ТАЄМНИЦІ ДЛЯ КАМЕЛІЇ

Таємниця чарівного острова

Розділ 1

– Острів Модест. Його ти не знайдеш на жодній карті, навіть на чарівній, що показує чарівні об’єкти й місця. Люди навіть не здогадуються про нього. Про острів не згадується у жодних книгах. Та навіть якби вони дізналися, ніхто б не поліз туди, бо справді страшно.

Камелія слухає розповіді своєї тітки про таємничий острів. Її тітка Мілена – чорна кішка, улюблениця чарівниці – знає дещо більше про світ.

Мати Камелії – Амелі – модель. А от донька в матір не вдалася. Швидше за все – в свою тітку. Та ж сама діамантово-чорна шерсть, ті самі жовні очі, і погляд, той самий хитрий і мудрий.

– І що ж далі? – нетерпляче запитує кішка. – Тітко, а що ще ви знаєте про острів?

– У твої роки я була така ж непосидюча. Хоча, здається,  ти перевершуєш мене. Що ж, про острів я знаю досить таки мало.

– І що? Я хочу знати все.

– Камеліє, заспокойся. Ну гаразд.

Камелія зручно вмощується на килимку і починає слухати.

– Острів знаходиться в найзагадковішому і найнебезпечнішому місці– в Бермудському трикутнику. Точніше, шлях до острова. Бо потрапити туди – справа не з легких. Досі ніхто не міг повернутися й розказати хоча б щось. Хоча дехто й вертався, але за його словами так і не потрапивши на острів.

– І що, це все?

– Камеліє, я не маю, що розказати тобі більше. Спершу ти розгадай цю загадку. Гадаю, досить з тебе.

– О, ні! Знову ці загадки. Я кажу вам – не люблю я їх. Особливо в таких ситуаціях. Я хочу все знати про цей острів. Але ж не може бути, що це все, що ви знаєте!

– Так, Камеліє, ти права. Це не все. Але хіба тобі не час вже до дому?

Коли по тебе мати прийде?

Очі в камелії загорілися якось хитро.

– А ось це і є мій сюрприз.

– Який ще сюрприз?

– Мати сьогодні дозволила заночувати у вас. Хіба не чудово?

– Що? Я ж маю іти до чарівниці сьогодні. На кого я тебе залишу?

– Візьмете з собою.

– Ні!

– Чому?

Мілена  сильно знервувалася, почувши про сюрприз племінниці. Тому швидко поправила улюблений килимок Камелії – з вовчої шкури, біля каміна – і запросила спати. Але Камелія відмовлялася вкладатися.

– Що ж, доведеться зв’язатися з Амелі. Хай твоя мати прийде. Завтра зможеш заночувати, я вільна. Але не сьогодні.

Почувши про матір, Камелія злякалася. Невідомо коли тітка піде до чарівниці для допомоги. У неї ж не по графіку. Цей шанс Камелія не могла просто так пропустити.

– А як потрапити на острів Модест? – запитала вона.

– Нащо це тобі ?

– Ну це вже ні, тітко! Я по вашому вигляду бачу, що ви знаєте. То розкажіть хоча б щось!

– Добре,- нарешті погодилася Мілена.

Камелія всілася зручно і почала слухати.

– Щоб потрапити на острів, потрібно заплисти в серце Бермудського трикутника. Там є маленький острівець. Без назви. На ньому ти зустрінеш камені тисячі зірок. Особливі вони тим, що на кожному з них вирізьблена зірка. Біля кожного каменю потрібно поставити свічку, виліплену з глини, що знаходиться на острівці. Коли ти це зробиш, свічки запаляться самі. Тоді потрібно проказати «Острів чарівних тіней. Гей. Переді мною з’явися, вклонися у сяйві тисяч зірок. Чарівних. Острів Модест. Блукає десь. У морях. Океанах. При зорях. Туманах. Я кличу тебе. Хай так і буде!» Тоді слід почекати, коли згорить остання свічка. Однак робити це слід у сяйві повного місяця, рівно опівночі. У портал, який з’явиться перед тобою не стрибай, якщо не готова покинути цей світ назавжди. Бо ніхто не повертався звідти. Якщо ж ти стрибнеш – чекай…

– Ого, це так цікаво! – вигукнула Камелія по закінченню розповіді.

– Знаєш, Камеліє… Я тут подумала… Незабаром мені потрібно буде обрати помічницю. Не хочеш спробувати?

– Справді? Звичайно, я згодна!

– І ще одне. Називай мене просто Міленою і на «ти».

– Звичайно, Мілено! Тож мені можна залишитися в тебе?

– Авжеж, але я б хотіла тобі дещо показати. Ходімо!

 

Розділ 2

Мілена вийшла зі своєї домівки. Камелія швиденько побігла за нею.

Ззовні домівка Мілени нагадувала сухе велике дерево. Це, власне, воно і було. Колись Мілена розповідала, що такі тварини, як вона, роблять собі хижки в старих деревах. Це дуже зручно і безпечно.

Дві кішки підійшли до річки. Тут, на березі росло ще одне старе дерево. Мілена оглянула його. Знайшовши потрібну гілку, вона просто натиснула на неї. Одразу ж з’явилося невеличке дупло, освітлене з середини. Мілена стрибнула туди, запросивши за собою Камелію.

