверті вельми,

Чим можемо допомагаємо.

 

Ми можемо зватись людьми,

Коли чуйні та небайдужі.

Коли в душі ми янголи з крильми,

А не диявола бачим в калюжі.

 

Ми можемо зватись людьми,

Коли всі разом в житті крокуємо.

Коли друзями звемося ми,

Живемо в мирі  та не воюємо.

 

Хіба можемо ми зватись людьми,

Коли ображаємо й сваримось?!

Якщо бути людьми не можемо ми,

То ким же тоді назіваємось?

 

Біла церква

Це місто рідним враз для мене стало

Воно милий дім замінило.

Дівчинку маленьку щирою любов*ю оточило

І теплом своїм у мить зігріло.

Біла Церква щаслива, добра і мила,

Ніби промінчик сонця  ясна.

Я її з першої миті полюбила,

Красива вона, як квітуча весна.

Це місто від болю мене захищає,

Й дарує маленьку іскру надії.

Воно родину мою оберігає,

І шанс дає на здійснення мрії.

Це місто залишиться рідним

Для мене, і я йому вдячна!

Тепер воно є близьким, незамінним

Біла Церква для мого серця найкраща!

 

Війна

Постріл дзвікий з автомата,

Знову гримить важка гармата.

Люди нажахані, кожен тікає.

Чи є порятунок? Ніхто цього не знає!

 

Десь гучно міномети стріляють,

На фронті захисники помирають.

Вони знову і знову життя віддають,

Прості люди гірко ридають.

 

Мати сина на війну проводжає

Й останній раз його обіймає.

І доки триває лиха ця година,

Вона буде чекати звістки від сина.

 

Навіщо нам війни? навіщо страждання?

Боже, за що народу моєму це покарання!?

Хіба ми на лихо таке заслужили?

Ми, українці, лиш миру хотіли!

 

Донецк–моя рідна земля

Донецьк– моя рідна земля.

Там моє сердце, душа там моя.

Жилось там щасливо, мирно і тихо,

Ніхто навіть не думав, що спіткає нас лихо.

Рідну землю у нас відібрали–

З автоматів стріляли, домівки підривали…

Настала жахлива, страшна та мить,

Не могли українці на Донбасі вже жить.

Довелось нам покинути ріднеє місто,

Все залишити, доки не піздно.

Там настала жорстока війна,

Повна бездушності, ненависті й зла.

Рідне місто, я буду тебе шанувати,

Обіцяю завжди пам*ятати.

Ти живетимеш у серці моєму таким,

Яким раніше був, і зовсім не злим…

 

Мила серцю Україна

Там, де гори високі й зелені долини,

Є дуже гарна й чудова країна

Має вона і річки, й полонини.

Зветься вона–Україна.

 

В країні моїй панує краса–

Пшеничні поля й червона калина.

Чиста, ніби ранкова роса,

Отака вона, моя Україна!

 

Народ український–воїни справжні,

За себе постояти вміють!

Мужні, сильні вони , і відважні.

Захистити нас завжди зуміють.

 

І прапор наш жовто- блакитний,

Майорить у безхмарному небі.

Україно, наша рідненька, мила,

Ми не зможемо  жити без тебе!