Ти можеш подобатись мільйонам хлопців, вислуховувати тисячі компліментів, зустрічатися з десятками, та коли ти знаходиш Його, твій світ робить сальто «з ніг на голову» і фарбує світ у суцільний колір Його очей(і навіть, якщо він не рожевий, все одно все навколо стає ніжно-пурпурним). Спочатку ти почуваєшся повною дурепою, мовляв, «а як же омріяна кар’єра та холодна неприступність молодої жінки з келихом вина та купою трагічних історій з особистого життя, кралю?», та на запитання вже немає часу, бо ти закохалась.

Коли ти закохуєшся, усі формальності типу «не твого віку, не твоєї компанії, не формат для твоєї родини» автоматично вимикаються, бо справжня любов – саме та, про яку читаємо в казках, навіть ще більша, вона реальна, і вона не має упереджень. І, от дивина, кохаєш ти зовсім дрібнички: волосинки, напружені м’язи, синіючі жилки на руках, іноді жирок, іноді кісточки, навіть прикус, відтінок шкіри, губ, форму носа, голос, шрами, що мають історії (а як Він розповідає ті історії!…), Його жарти і, головне – позиції, мрії.

І не важливо – це Він, чи Вона, – коли ти закохуєшся, вони – незрівнянні. Кохана людина не повинна ставати твоєю половиною та відбирати особистий простір і думки, проте вона стає твоїм другом, твоєю підтримкою і, звісно, найкращим у світі коханцем.

Коли ти кохаєш, справжня любов не є для тебе роботою чи тим, що набридає, тягне донизу чи витрачає твій час, тепер вся твоя реальність – то любов. І вона рухає тебе, робить кращою версією самої себе, мотивує досягти всього, аби тільки не втратити це чарівне почуття, цей блиск в очах, коли ти думаєш про Нього, або чуєш Його голос, або торкаєшся Його і самій не віриться, що зовсім чужа донедавна людина може бути такою рідною, такою твоєю.

І я вдячна Йому, бо тепер я – експерт у коханні, що має розміри цілого Всесвіту.