Всередині було просторо. Загалом тут усе було так само, як і в хижці Мілени.

Залу освітлювало вогнище в каміні і факели на стінах. Перед каміном лежав килимок із вовчої шкури. В кутку стояв величезний казан і декілька менших, на полицях були книги і різна манускрипти. У шафах Камелія помітила зілля. Аромат був, наче у древній бібліотеці. І м’яке світло розширювалося по всій кімнаті..

У кутку була драбина. Камелія видерлася нагору і побачила іншу залу. А на прикріпленій до стіни гілці сиділа  справжня сова!

Нарешті Камелія дісталася на останній поверх.

-Тут так гарно! – захоплено вигукнула кішка, спустившись донизу. – Чиє це?

– Стане твоїм, – відповіла Мілена.

– О, невже? Дякую!

– Але я покликала тебе сюди зовсім не для того. Щоб стати моєю помічницею, тобі потрібно багато вчитися.

– А без цього ніяк?

– Ні, але не хвилюйся. Це буде весело.

Мілена видряпалася на другий поверх. На гілці, як і раніше, сиділа сова.

– Так, так, так, – проказала Камелія, коли вилізла до Мілени. – А це ще хто тут?

– Це Хлоя, – пояснила Мілена. –  Твоя сова. Ну ж бо, ти з нею подружишся!

– Я? Ну гаразд, – Камелія почала наближатися до сови. –Привіт, Хлоє.

Сова ніяк не відреагувала.

– Мілено, вона мене не чує!

– Спокійно, Камеліє. Зараз вже за північ. Зазвичай Хлоя в цей час дрімає. Скоро вона полетить до лісу. А тепер хай спить. Познайомишся пізніше.

– Але хіба вона не спатиме вдень ?

– Ні, не весь час.

– Що ж, ходімо. Куди тепер підемо ?

– Ми? Камеліє, я маю йти до чарівниці. А ти залишайся тут.

– Але ж я твоя помічниця!

– Не зовсім. Ти нічого ще не знаєш. І не готова.

– Не готова до чого?

– До того, щоб я показала тебе чарівниці. Моя помічниця має знати хоча б частину того, що може знадобитися. А якщо ж ні – доведеться шукати іншу.

– А якщо ти поясниш своїй господині, що я твоя племінниця?

– Ти ж розумієш, що це нічого не змінить.

– Ну добре. Я зрозуміла, що мені потрібно готуватися і бути тут.

– Це вже краще.. У шафі під назвою «Для юної чарівниці» є книги. На верхній полиці візьмеш книгу під номером 1. Перший розділ ти маєш пройти за ніч. Я повернуся о шостій, можливо пізніше. І все перевірю. І можеш не шукати, відповідей тут немає.

І Мілена побігла.

 

Розділ 3

– Що ж, принаймні я вивчаю магічні уроки,- зауважила Камелія. – А це вже цікавіше. А ще біля мене буде Хлоя. Може, вона допоможе мені…

Ось так роздумуючи, Камелія спустилася до Хлої. Вона вже не спала, а перебирала своє пір’ячко. Кішка подумала, що це чудова нагода познайомитися.

– Привіт! – сказала вона. – Я Камелія.

Сова здійнялася і, облетівши всю кімнату, всілася на гілку.

– Привіт! – відповіла вона.

– Ти говориш?

– А що, в цьому є щось дивне?

– Так, ми, кішки, не можемо розуміти інших тварин.

– Авжеж. Але тут панує магія. Магія ночі.

– Тобто, ти лише вночі розмовляєш?

– Так.

– Але чому? Як?

– Я сама не розумію цього. Моя родина не встигла розповісти мені про це.

– А де твоя родина ?

– Я не знаю. Коли ми летіли цим лісом, я заблукала і опинилася в Мілени.

– А що далі ?

– Мілена відвела мене до чарівниці. Вона навчила мене всьому, що потрібно знати. А зараз вибачай, я мушу летіти.

– Стій! Мені потрібно вивчати завдання, але я не люблю вчитися. Не допоможеш ?

– Звичайно! – погодилася Хлоя. – «Книга великих заклинань», сторінка 564, закляття восьме.

Сова здійнялася і вилетіла через верх.

– Стривай! – закричала їй услід Камелія.

Кішка не знала, про яку книгу казала Хлоя. Вона боялася, що не її пошуки витратить ціла ніч. І коли Мілена при йде їй не буле чого розповісти, навіть на виправдання.

– Ну чого тобі? – запитала Хлоя, коли присіла біля кішки.

– Хлоє, а про яку книгу ти казала ?

– Про «Книгу великих заклинань».

– А що це ще за книга така? Мілена мені ніколи про неї не розповідала.

– Мабуть тому, що ти ще мала. Про  Цю книгу знають усі . Я гадала, що ти теж…

– Ти помилилася. Я взагалі про неї вперше чую. То де вона?

–  У шафі «Таємниці магії». У тій шафі взагалі стільки таємничих книг…

– Дякую, Хлоє.

–  Але ти використовуй книгу лише на крайній випадок, бо ти нічогісінько про неї не знаєш.

– Авжеж! – гукнула Камелія з іншого кінця кімнати.

– Можливо мені краще залишитися тут і підстрахувати тебе, якщо ти надумаєш використати заклинання?

