Таємне суспільство «Навчання» або як потрібно дружити

Із чого все почалося

А чи не думали ви, про секретні збори вчителів? «Пф, хто таке вигадує?» — скажете ви. Але я це заперечу.

Одного разу на музиці я подумала: «Навіщо вигадувати усілякі закарлюки під назвою «Ноти». Чи не легше просто написати текст? Наприклад, «До ре мі…». Проте…

Хоча я, мабуть, була неправа, але ця думка мене ніяк не покидала.

Увечері о двадцятій годині я робила домашнє завдання. Але невдовзі  помітила, що забула зошит з біології і зрозуміла, що завтра за незроблене домашнє мені будуть непереливки. Якщо виконати на аркуші, а в зошиті конспекту  не буде – мінус 2 бали за роботу. Чудово!

Це вас здивує, але я пішла до школи вночі! Йдучи коридорами учнівського закладу, мені не покидала фраза «Шалена Контора Очманілих Лихих Агентів»…. Мені це щось нагадує… Це ж школа! Може, я сплю? Ні, на жаль.

Отже, я прямувала до вчительської. Прямувати впевнено з «їдучим дахом» у голові я не могла, адже з хвилини на хвилину могло статися будь-що!

У вчительській

Дійшла я таки в учительську, але почувала себе, чесно кажучи, не дуже. Відкриваю двері та бачу багато дядь і тьоть у чудернацьких капелюхах й опанчах із зірочками. Всі вони вилупляються мені в очі, наче хочуть у них щось побачити.

— Вітаю! – вилітає з мене.

Потім я починаю розуміти, що це мої вчителі. Цікаво, що вони ховають…

— Світлано, що ти тут робиш? – чую я голос Ірини Василівни (директор).

— Я … Зошит забула! – нервово усміхаюсь і проштовхуюсь у глиб натовпу.

Вчителі продовжують витріщатись на мене, і збігаються щільніше, щоб я не пройшла. Але одним оком я встигаю подивитись на їхній секрет. Це був лист, на ньому писалося:

              Від командира з іншої планети

Якщо ви не виконаєте те, що я тут написав – ми знищимо вашу школу!

Вам треба  ще більше ускладнити навчання школярам . Також було б гарно…

Далі я не дочитала. А пішла за своїм зошитом. Знайшла його  дуже швидко. Дивлюся, а там стоїть жирна, жахлива двійка. Потому я поглянула на вчителів, які все ще на мене дивились, але на їхньому обличчі з‘явилася зловісна посмішка, а брови сповзлися.

Зненацька усі «чаклуни» різко показали на мене пальцем, а я почула лиховісний регіт. Усе блимнуло ….

Я опинилася вдома.

Новий улюбленець

З того часу вищі оцінки за «8» я не отримувала. Раніше у мене завжди просили списати: “Свєтка! Можна географію списати? Ну, я тобі цукерку дам!” Свєтка те, Свєтка се. Але тепер мені нічого сказати, коли в мене питають щось на кшталт цього: “Пс-с! Що таке пропорція?” Одразу, коли я повертаюся, щоб сказати, що я не знаю, у мене беруть щоденник і пишуть зауваження.

Спочатку я була улюбленицею усіх викладачів, а тепер вони вибрали собі заучку Стьопу: ” Ви усі написали контрольну погано, тільки Стьопочка добре написав. Сонечко, як ти себе почуваєш?” Тьфу! Вундеркінд знайшовся.

Мало того “епідемія двійника” пішла по всьому класу. Звісно, крім Стьопочки. І все це після того, як я розказала історію, яка зі мною сталася вночі.

Спроба зробити Степана двійником

Як ви гадаєте, чому вчителі так люб’язно запрошують вас на консультацію? Щоб підтягнути уроки. А ось і ні! Щоб вичавити з вас, що ви знаєте про їхню шалену контору. А відмінниками стають ті , які не знають про існування таємного суспільства.

У нашому класі такий залишився один. А коли я із подругою розказати йому цю історію, щоб він не був “зіркою класу”, він показував язика, розвертався і йшов геть. Потім мене і мою подругу Оксану сварили за те, наче  вчимо Стьопу поганим манерам. Ми говорили, що він показав нам язика, він казав що такого не робив і йому вірили.

Новенька

Одного дня, у нас з’явилася друга людина, яка теж не знала про збори вчителів. До нас прийшла новенька, яку звали Людмила. Із п’ятнадцяти дітей вона потоваришувала зі Стьопою. Люда — маленька зануда, торочить тільки про свого Стьопочку і не бажає нікого слухати. — Найкраще тлумачення для неї. Вона носиться за Степаном, як кіт за мишею та, звісно, стала другим улюбленцем викладачів.

Я вмовила моїх двох подруг Ніколь і Оксану зробити ще одну спробу розказати про суспільство нашій  парочці. Згодом до нас приєднався весь «7а». Ми усім натовпом підійшли до Людмили і Стьопи, Ніколь вже хотіла щось сказати, але не змогла: Люда всунула їй в рота велику моркву. Потім пошушукалася зі своїм товаришем, і вони разом впали на підлогу й почали горлати:

— Ой-ой-ой! Як боляче! Навіщо ви це зробили?

