Світанок
У небесній вечірній безодні,
В райдузі неба кривавих плям,
Тоне паляниця сонця,
Падає за море й океан.
І ось біла шаль зірок,
І срібне кільце в небесах
Й земля, мов зачарована принцеса,
Не плаче,та стоїть в сльозах.
Світанок,який він чудовий,
Світанок , неперевершений він
Добре там де нас нема
А добре там де нас нема,
Де нога наша не ступала,
І де жаркі ліси омиває океан,
І де поля зелені… якби ви знали!!!
Та нема нас там давно і не інакше,
Бо вже природа скільки років плаче,
Немає порятунку від людей,
Оцих химер, які свідомо
Руйнують дім свій….
Його ти не відновиш вже ніколи…
Руйнують і не думають, що далі
Їх ще Розумні називають…
Який ж розумний підсвідомо
Буде цінний дім свій руйнувати?
А знаєте, ми ВСІ проворні,
Ніяк по-іншому сказати,
Бо Бог дав нам розум не для того
Щоби природу руйнувати.
Золота і Срібна осінь
У гаю на височині
Літо й осінь гомонять.
Каже літо:
Осене, як тебе не шанувать,
Але владу над землею мені не здолать.
Осінь рада та й на те:
Буде в мене все святе!
Літо в путь зібралося
Та враз за дубом величезним сховалося.
Осені три місяці ніяк не спалося
Яблука рум’янила , листя золотила…
І ось обірвались віти,
У саду посохли квіти!
І тут посеред гаю посталася зима:
Геть звідси я тут головна!
Осінь від страху
Чхурнула як невдаха.
Тільки зима осріблила осел,і
Заспівали горобці веселі,
Весна несла пахучий цвіт,
Й послала зимі теплий привіт,
А віхола нумо втікати,
Закинула ноги на п’яти
У небі пролетів радісний птах ,
Земля у надійних руках!
Осіння казка
Осіння казка, осіння казка, осіння…
І в барви осені зачарувалося довкілля,
І сотні журавлів журять свою журу,
І відправляються у вирій в пошуках притулку,
І на городах появився урожай,
Стій мовчки, літо проводжай.
Берізка
Берізка стояла і позувала,
Осінь на неї сережки чіпляла,
Коли дочіпляла, вона мов у люстерце,
Дивилась в маленьке озерце.
Пишається строкатоволоса:
Довгая у неї коса,
Не треба їй зовсім ручки і ніжки,
Красива і так наша берізка.