– Ні, дякую.- відповіла кішка, озираючись. – До  того ж я тебе уже й так затримала.

– Та нічого, я не надто поспішаю.

– Бувай. Тільки ти нічого не кажи тітці про книгу.

– Ну гаразд.

І Хлоя здійнялася і полетіла. Цього разу вона була вже далеко, перш ніж у Камелії виникло бажання покликати її знову.

 

Розділ 4

– Що ж мені залишилося лише знайти книгу. Тоді я точно знатиму правила і відповіді до вправ, навіть не читаючи розділ! – зраділа Камелія.

Кішка спустилася на перший поверх і почала шукати потрібну шафу. Знайти її було не дуже важко. На першій же поличці стояла потрібна Камелії книга.

– Ого, яка величезна! – вигукнула кішка. Вона ледве стягла книгу на підлогу і розгорнула її.

– Так, на якій сторінці казала Хлоя?

Камелія відкрила на потрібній сторінці і почала читати:

– «Я хочу все знати. Не хочу читати. Відправ же в чарівну країну. Де мудрості без упину. Де кожен знає, що хоче. Де навчання не вабить очі.»

І лише вона хотіла щось сказати, як раптом опинилася посеред лісу. Ні Мілени, ні Хлої не було поряд.

– Де це я? – запитала себе Камелія.

Раптом вона побачила недалеко Мілену із Хлоєю. Коли кішка підвелася, вони побігли геть.

– Мілено, зачекай! – гукнула Камелія.

Камелія кинулася за ними. Вона ледь встигла зупинитися перед ущелиною. Мілена була вже на тому боці. Хлої ніде не було.

Камелія почала думати, що їй робити, аж раптом помітила неподалік табличку. Кішка підійшла і поглянула на неї. Тут було написано «Якщо хочеш перейти, маєш відповідь знайти. Зробиш ти перше завдання – виконаємо бажання.»

– Я не знаю. Я ж не читала його! – крикнула Камелія.

Раптом на дерево всілася Хлоя. Вона кивнула Камелії.

– Авжеж! – вигукнула та і швиденько дала відповідь на питання. І враз перед нею з’явився манускрипт. На ньому було записане те, що говорила кішка. Та за хвилину він зник, але тепер над ущелиною простягався великий міст. Камелія пройшла по ньому, однак Мілени на тому боці вже не було. Вона сиділа на дереві.

– Мілено, годі гратися. Я хочу піднятися до тебе.

І тільки Камелія сказала це, як перед нею з’явився та сама табличка. Тепер вона вимагала, щоб кішка виконала друге завдання.

– Ну, Мілено… А ти ще й говориш, що потрібно мені менше забавок витворяти! На себе поглянь!

Але Мілена мовчала. Камелія не стала чекати Хлої і сама відповіла. Та як тільки вона опинилася біля тітки, як та стрибнула на іншу гілку і втекла…

Так тривало довго…Камелія виконала всі п’ять завдань, аж раптом вона побачила, як Мілена забігла всередину якоїсь печери. Кішка побігла за нею. Але коли вона зайшла всередину, на неї звалилася клітка і повітря навколо наповнилося газом. Камелія заснула…

Коли кішка прокинулася, виявилося що вона висить у залізних ланцюгах над лавою. Як вона не намагалася звільнитися, в неї це не виходило. Вона роззирнулася і… побачила Мілену. Та сиділа на камені і як тільки Камелія глянула на неї, промовила:

– Камеліє… Здається я забороняла тобі користуватися чиєюсь допомогою. Однак ти мене не послухала. Не така учениця мені потрібна… Але щоб виправити все, що ти накоїла… Негайно скажи мені відповідь на шосте завдання! – останні слова Мілена прокричала. Камелія вирішила знову вгадати, але на думку чомусь нічого не приходило.

– Я не знаю! – закричала кішка. – Так, я не нічого не вчила. Я нічого не знаю. Всі відповіді до цього я просто вгадувала…

Мілена, здається, була задоволена такою відповіддю. Вона щось промовила і Камелія опинилася вже біля неї.

– Що ж, коли ти не знаєш, чому б тобі не прочитати відповідь? – запропонувала Мілена. Вона кивнула на книгу, що невідомо як з’явилася на підлозі. Камелія підійшла до книги, але їй чомусь було страшно торкатися її. Вона глянула назад і раптом побачила Хлою. Сова тихо попросила кішку не робити цього.

– Ну, пташко! – зашипіла Мілена, помітивши її. – Ану геть! Забирайся звідси! Та читай же ти нарешті! – остання фраза вже була адресована Камелії.

– Не хочу. – заперечила та. – Я ж тепер знаю відповідь. Це заклинання.

– Авжеж… – прошипіла Мілена, мабуть не знаючи, що сказати ще.

– Тобі мабуть буде дуже цікаво його послухати. – запропонувала камелія.

– Обійдуся!

– Але все ж… – і Камелія проказала заклинання. – «Сови чарівної ночі! Відкрийте же ви свої очі! І тихо зі злом поборіться, йому не скоріться. Я кличу вас! Прийшов же ваш час!»

Як тільки кішка сказала останнє слово, в печері раптом стало темно. Скрізь почали з’являтися сови. Камелія зрозуміла, що промовила заклинання правильно. Вперше в житті!