На крик прибігла Тетяна Олегівна (куратор), вилаяла нас за те, що ми ображаємо відмінників. А згодом повела нас до директора. Потім ми слухали лекції Ірини Василівни,а  Стьопа з Людою плямкали сирними чіпсами і реготали з нас.

Коротко про мій успіх 

Але про наслідки змови я не подумала.

— Світлано, знаєш що? — каже Оксана.

— Що?

— Від тебе самі тільки неприємності.

— Промовчу…

— Хто розказав усьому класу свою дивовижу? Через  кого ми пішли до директора? Ти зганьбила усіх! І все від твоєї заздрості Стьопі і Людмилі. Якби не ти ми б усі були відмінниками. Ми більше не подруги!…

У мене все життя перед очима промайнуло! А коли до мене підійшли усі інші, воно промайнуло ще разів три. Я втратила популярність в класі та друзів. Спочатку я впала у відчай, але мої сумні думки відігнав чарівний голос:

— Світлано, не засмучуйся. Запам’ятай, вихід із ситуації існував, існує та існуватиме. Поміркуй трішки, придумай план дій…

— Ти хто?

— Я — твоя надія! Яка буде жити завжди. Ніколи не здавайся! Все! Твій час прийшов, дій наодинці!..

— А ти мені допоможеш?

— Я не можу, бо я — ти. Бувай!

Щастя

Н-і-і! Без магії тут не обійшлося! Я не могла на порожньому місці стати двійником, втратити друзів та підтримку. Але ж як я можу завадити чаклунству? Тут безвихідь!

Раптом я згадала слова «вихід із ситуації існував, існує та існуватиме…»

— Правильні слова, дорогенька!

— Ну, а ти ще хто?

— Я — твоє щастя! Яке існувало, існує та існуватиме.

— Може, досить?

— Е-е! Не сварися з головою, а дай їй тобі підказати!

— Але ж друзі…

— Та! Вони не друзі, якщо так з тобою поступають! Подружися, для початку, із собою, не зазирайся на інших. У тебе є надія, щастя і мізки — друзі, які тебе ніколи не покинуть. А у твоїх однокласників підліткова криза наступила. От і все!

— Гаразд. Як мені побороти чаклунство?

— Своїм розумом і кмітливістю.

— Як?

— Я не знаю, бо я — ти.

Переможу магію

Якщо Оксана з Ніколь мене покинули, то я їм доведу, що здатна все повернути на свої місця. Вже завтра буду діяти. А ось план буде таким:

• Придумати план.

Але щоб його придумати, треба подружитися з головою.

По-перше, я читала у книжках, що проти магії ніхто не може встояти. По-друге, я не чарівниця. А по-третє.. по-третє, є ще багато причин.

Так, план мені не потрібен. Буду діяти головою!

Я почну вчитися і вчитися, вчитися і вчитися. І проти мого розуму ніякі фокуси не пройдуть. Нехай мене будуть називати ботаном, але я не буду на це звертати уваги. Я стану знову відмінницею, а вони потім хай заздрять!

Згодом я дістала свої підручники.. і помітила, що забула зошит з біології. О ні! Тільки не це! З цього почалися мої поразки! Може, краще отримати двійку і все? Чи ні, треба спробувати. Пізніше я все ж таки пішла до школи.

Дубль два!

Несподівана зустріч

Спочатку все було як тоді.

Раптом я побачила високу дівчинку приблизно дванадцяти років. У неї було чорне кудряве волосся. З’ясувалося, що це була Людмила. “Цього тільки не вистачало, — подумала я.

— Привіт, задавако! — сказала Люда.

— Ну, привіт, занудо!

— Що робиш?

— А тобі навіщо?

— Ось я, наприклад, зошит з біології забула.

— Ого, ти читаєш мої думки, — зітхаю я. — Я теж.

 

Потому я швидко тікаю.

 

— Гей! Ти куди, задавако?

— Від тебе подалі, занудо.

На ній з’явилася посмішка, а не сум, як очікувалося. В її голові дозрів новий план. Схоже, вона вміє дружити з головою, якщо так швидко придумує плани.

— Гаразд! Ти квач! – несподівано каже Людмила.

Я розвертаюся і бігу за нею.

Задавака + зануда = друзі

Раптом вона врізається у вчительку французької мови.

— Пардон,  сільвуплє! — вилітає з нас.

— Гарна гра, але дозволь  нагадати, зараз ніч! — суворо каже Наталя Ігорівна.

— Вибачте, ми більше не будемо бігати по коридорам, — відповідаю я нудним голосом.

А Люда встигає подивитися, що коїться в учительській. І одразу береться за своє:

— Це вона мене штовхнула у Вас , тому я врізалася у Вас, я тут не причому, це все вона.

— Ага, так я тобі і повірила, Людочко! — Наталя Ігорівна злішає.

Зі штучної усмішки, емоції Люди змінюються на здивування.

— Ви навіщо сюди о десятій ночі прийшли?

