Світло

 

В кожному з нас палає ліхтар,   освітлюючи шлях іншим людям. Раніше замість ліхтарів були свічки, та це не так важливо. Головним залишається  світло, а також тепло, віддане людям, саме світло в серці й робить людей людьми.

Історія, що я вам розповім, розпочинається на невеликій, затишній планеті, яка пахла корицею і де вулиці освітлювали душі.

Всім нам доводилось на своєму шляху зустрічати подібне місце. Для когось – це солодка країна сновидінь, інший вважає такою свою Батьківщину, а є й ті, кому цілий світ можуть замінити близькі їм люди.

Цей особистий Рай, “Будиночок спогадів”, пробуджує особливу сторону нашої душі, де всі ми діти навічно. “Діти навічно” звучить як мрія, мов якійсь популярний бренд, націлений на дорослих, що в вічних турботах та уявних проблемах втратили найважливіше – себе. Насправді в кожній успішній, сильній людині сидить маленький хлопчик.

Маленький хлопчик в великому саду поруч з античними статуями, що славляться своєю красою,  не дивлячись на те, що з них доволі пасивні співрозмовники ( вони більше полюбляють слухати, це робить їх розумнішими  за деяких людей) та міріадами психоделічних квітів. Хлопчик доглядав за ними, він бачив спорідненість. Душі людей, справді схожі на квіти, прекрасні, невинні, деякі з них можуть поранити, та жодна не бажає зла, це просто захисна реакція, страх бути зірваним.

Маленькі руки були в пластирах через це, та він на них не гнівався ,з кожним разом шипи кололи все менше. У нього не було свого ліхтаря, що засмучувало хлопця. Тому одного вечора, він дивлячись на зірки, вирішив змінити все.

– Ти доглядатимеш за садом, коли я піду?

– Так. – ніжним вітерцем прошепотів голос.

Це був Старезний Дух, що жив на цій планеті, відколи вона зародилась з маленької іскри. Зараз він мовчить про щось, поруч його друг, а світ такий великий і….

– Навіщо тобі це?- Розірвалась раптом струна тиші.

– Я хочу усвідомити себе, щоб дарувати іншим світло, тому й піду, не знаю чи надовго…

І хлопчик зник з нічною пеленою. На кілька днів, шукаючи ліхтар. У пошуках незримого світла він ледь не потонув в потоці свідомості. Та все ж, однієї теплої ночі він повернувся.

– Знайшов?

– Так. Моє світло – це зорі, раннє сонячне проміння, люди, що оточують мене.

– Я радий що ти нарешті усвідомив це.

А зараз вони просто мовчать про щось поруч один з одним в світі, що такий великий і….