Мілена щось тихо сказала, та Камелія вже не почула, бо в цей час печера почала огортатися туманом. Кішка заплющила очі і крізь сон почула:

– Камеліє, прокинься!

Кішка відкрила очі і побачила себе у своїй хижці. Біля неї сиділа Хлоя.

– Що сталося? – запитала кішка.

– Ти все ж таки скористалася заклинанням. – відповіла їй сова і кивнула на згорток, що лежав на підлозі.

– Що це ?

– Твій манускрипт. На ньому усе те, що ти казала.

– До речі, котра година?

– П’ята ранку.

– А ти ще досі говориш ?

– Чари перестають діяти о шостій годині.

– Що ж, маємо ще час.

 

Розділ 5

– Може, розкажеш, що цікавого ти там бачила? – попросила Хлоя.

– Ти про що? – запитала Камелія, розглядаючи манускрипт.

– Я про заклинання.

– Гаразд. – погодилася Камелія і почала розповідати сові про всі свої пригоди.

Але коли вона закінчила, сова глянула кудись і сумно промовила:

– Шоста ранку… Бувай. О дванадцятій годині я зможу знову…

Але Хлоя не встигла доказати. Перший промінь сонця зробив її звичайною совою. Вона злетіла на гілку і вмостилася спати.

– Бувай, Хлоє. – сказала Камелія.

Аж раптом вона згадала, що їй потрібно прочитати книгу і побігла по неї. Кішка швидко знайшла її і піднялася нагору. Камелія присіла на столик біля Хлої і почала читати. Манускрипт весь час був біля неї.

Зовсім скоро повернулася Мілена. Камелія одразу підбігла до неї і почала розказувати:

– Мілено, в мене стільки всього є тобі розповісти! Уявляєш, Хлоя вміє говорити! Правда, тільки вночі… Але ти навіть не уявляєш, що …

– Думаєш, що заговориш мене?! – перебила її Мілена. –  Я знаю про Хлою. А тепер чи не хочеш ти мені показати, як ти виконала завдання?

Камелія показала їй згорток. Мілена розгорнула його і почала уважно розглядати.

– Ага, кажи правду: ти використовувала «Книгу великих заклинань»?

– Хлоя розповіла?

– Ні, просто магічний манускрипт дещо відрізняється від звичайного. Тут літери червоні, а в написаному власними лапами – чорні.

– Тепер ти злишся на мене? – тихо запитала Камелія..

– Зовсім ні. Я бачу, що ти подружилася з Хлоєю. Та й крім того ти освоїла ще одне заклинання – а це дуже добре.

– І що далі?

– Я покладу твій згорток  у скриню.

– Яку ще скриню?

Замість відповіді Мілена повела Камелію до шафи і натиснула на малюнок лапки на стіні. Враз шафа відсунулася і кішка побачила невеличку скриньку.

– Ось сюди ми і покладемо його, – сказала Мілена, показуючи на манускрипт. Кішка відчинила скриню і поклала туди його.

– Тут місце усім твоїм записам, – пояснила кішка Камелії.

Коли Мілена пішла, Камелія вирішила, що непогано було б подрімати. Вона ж цілу ніч не спала! Кішка вляглася на свій килимок з вовчої шкури і миттю заснула.

Увесь наступний день Камелія тільки те й робила, що досліджувала свою нову домівку і читала книги. Вони виявилися дуже навіть цікавими! Кішка навіть вивчила ще один розділ. На цей раз сама…

Ввечері у хижку увірвалася схвильована Мілена.

– Камеліє!!!

–  Що? Де? Хто? – скрикнула Камелія, скочивши на лапи. Вона вже майже спала, а тут…

– Твоя мати прислала поштового голуба. Завтра  вранці вона прийде по тебе.

– О, ні. А коли саме ?

– Точно не знаю…

За декілька хвилин прилетіла Хлоя. Кішка все розповіла і їй.

– Треба десь заховати Камелію, – запропонувала сова.

– Не вийде. Амелі залишила її на мене. Я за неї відповідаю.

– Тоді…

Ще довго вони подавали ідеї, але жодна з них не була хорошою. Було вже пізно… Камелія запропонувала, що з самого ранку Мілена прийде до них із Хлоєю і тоді вони щось вирішать.

Але вранці, як тільки Мілена зайшла до Камелії, то повідомила, що Амелі просила чекати на неї на краю лісу. Часу щось вирішувати не було, тож Камелія погодилася піти. Їй дуже не хотілося залишати свою хижку, Хлою, тітку…

Мілена відразу ж відправила Хлою до чарівниці, а сама разом з племінницею стала чекати на Амелі. Минуло всього декілька хвилин і за деревами показалася пухнаста шубка.

– Це моя мати, – зауважила Камелія. І не помилилася.

Амелі підійшла до доньки разом із двома чорними котами. Це напевне були її охоронці.

– Ну де моя нова модель? – замість привітання запитала Амелі.

– Мамо, я ж тобі казала: я не модель.

– Це поки що, – посміхнулася кішка. – Наша хазяйка казала, що тебе готві прийняти. Ти станеш моделлю!

– Ні! – заперечила Камелія. – Не стану! Невже ти  не розумієш, що я не хочу?!

– Що за маячня? – здивувалася її мати. – Звісно, ти хочеш!

– А от і ні! Я хочу стати помічницею Мілени.

