Розмова з краплиною
Надворі падав страшенний дощ, лило як з відра. По моєму віконцю швидко стікали маленькі краплинки води. Вони сумно бігли, а потім зникали в нікуди. Злива не вщухала, і на їхнє місце приходили такі ж краплі води.
Їх можна було довго роздивлятись. На фоні похмурого, злого, чорного неба вони виглядали радісними, відчайдушними краплинками, які готові за лічені секунди покинути свою хмаринку, щоб пізнати весь світ.
Раптом я побачила у куточку вікна крихітну краплиночку-малечу, яка зовсім нікуди не поспішала, і, здається, співала. Вона мугикала мелодійну, веселу пісеньку, якої я ніколи раніше не чула. У мене одразу з’явилося бажання поспілкуватись з нею. Якби це дивно не звучало, але краплинка одразу мене почула і заговорила. Навіть, не запитуючи, чи хочу я про щось у неї дізнатись, маленька крапелька взялась розповідати мені свою чудову історію! Історію про те, як вона опинилась у мене на вікні…
Розповідь почалась із того, що з вигляду цікаве і завжди усміхнене сонечко нахабно вимагало у хмаринок відіслати усі свої краплинки на землю й більше не повертатись у небесне царство, де живуть сонечко та пори року…
Беззахисні матусі крапель змушені були приректи своїх діточок на смерть. Адже всі, хто потрапляє сюди, згодом просто пропадають. Як і брати-сестри нашої краплинки. Далі маля розказувало, як воно летіло і боляче приземлилось на моє віконечко. Ох, це була незабутня мить для краплиночки! За десять секунд вільного польоту вона змогла чітко побачити, як красиво усміхається місто, як яскраво світять ліхтарі на височенних стовпах, як втомлені перехожі з парасольками повертаються додому, як малюки весело перестрибують неглибокі калюжі, тримаючи за руку маму або татка, як собачки-безхатченки ховаються від них, крапельок, у купці хмизу. Це все її так вразило, що вона почала наспівувати улюблену пісеньку всіх її родичів… А потім незграбно приземлилась сюди, на місце нашої розмови. Після цього краплинка впала. Чомусь саме впала, а не зникла, як її товариші. Напевно, хотіла довше побути і краще роздивитись весь великий і чудовий для неї світ. На жаль, справжню причину такого вчинку вона не встигла мені розказати. Вранці я зустріла її на пелюсточці квітки. Крапля була нерухомою і говорити не могла, адже її вже майже знищило сонце.