Струмочок-мандрівник

Категорія: Проза
Вікова група: 8-10 років

Однієї тихої зоряної ночі народився зовсім маленький Струмочок. Він біжить і роздивляється навколо, аж тут підповзає Змія. Вона дивується, адже раніше тут Струмочка не було.  А він  уважно подивився на Змію, та й каже:

  • Ти, мабуть, найдовше у світі створіння, бо я вже довго біжу і не бачив нікого довшого.
  • Так, – відповіла задоволена Змія, – саме я найдовша в світі.

Раптом з’являється Лисичка. Вона підійшла і почала пити воду. Струмочок спочатку злякався, а потім зрозумів, що йому не боляче і заспокоївся. Подивився уважно на нову відвідувачку і каже:

  • Ти, мабуть, найкрасивіша у світі, бо я вже півдня біжу, а красивішої істоти ще не бачив.
  • Дякую тобі, Струмочку, – відповіла Лисичка, – мені дуже приємно.

Біжить Струмочок, водичка хлюпає, проливаючи собі новий шлях, аж раптом  над ним почав кружляти Метелик.

  • Ого! – здивувався новонароджений, – Який же ти яскравий! Такого різнобарв’я не бачив ще за своє життя.

Потішений Метелик довго ще кружляв, хизуючись своїми гарними крильцями.

Несподівано увагу Струмочка привернув Вовчик, що перескочив воду, яка трапилася на його шляху.

  • Привіт, Вовчику! У тебе такі потужні лапи, ти, мабуть, найсильніший у світі, – захоплювався вражений Струмочок.
  • Так, я дуже сильний, дивися як я можу!

І радісний Вовчик ще довго біг поруч із Струмочком, перескакуючи його туди-сюди. Аж тут увагу Струмочка привернув чарівний спів – це були дуже витончені переливи ніжного але дзвінкого співу. Струмочок на хвилинку зупинився і прислухався. Звук був на дереві. Придивившись уважно, він помітив невеличку сіреньку пташку, що заливалася дивовижним співом.

  • Привіт, як тебе звати, неймовірний співаче!
  • Привіт, я Соловейко. Ти куди біжиш?
  • Не знаю, просто вперед.
  • Мені згори видно, що попереду невелика водойма, туди збігаються твої брати і сестри. Показати дорогу?
  • Так, я буду дуже вдячний.
  • Біжи за мною!

І Соловейко жваво полетів вперед, а Струмочок його наздоганяв. Зовсім скоро показалася невеличка водойма, молодий, але вже дужий Струмочок розігнавшись  туди забіг. Першою він зустрів Рибку, що переливалася усіма кольорами веселки. Вона радо його привітала:

  • Вітаю у нашій дружній родині. Ти сюди назавжди?
  • Привіт, чарівна Рибко, не знаю. Я коли біг, зустрів багато цікавих і добрих створінь. Чи все я бачив? Що за цією водоймою? Мені не відомо.
  • Тобі неймовірно пощастило, Струмочку, я вмію виконувати бажання. Хочеш світ побачити?
  • Так, з радістю, допоможи, будь ласка.
  • Добре, подивися на небо. Бачиш там Сонечко? Ось воно тобі усміхається.
  • Так, бачу.
  • Не зводь з нього очей.

Струмочок довго і напружено дивився на Сонечко. Раптом він відчув, що починає підноситися над водоймою. Спочатку було страшно, але, оговтавшись,  він наважився подивитися вниз. Він довго літав над лісочком, луками, іншими водоймами, побачив багато інших струмків, різних комах, птахів, звірів. Струмочок хотів подякувати Рибці, та і скучив уже за нею, адже вони встигли потоваришувати. Несподівано йому стало сумно. Але скоро він відчув, що дуже швидко летить вниз. На шаленій швидкості від випав дощиком у ту ж водойму, з якої випарувався в небо.

Довго він товаришував з Рибкою, багато разів підносився вгору та випадав з дощиком вниз. А згодом і сам навчився виконувати бажання – почав передавати послання від пташні звірям, звірям від комах, сонечку та хмарам від водойми. Він був щасливий!

Меню