Амелі дуже здивувалася такій відповіді доньки і почала пояснювати, як добре жити у великому місті… Але свого рішення Камелія не змінила.

Аж раптом на галявину прилетіла Хлоя.

– Де чарівниця? – запитала її Камелія.

– Що тут сталося ? – почувся людський голос і до них вибігла молода дівчина в чорній сукні з довгим розпущеним волоссям.

– Це і є чарівниця. – пояснила Мілена. – Зараз я все їй поясню.

Кішка підійшла до дівчини, вистрибнула їй на коліна і почала щось тихо  розповідати.

– Ага, он воно що! – сказала чарівниця, коли Мілена закінчила.

– А що, чарівниця тебе розуміє? – запитала Камелія в тітки, коли та підійшла до них.

– То що ти їй наговорила? – запитала Амелі. – Невже я не маю права забрати доньку?

– Так ось ти Камелія. – сказала чарівниця, підійшовши до кішки. – І як сказала твоя тітка, ти хотіла б стати її заступницею.

– А я скажу от що… – втрутилася Амелі. – Камелія зараз же повертається разом зі мною до міста і ви можете забути про неї. Обоє! Камелія більше ніколи не повернеться сюди!

– Мамо, досить! – перервала її Камелія. – Ти зганьбиш мене. До того ж вона – чарівниця і ти повинна мати до неї хоч трохи поваги. І ще ти зовсім мене не слухаєш!

Амелі замовкла. Вона сподівалася, що донька хоча б підтримає її, а не казатиме, як їй слід поводитися. Кішка звикла, що усі слухаються її, тож відповідь Камелії була для неї несподіванкою.

– Я здивована, Камеліє. – сказала Амелі за кілька хвилин. – Чесно кажучи, я й уявити не могла, що ти так любиш магію. Я сподівалася, що ти підеш моїм шляхом, а все вийшло ось так. Повір, я хочу, щоб тобі було добре.

– Але в мене все чудово! І я скажу більше: коли ти забереш мене звідси, краще не стане.

Амелі знову зайшла в глухий кут. А Мілена і Хлоя тим часом пояснили чарівниці, що потрібно обрати Камелію заступником Мілени негайно.

 

Розділ 6

– Послухайте мене! – сказала чарівниця. – Настав час обрати ученицю Мілени. І нею може стати Камелія. Так, її знань недостатньо, але я впевнена, що ця кішка ще багато чого навчиться…

– Про що вона говорить? – не зрозуміла Амелі.

– Мамо, ти хочеш, щоб я була щаслива ? – раптом запитала в неї Камелія.

– Хочу, звичайно.

– Тоді тобі доведеться зробити дуже складний вибір. Чого ти хочеш більше: щоб я була щаслива, чи щоб поїхала з тобою і стала тим, ким ти хочеш?

– І те, і те! – без вагань заявила Амелі.

– Це неможливо. Оприділися.

Амелі довго не могла вирішити, чого їй хочеться більше. Вона зітхнула і тихо відповіла: «Я хочу, щоб ти була щасливою…»

– Чудово, мати Камелії дає згоду. – оголосила Мілена.

– Тоді ти станеш ученицею Мілени, дорогенька. – повідомила чарівниця Камелії. Та аж застрибала від радості.

– Я не давала згоди! – заперечила Амелі, та її ніхто не слухав. – Що я накоїла?

Камелії справді було шкода матір. Але і відмовитися від такого шансу вона не могла. Тому кішка підійшла до чарівниці і тихенько її попросила:

– Можна мені на декілька днів поїхати з мамою? Я, звісно, дуже рада, але мені не хочеться її засмучувати.

– Думаю, можна. Але ти повинна взяти книгу і навчатися там. А ще я б хотіла, щоб за тобою наглядала Хлоя.

– Хлоя? Нехай!

Амелі спостерігала за цим усім з-за дерева. Вона, звичайно, не чула розмов, тож дуже здивувалася, коли помітила, що до неї наближається Камелія разом з совою. Мілена тим часом кудись побігла.

– Мамо! – підбігла до Амелі донька. – Я вирішила, що можу піти з тобою!

– Назавжди?

– Ні, звичайно! На декілька днів. А потім я повернуся сюди. І ще з нами вирушить Хлоя.

– Яка ще Хлоя?

– Моя сова.

Хлоя підлетіла до Камелії.

– Гаразд, ходи. – зітхнула Амелі.

– Зачекай, я маю дещо взяти.

Камелія швидко побігла в протилежну сторону. За мить на галявину вийшла Мілена і віддала Камелії книгу. Кішка взяла її і повернулася до матері.

– Бувайте! – закричала Мілена.

– Щасливої дороги! – побажала чарівниця.

Незабаром Камелія разом з мамою то Хлоєю дісталися міста. Амелі повела їх невеличкими вуличками і незабаром зупинилася біле величезного будинку. Кішка заскочила у маленькі дверцята і впустила гостей.

– Ну що, Камеліє, і досі не хочеш залишитися тут?

– Ні.

Амелі лише зітхнула і провела доньку до її схованки. Там Камелія почала читати книгу, а Хлоя вмостилася біля неї на підлозі.

Та тим часом у Амелі визрівав новий план.

