Метелик – це комашка,

спорхнула на ромашку,

В природі їй так важко –

її з’їдають пташки.

Ведуть всі хороводи,

чекають всі свободи,

Літають всі фігурно

та світяться ажурно.

Сидять вони на квітках

і влітку, і узимку,

Кружляють, оживають

та крила розпускають.

Вони, як намальовані,

шліфовані, приховані,

Злітають і танцюють,

та свято всім дарують.

А я спостерігаю,

як квітки набухають,

як сонечки співають,

як коники стрибають.

Та я, як той метелик,

літаю серед гаю,

з бабками розмовляю,

нектар-думки збираю.

Та раптом спалахнуло,

злетіло й майнуло,

Й всіх думок не стало,

як вітром поздувало.