П’єса

ПОВЕРНЕННЯ ЧОРНОГО РИЖИКА

Місце дії

Звичайний район, яких у нашому місті безліч. Я мешкаю у приватному будинку поряд з 8 котами, собакою та кроликом. На районі живуть ще мої друзі – п’ять собак, десяток котів. Та ще зустрічаю і товаришую з десятком собак, як бездомних, так і таких, що нібито домашні, але бігають по району постійно голодні. Та за останні роки дуже багато моїх знайомих собак та котів жорстоко вбили, потруїли, збили машинами або вони зникли невідомо куди.

Дійові особи

Льоня – хлопчик 9 років, дуже любить всіх тваринок та опікується ними.

Мама Льоні – з дитинства переймається котами та собаками.

Рижики – група собак: великий метис вівчарки (Великий Рижик),  середній рижий з чорним (Чорний Рижик) і брат та сестра – маленьких (Дрібниця Рижик моя та мамина – хто перший приручив).

Мешканці району – продавщиці кіосків, тьотя Люба, яка з нами опікується Рижиками, та ін.

ДІЯ ДРУГА (Очікування на повернення Чорного Рижика)

Сквер, в якому побудована із різних залишків та дрантя будка для Рижиків. Льоня з мамою йде на тренування.

Льоня. Чомусь не має Чорного.

Мама. Мабуть потім він буде.

Наступного дня.

Льоня. Не має чорного.

Мама. Мабуть він гуляє десь.

Льоня. Мабуть.

Пройшло три дні.

Льоня. Рижик так і не повернувся.

Льоня з мамою після школи прийшли глянути, чи знайшовся Великий Рижик.

Льоня. Так і не з’явився.

Мама.  Щось не так. Він не міг так надовго пропасти.

Льоня. Треба шукати, може він десь хворий лежить.

Мама.  Треба спитати у всіх у кіосках, та знайомих на районі. Може хто щось бачив.

Льоня. Я пішов спитаю

Мама. Я поки подзвоню тьоті Любі.

Льоня. (зайшов до м’ясного кіоску, де завжди купляємо Рижикам їжу для приготування, вибігає схвильований). Продавщиця сказала, що кілька днів тому на переході через проспект збили великого собаку.

Мама. І що він помер?

Льоня. Так, вона сказала, що він лежить біля переходу у чорному пакеті.

Мама. А ми повз цього пакету кілька разів на день проходили весь цей час. І навіть не здогадувалися, що там Рижик лежить.

Льоня. Пішли поглянемо.

Мама. Я навіть і не думала, що там собака може лежати. Вже дня три лежить, з нього від спеки вже потекло. Я гадала, що хтось такий великий пакет сміття біля дороги викинув.

Льоня. Запах вже жахливий. Я не можу на це глянути.

Мама (відтягнула пакет у бік, та палицею розкрила в ньому дірку). Який жах, вже розклався увесь. Дякувати Богу, це не наш Рижик. Це той собака. що жив з цієї сторони проспекту. Жаль його.

Льоня. Отже, будемо ще шукати.

Мама. Тьотя Люба не знає нічого, каже теж його шукала і ніде вже теж дня три не бачила.

Льоня. Мабуть то Андрій його все ж застрелив, як дзвонив нам тоді погрожував. Мабуть напився п’яний, а Рижик гавкнув і він пішов до дому, взяв рушницю та вбив його.

Мама. Хтось би бачив та ми б його тоді знайшли мертвого.

Льоня. А може то цей наркоман їх потруїв, що погрожував це зробити?

Мама. Тоді всі би померли.

Льоня. А Рижик один міг узяти ту їжу та сам її з’їсти.

Мама. Тоді ми би знайшли десь його мертвого. Пошли по закинутим домівкам,  дитсадку та СТО пошукаємо, потім у безхатьків під мостом.

Наш район. Мама з Льонею обійшли всі зарослі, закинуті будівлі, міста проживання безхатьків в пошуках мертвого Рижика – нічого.