 

Розділ 7

– Можливо, Камелія скоро забуде про все, що сталося і залишиться вдома, – розмірковувала кішка у своєму будиночку. – Але це не гарантує успіх. Краще одразу перейти до мого плану.

А план у кішки був дуже хитрим. Амелі зібрала усіх котів у місті, які могли б їй допомогти.

– Моя донька і досі не погоджується… – почала вона. – Але ми можемо перехитрити її. Потрібно лише, щоб хтось підробив її підпис (коти зазвичай називають підписом свій відбиток лапки). Решту я зроблю сама…

Пізніше Амелі вирішила поговорити з Камелією. Та вже закінчила вивчати книгу і тепер показувала Хлої будинок.

– Дорогенька, ти ще не передумала ? – запитала Амелі в доньки, вистрибнувши до неї на підвіконня

– Ні, я все вирішила.

– Тоді мені потрібно повідомити про твоє рішення.

– Добре, мамо.

Амелі зістрибнула назад і покинула кімнату. Взагалі, це була частина її плану – вона мала зробити так, щоб донька їй цілком довіряла.

Кішка вийшла з будинку і побігла до модельного агентства. Саме там і мала навчатися Камелія. У чоловіка, який керував ним, був улюбленець – великий чорно-білий кіт. Саме він вирішував усі важливі питання з пухнастими улюбленцями. Також він приймав усі котячі документи.

З цим котом і мала намір поговорити Амелі.

– Невже все так погано? – запитав він після того, як кішка розповіла йому усе. Та кивнула.

– Але я знаю, як усе виправити. – повідомила вона. – Потрібно зробити деякі зміни у договорі. Камелія прочитає його і подумаю, що підписує відмову. А тим часом один з моїх помічників підробить її підпис. Усе просто!

Кіт хвилинку подумав, а тоді погодився. За декілька хвилин він приніс Амелі «виправлений» документ. Та взяла його і помчала додому.

– Тобі потрібно підписати цей договір, – повідомила вона Камелії.

– А можна мені його прочитати? – запитала та.

– Можна. Це звичайна відмова.

Як Амелі і сподівалася, Камелія не знайшла нічого підозрілого у документі, тож без проблем погодилася підписати його. Вона поставила свій відбиток лапки і віддала матері листок. Та всміхнулася і побігла в іншу кімнату.

Наступного дня Амелі зустрілася зі своїми друзями. Вона коротко розповіла про своїх успіхи і показала документ.

– Хто зможе відтворити такий же відбиток, того чекає приємний сюрприз, – оголосила вона. Узагалі, Амелі рідко коли робила комусь сюрпризи, тому жоден з котів не міг прогавити такий шанс.

– Гадаю, я зможу відтворити цей підпис, – заявив невеличкий смугастий котик. – У моїй родині також були маги і один з ний придумай магічний розчин. З його допомогою можна перенести будь-який напис з одного листка на інший. Та ще й так, що ніхто і не помітить!

– Непогана ідея! – зауважила кішка. – Спробувати варто.

Смугастий кіт негайно почав діяти.. Він узяв документ з підписом і скропив його червонуватою рідиною і приклав до справжнього договору. Дія почалась відразу і за хвилину на справжньому документі був підпис Камелії.

 

Розділ 8

– Прокинься, Камеліє! – почула кішка крізь сон. Вона ледве розплющила очі і побачила перед собою Хлою.

– Котра година?

– На це немає часу! – заперечила сова. – Справи дуже погані – і вона коротко розповіла Камелії все, що чула.

– Це жахливо! – тільки й вигукнула та.

– Пропоную втечу.

– Куди?

– Я й не уявляю.

– Зате в мене є одна ідея. Ми підемо туди, де нас ніхто не дістане.

Хлоя навіть не встигла запитати, що ж це за місце, бо Камелія вискочила у вікно. Сова вилетіла за нею.

Кішка впевнено прямувала вулицями міста і згодом вони опинилися на березі . Камелія звернула убік і заскочила в очерет. Тут був… Справжній котячий порт!

– Люди ніколи не заглядають сюди, тож навіть не здогадуються про це місце, – посміхнулася Камелія  і заскочила в перший же човен. Вона натиснула декілька кнопок і човен почав рухатися.

– То може, поясниш, куди ми пливемо? – запитала Хлоя.

– Сюди! – сказала Камелія і показала на віддалену частину карти.

– У Бермудський трикутник? Камеліє, це ж не те, що я думаю?

– Не знаю. – хитро посміхнулася та. – Наші човни набагато міцніші, ніж у людей. Думаю, цей має витримати дію трикутника.

– Мені нудно, – зауважила сова. – Я б хотіла політати трішки.

– Вибач, але я не можу тебе відпустити, – заперечила кішка. – Ти можеш заблукати. Краще нам поспати.

– Але я не хочу спати! Я не втомилася.

– Тоді пропоную чимось зайнятися.

Вони почали розповідати один одному різні історії, розглядали нічне небо та океан, і лише під ранок заснули.

Коли Камелія прокинулася, вона побачила перед собою лише море. Та минуло трохи часу, сонце піднялося високо над океаном, і на радарі з’явився бермудський трикутник.

– Ми приїхали! – оголосила Хлоя, злетівши. – Мені терміново потрібно розім’яти крила. А тобі я б радила взяти справу в свої лапи: попереду багато сміття та уламків.

