Руда зазнайка
Жила – була одна лисиця з якою всі хотіли дружити, але вона була зазнайкою і не хотіла ні з ким дружити. Коли хтось потребував допомоги – вона проходила повз них і йшла туди, куди їй треба. Через те, що усі хотіли з нею дружити вони робили для неї все чого її душа забажає. Одним словом – вона усіх використовувала.
Трохи згодом, коли усім набридло терпіти її поведінку, всі звірі перехотіли з нею дружити. Для лисиці це нічого не значило, поки не приїхав мисливець. Мета його приїзду до Царсива звірів – це шуба із лисиці.
Почав він ганятися за лисицею, а вона бігає і не знає куди дітися. Побігла вона до ведмедя – вигнав. Побігла до зайця – вигнав; прийшла на болото до жабки – теж вигнанала.
Розпрощалася вже лисиця із життям як вийшов на її захист вовчик – братик:
- Швидше тікай до мене в нору,- сказав сірий. І вона швиденько нирнула у його сховище.
Шукав мисливець її, шукав і все дарма.
Сидить лисиця в норі з вовком і каже:
- Пробач, що так з тобою обійшлась. Я чесно – чесно так більше на буду.
Сірко був добрий душею та серцем. Подивився на неї, посміхнувся своєю лагідною усмішкою та й каже:
- Добре, що ти це зрозуміла! Пішли до усіх звірів і скажеш їм про це сама.
Пішли вони на галявину, де зібралися усі звірі і лисиця заплакала промовляючи:
- Пробачте мені, будь ласка, що була такою егоісткою та зухвалою і використовувала вас всіх. Я так більше не буду! Чесно! Прошу вас – повірте мені і вибачте.
Звірі довго думали і радилися, все вагалися з рішенням, адже воно таке важке і важливе і для них і для лисиці.
- Так, ми тебе вибачаємо, – мовила від імені усіх звірів стара мудра Сова. – І ти нас вибач, лиско, що у скрутну годину не допомогли тобі.
З тих пір лисиця більше ніколи не зазнавалася і нікого не використовувала в своїх власних егоїстичних цілях.
Так і наступило з того моменту щасливе життя у Царстві звірів.