Одного разу в темнім місті,
Нема де щастя і любві,
Там лиш прірва одинока…
Темряві кричать: «Славім!»
Те, що так давно існує,
Чого не можна замінить,
Темрява ота, що зночі сходить,
А світло тут, то є лиш мить.
Люди тут, як сірі клони,
Нема ні щастя, ні покою
Та й більш нічого,
Тільки стони…
Тих, хто вирватися хоче
Тих, хто є лише одним,
Лиш тим, що залишає зночі
Хлопець з ліхтарем малим.
Це є надія на щось краще,
На щось велике, не смутне
Даю тобі останній шанс, юначе!
Не загуби того, що є!
Щось змінити прагне кожен,
Не залежить стан і вік,
Але Чорна Влада міста
Не дає нічого. Крик.
Можливо хтось того не ждавший,
Потрапив в вічні кайдани.
Не мав нічого він, на краще!
Хлопче, хто ти? Щось зміни!
Не втрачай надіїї білій,
Не потрапляй у сірий світ.
Я знаю, влада пильно стежить,
Мабуть ніщо не пролетить
У місто жалю і тривоги,
У місто в`язнів, кайданів.
Навіщо воно тобі треба?
Врятувати дім, синів?
І от потрапивши колись,
У те що в місті під законом,
Давати мріям жити вмить
Стає навіки забороной!
«Не маєш права жити вільно!
Не маєш права обирать,
Лиш те, що кожен. Не під силу,
Не маєш права називать
Когось сім`єю чи коханим,
Когось другом чи ще ким!!
Не можна дати іще шанси,
Бо ті хто думають, як дим!
Крізь них не видно анічого,
Не можна вибрати один!»
І під законами оцими,
Існує дух, навіть душа,
Якоїсь тварі більш мерзенній,
Що вся у ранах від ножа.
Десь всередині людини
Іскра біла, як маяк,
Намагається подати,
Дати другий, третій шанс.
Але зовні та людина,
Як хижак, немов той вовк.
«Заборонено законом!
Збережім свій вовчий долг!»
Шукає хтось ще справедливість
І правду, щастя, і любов,
Але скажу я, в місті Тіней
Це неможливо, мов з дібров
Шукати шлях через пустелю,
Через людей, і Пекло, Рай!
Хтось каже, може й не існує
Хтось каже: «Просто дай!
Усе, що є у тебе в долі
Просто візьми і покидай!»
Але хто прав, шукати іншим
Ні вовкам, ні пастухам,
Хто стадо за собою водить
Із людей, як із ягнят.
Із шкіри собі куртку робить,
Можливо шубу… Що ж ти робиш!?
Озернися! Подивися!
Невже не бачиш!? Все, кінець!
Прокидайся! Обернися!
Навіщо все це? Нащо все!?
Можливо хочуть люди те,
Чого ніколи не достать.
Лиш подивіться, вавілонці!
Там же гине рідний брат!
Керують зверху, як ляльками,
Як секта світ, єретики!
Це ті, хто щось змінить бажають,
А їм в колеса лиш штики!
Люди вбивають за Святого,
За землю, владу і за Бога!
Навіщо слухати лиш Бога!?
То вбиймо ми того небогу…
Релігій в світі більше сотні
І кожна з них за щось одне,
Але вбивати через когось…
Невже це людяно, але
Лиш подивившись на прекрасне,
На те, як ллється річка красна.
Невже то є і вам підвладно?
Вбити Бога- вбити власне!
Лиш прірва там, куди ідемо,
Куди ведуть, куди грядемо.
Якби то лідер, але ж ні!
То звичайна лиш людина,
Яка калічить за братерство
Хто це? Люди чи тварини?
Як можна вам же всім кричати:
«Ми за мир!» Ах ви патлаті
Душу просто взяли й вбили!
Нащо ж святе заборонили?
Та в тому місті є не тільки
Люди: влада і народ
Є ті хто просто просять жити,
Але ж ні, заткнуть їм рот!
Усі великії держави,
Піднявшись до Олімпу слави,
Забувають головне–
Дати жити, дати ПРАВО!