Камелія кивнула, а тоді натиснула кілька кнопок навмання і перед нею з’явилося кермо. Кішка швидко почала ухилятися від уламків і повела човен вглиб небезпечного місця.

У Бермудському трикутнику було моторошно. В зеленуватій, покритій мохом воді плавали кораблі – заіржавілі та зовсім нові. Напевно, недавно потрапили сюди. Та Камелія не звертала на все це уваги і продовжувала кермувати. Незабаром човен з чимось зіткнувся.

– Ми на місці! – радісно скрикнула кішка, побачивши острівець. Тут вже була зовсім інша картина: чиста, прозора водичка, біленький пісок та м’яка трава.

Камелія вистрибнула з човна і покликала Хлою. Але та спала.

– Солодких Снів! – вигукнула кашка. – Впораюся якось без тебе.

Камелія пробіглася по траві, а тоді почала ліпити свічки: наближалася північ. Та ще й цієї ночі мала бути повня. Коли вона закінчила, на острові стало зовсім темно. Кішка присіла на траву і почала чекати…

За кілька хвилин прокинулася і Хлоя. Вона декілька хвилин ще сиділа в човні, намагаючись зрозуміти, де вони з камелією опинилися. А тоді тихо злетіла і почала кружляти довкола острівця.

Камелія ж не звертала на це все уваги. Вона вперто слідкувала за каменями. Коли нарешті настала північ. Усі свічки загорілися і на острові стало світло, як вдень.

– Камеліє, що відбувається? – запитала Хлоя, приземлившись поряд з кішкою.

– О, нічого особливого, – відповіла та. – Ти сама все пропустила.

– Що пропустила? Поясни мені. Камеліє!

Та Камелія вже не слухала сову. Вона вибігла на середину острівця і промовила чарівне заклинання…

Догоріла остання свічка і раптом на тому місці, де сиділа камелія, з’явився портал. Кішка ледве встигла відскочити. Але вона не могла відірвати погляд від порталу і почала повільно наближатися до нього. А тоді стрибнула…

 

Розділ 9

Хлоя ледве встигла схопити Камелію за хвіст. Ще мить – і було б запізно. Тепер сова відтягла кішку до човна і почала чекати, поки вона прийде до тями.

– Де я? – запитала Камелія, розплющивши очі. – Тільки не кажи, що мені не вдалося! –  звернулася вона до Хлої.

– Та може би й вдалося, – відказала та. – Якби я тебе не відтягла подалі звідти.

– Ти? Нащо ти це зробила? – кішка скочила на лапи і побігла назад до порталу, – Добре, що я маю ще шанс.

– Та стій же ти! – вигукнула Хлоя і знову схопила її за хвіст. Камелія зупинилася. – Ти справді хочеш туди стрибнути?

– А може й хочу! Це все ж краще ніж все життя прожити в місті, виконуючи всі мамині бажання.

– В тебе є ще інший варіант. Те, що ти підписала якийсь там папір, не означає, що тобі не стати помічником Мілени. Я впевнена, хтось має його перевірити. На це треба трохи часу.

– Тож якби я одразу повернулася до чарівниці, ситуацію можна було б врятувати! Чому ти не сказала цього раніше?

– Ситуацію й зараз можна врятувати, якщо ми поспішимо. Стій! – вигукнула вона, побачивши, що Камелія стрибнула в човен і увімкнула його. Сова ледве встигла залетіти всередину, як кішка схопила кермо.

– Немає часу! Нам треба поспішати, – зауважила Камелія. За декілька хвилин вони покинули Бермудський трикутник. Камелія ввела потрібний маршрут і нарешті змогла видихнути спокійно.

Прощавай, трикутнику. Прощавай, можливість потрапити на острів Модест! – якось сумно промовила вона, а тоді вмостилася спати. Хлоя ще довго сиділа в човні і дивилася на трикутний, аж поки той не зник в тумані.

– Камеліє, скажи: куди ми пливемо? Це завсім не шлях до нашого берега.

Минув цілий день і човен наближався до місця, що ввела Камелія.

– Так, – спокійно відповіла кішка. – Я не знала, як ввести маршрут до лісу, тож ми пливемо туди, звідки й вирушили. До міста. Думаю, ми зможемо непомітно прослизнути.

– Прямо у них під носом! Ти ж могла б мене запитати.

– Пізно! – зауважила Камелія веселим голосом. – Ми приїхали, – кішка знову взяла в лапи кермо і спрямувала човен в очерет.

– Прошу виходити! – всміхнулася кішка і вистрибнула вслід за Хлоєю.

– Здається мені, що ти навіть рада, що все так склалося, – зауважила сова. – Та ти зробила все навмисне!

– Це так цікаво – втікати прямо з їхніх лап! – відповіла кішка, зупинившись. – Нам, напевне, ще й книгу потрібно забрати…

– Яка там книга? Повернемося по неї разом з Міленою, коли все це закінчиться.

– Шкода… – зітхнула кішка. – Я не проти ще й так розважитись.

– Нам би вибратися звідси. Глянь! – Хлоя кивнула убік. – Здається, це знайомі твоєї матері.

– Справді… Ну, в нас є лише один шанс! – і Камелія вискочила з очерету. Хлоя вилетіла за нею і дивилася, як кішка спритно ухиляється від інших котів: ті одразу ж помітили її. За декілька хвилин Камелія добігла до лісу, однак і декілька переслідувачів не відставали.