— Щоб зошити забрати!

— Ну, прошу панночки! — каже вчителька.

— До речі, а що Ви тут робите? — питаю я у викладачки.

— Я? Нічого! — нервується вона.

— Ага, так я Вам і повірила! — повторює її слова Люда. Ми сміємося і заходимо у вчительську.

А там здіймається крик:

— Світлану треба вигнати зі школи!

— Вона вже другий раз тут вночі!

— Ой, їх двоє! Це ж Людмила! Нас розкрито!

— Кхе-кхем! — прокашлююся я.

Всі на мене починають дивитися.

— Вас, якщо чесно, було розкрито вже давно!

— Ага, — підтакує Люда.

— По-друге, ми прийшли забрати зошити.

— Так!

— А по-третє.. гаразд, забудьте.

— Ага.

Брюнетка відкриває зошит і бачить те, що я бачила тоді: двійку.

— До побачення, подруго! — кричу я, адже знаю, що зараз вона буде вдома.

Ой-ой

Потім я відкриваю свій зошит і не бачу ніякої оцінки. Хм, дивно.

— А з тобою, Світлано, ми зараз по-розмовляємо. Із-за тебе весь клас буде писати контрольну роботу! — каже Тетяна Олегівна.

— По чому?

— Урок по якому ви будете писати роботу ми виберемо випадковим чином і вам цього не скажемо, — розказує куратор.

— А Стьопа?

— А Стьопочка теж буде писати!

— Але ж він не знає про ваше суспільство.

— Знає! Йому твої друзі розказали! Бо вони не хотіли, щоб ти на них ображалася.

— Ого, не може бути!

— Може. Просто Степан — син директриси, і тому ми зробили його нашим улюбленцем, щоб не ображати Ірину Василівну. Отже, оцінки буде тільки дві: 2 і 12. Хто напише на 2 — виганяють зі школи, хто на 12 — залишається.

— А чого так суворо?

— Так наказав командир з Юпітера — містер Ю. Він перестане над нами знущатись. І тих зборів не буде.

І я опинилася вдома, в ліжку.

Степан і Світлана

На наступний день ми писали цю контрольну, про яку мені розповідали. Все про неї я переповіла одно-класникам. Ніхто на мене, на щастя, не образився. Нас забирали з уроків по двоє і казали предмет по якому ми писатимемо роботу. Математика!

Я була зі Стьопою. Не бажала я з ним сидіти, але так вже сталося. Коли наглядач виходив, Степан заводив розмову зовсім не про математику, а про те чи буду я з ним сидіти за партою і чи піду я з ним у кіно. Ще давав списати.

Стьопа виявився абсолютно нормальним, а не таким, яким я його уявляла.

«Завтра будуть результати перевірочної!» — сказала директриса.

Ні, не треба

Час дізнаватися, виганяють тебе зі школи чи ні. Ну, не дарма ж я провела стільки часу над підручниками.

— Уф! Пронесло, — сказала я, коли дізналася, що залишаюсь

— Результати свідчать, що залишаються усі, крім Степана і Людмили.

— Ні, тільки не це! — гукнула я.

Але мене ніхто не підтримав. Тому, що як кажуть усі: «Нудні заучки».

— До побачення, Свєтка! — попрощався Стьопа.

— Мені буде тебе не вистачати, задавако, — сказала Люда.

Я підійшла до Ірини Василівни і попрохала, щоб усі залишились.

— Ні, Світлано, все вже вирішено!

— Але ж Ви, певно, не хочете, щоб Ваш син покидав цю школу.

— Звісно, не хочу. Але нашої контори вже немає і тому все буде по правилам.

— Ну, не треба їх виганяти, будь ласка!

— Гаразд! Але якщо таких як ти збереться хоча б п’ятеро.

Все вийшло

Я переконувала однокласників, щоб вони допомогли, проте спочатку всі відмовлялись.

— Народ, ми ж один клас — команда! Нас ніхто не повинен розлучити!

Всі відверталися і йшли геть.

— Чи ви не друзі? А просто однокласники!?

Кількість добровольців збільшилася. Я розповіла їм усе, що знала про Люду і Стьопу.

— Я допоможу!

— І я!

В той час зануда й заучка сиділи в кутку сумні.

Ми без попередження увірвались в кабінет директора. Весь натовп просив, щоб Людмила і Степан залишилися.

— Ірино Василівно, ми не можемо розлучитись із кимось, бо ми усі найкращі друзі!

На обличчі директриси з’явилася усмішка. Вона нас щільно обійняла і ми пішли розповідати радісну новину. Наші емоції переповнювали.

— Думали, так легко від нас звільнитися? Е ні, ми вас не віддамо!

— Компанія ЗЗЗ (заучка, зануда, задавака) буде разом! — вигукнула Люда.

— Так, і всі-всі-всі будуть разом!

Учителі та друзі раділи, що ніхто не пішов. А зануда і Степан дякували мені, що я їх залишила.

Вірте в себе і у вас все вийде! Не підводьте друзів та йдіть до своєї мети незламною командою!

^{СВІТЛАНКА:)))}