– За мною! – вигукнула сова і полетіла до хатинки чарівниці. Коти не відставали.

 

Розділ 10

Камелія бігла за Хлоєю, навіть не розуміючи, куди. Так, у цій частині лісу кішка ще не була. Напевне, сюди Мілена забороняла йти…

– Хлоє! Куди ми?

Відповіді Камелія не почула, та раптом з-за кущів вискочила чорна кішка. Троє котів, що переслідували Камелію, зупинилися, а тоді позадкували і зникли за деревами.

– Мілено! – радісно вигукнула кішка і підбігла до тітки.

– Камеліє, нарешті ти тут. – замуркотіла Мілена і потерлася мордочкою об чорну шубку. – Скажи, а хто ці троє? Здається, вони не з нашого лісу.

– Мамині друзі. Я потім все поясню. – швидко промовила Камелія, помітивши, що Мілена збирається щось запитати.

– Обов’язково розкажеш, – кивнула та. – А зараз нам треба йти.

– Куди?

–  Нарешті я представлю тебе чарівниці. Хлоя вже там – чекає на нас.

Камелія побігла за Міленою. За декілька хвилин вони вийшли на невеличку галявину, посеред якої стояла хатинка. На порозі сиділа вже знайома Камелії чарівниця, про щось перемовляючись з Хлоєю. Помітивши їх, сова злетіла і почала кружляти довкола. Чарівниця підвелася і підійшла до Мілени.

– Все добре?

– Так. – кивнула кішка.

– Хлоя розповіла, що Камелію мало не спіймали товариші її матері. Але все закінчилося добре. Не треба було відпускати її…

– О, так! – згадала дещо Камелія. – Там залишилася моя книга.

– Ну ось…

– І добре! – втрутилась у розмову Хлоя. – Коли ми втікали, не було часу шукати якусь там книжку. А потім Камелія сама хотіла повернутися! Я сказала, що ми потім повернемося, правда ж?

– Ми то повернемося, – погодилася Мілена. – Але куди ви тікали? Камеліє, то обіцяла, що все розкажеш.

– Добре. – погодилася кішка.

– Пропоную зайти в мій дім, – сказала чарівниця. – Там ви зможете відпочити.

Ця ідея здалася чудовою і всі попрямували до будиночка.

– До речі, Камеліє, мене звуть Веста. Всі називають мене так, і ти можеш.

Кішка кивнула, а тоді підійшла до Мілени і тихенько її запитала:

– Чому ти мені цього не сказала? Ти завжди називала її просто чарівницею…

– Я хотіла, щоб ти уявляла її трохи інакше. Я подумала, що так ти будеш швидше вчитися.

У будинку Камелія з Хлоєю розповіли про всі пригоди, що сталися з ними за ці кілька днів.

– Оце ви натворили! – зауважила Веста. – До речі, Камеліє, якщо ти не закрила портал, в тебе є шанс стати хранителем острова Модест. Ми з Міленою облаштуємо місце, а тобі залишиться тільки прочитати заклинання.

– Погоджуйся, Камеліє! – зраділа Мілена. – Такий шанс випадає раз у житті.

Кішка кивнула, хоча зовсім не хотіла цього. Навпаки, їй навіть здавалося, що Веста не дуже зраділа цій новині.

Чарівниця з Міленою облаштували невеличку галявину, на якій завжди проводилися обряди. Вони поставили декілька свічок по колу і почали пояснювати Камелії, що робити.

– Слухай, Мілено, я знаю, що це чудова можливість… – почала кішка. – Але… Я передаю цей шанс Весті. Здається, вона хоче цього більше, ніж я.

– Справді? – зраділа чарівниця. Вона стала серед свічок і промовила потрібні слова. Враз галявина наповнилася квітковим ароматом, а всі свічки погасли. Камелія глянула на Весту і помітила, що вона тримає в руках кулон. На ньому було вирізьблено силуети трикутника, каменів з маленького острова і декілька зірок.. На задньому плані було написано «Хранитель Острова Модест» золотими літерами. Чарівниця одягла кулон на шию і все стало на свої місця. Аромат зник, а свічки знову сяяли, як раніше.

– Тепер мені треба носити його 12 годин і вхід на острів буде відкрито! – оголосила чарівниця. – А тепер настав час подбати про Камелію.

Кішка зрозуміла, що йдеться про те, щоб зробити її помічницею Мілени. Вони написали листа і вранці поштовий птах забрав його. Наступного дня він повідомив, що статус камелії підтвердили.

– Нарешті! – закричала від радості кішка. – Нарешті я стала тим, ким хотіла! А тепер, думаю, настав час повідомити новину моїй мамі. Щоб вона дарма не старалася і не думала над новим планом.

– Авжеж, – погодилася Хлоя. – Заодно й заберемо книгу. Камелія пропустила багато уроків.

Наступного дня Мілена з Камелією вирушили до міста. Амелі, звісно, не зраділа, але більше вона не переконувала доньку ні в чому. За декілька годин дві кішки повернулися до лісу.

Незабаром чарівний кулон на шиї Вести засвітився. Дванадцять годин вже пройшло. Вхід на острів Модест було відкрито.

Назавжди.