Мама. Треба походити по всіх кіосках, запитати, може хтось бачив, що трапилося.

Льоня з мамою ходять по району. Підходять до бабусь у двориках. Показують фото. Ніхто нічого не знає.   

Льоня. Ніхто нічого не бачив і не чув. Пропав наш Рижик без звістки, яка багато інших наших друзів на районі.

Мама. Так, вже досить багато часу пройшло, вже не повернеться напевно.

Льоня. Рижики всі як за ним сумують.

Мама. Він перший був, з ким я з їх зграї потоваришувала. Великого Рижика я навіть боялася з початку. Хто міг би подумати, що він такий добряк насправді. Але вони всі мене спочатку теж жахалися. Потім Чорний першим став підходити, давати спочатку себе трохи погладити, впізнавати став мене на відстані, їжу брати з рук. А потім вже назустріч біг, та терся як кіт об ноги, щоб його погладили. А за ним й інші стали признавати. Великого я спочатку и гладити особо боялася. А потім Чорний став під гагами викладатися, щоб йому пузо чухали – це вища міра довіри у собак.

Льоня. Залишилися тепер Рижики втрьох та ще Мишка наша через дорогу, що одна живе тепер, на охороні працює в автомійці.

Мама (забирає Льоню зі школи через два тижні, веде його до скверу). Дивись, кого я знайшла сьогодні, коли зранку на роботу бігла, біля будки.

Льоня. Що у нас новий собака з Рижиками? Що це за собака побігла від нас? Теж чорний. Він з кліпсою вже у вусі.

Мама.

Льоня. Це ж наш Чорний Рижик, який худий та брудний. Чому він від нас тикає?

Мама. Не знаю, на роботу бігла, бачу якась собака з нашими Рижиками біля будки ходить. Хотіла подивитися, а вона від мене тікає. Лише коли назад з роботи йшла, змогла ближче підійти. Ледве впізнала.

Льоня. Так це що наш Чорний рижик? А чому він такий страшний? Чому він не підходить до нас, та тікає? Де він був?

Мама. Запитай в нього де він був.

Льоня (питає Чорного рижика на собачій мові): Де ти був?

Чорний рижик (здалеку): Гав.

Льоня (Рижику). Я думав, що вже ніколи тебе не побачу.

Мама. Треба поїсти їм купити, з дому потім принесемо. Він худий який, мабуть голодував весь час.

У кіоску купили реберця з м’ясом, та як завжди намагалися дати кожному. Першому дали Чорному рижику, який з опаскою підійшов, вихватив як дикий з рук та побіг у бік жадно їсти. Всі, як звикли, підходять та акуратно отримують своє реберце з рук, та розходяться поряд їсти. Проте Чорний рижик починає до всіх підбігати та віднімати прямо з роту реберця, та з гарчанням жадібно починає ковтати великими кусками. В результаті у всіх відняв всю їжу, на всіх нагарчав, та ще з’їв три добавки. Та ще бігав очікував ще.

Мама. Треба тепер більше їжі їм носити, з дому ще сьогодні принесемо. Будемо відгодовувати. От так його наша служба тваринок забрали, кліпсу йому на вухо зробили, та мабуть там не кормили, та здичавів зовсім. Мабуть у клітці сидів. Ніхто з ним не спілкувався, та ще від друзів забрали, та з району, на якому він виріс.

Протягом двох тижнів Чорний Рижик їв як то кажуть до пуза, приручався нами знову. Пузік не давав гладити довго, всього боявся, кожного руху та звуку. З часом перестав гарчати на своїх друзів та відбирати у них їжу, став знову кругленький. А потім став давати і своє пузіко гладити. Забув свої жахіття та пригоди  

Льоня дійовим особам, читачам (глядачам): Це дуже гарно, що у нашому місті діє програма допомоги для безхатніх тваринок, що їх стерилізують та  роблять їм щеплення. В багатьох регіонах такої не має, а в деяких навпаки вбивають тварин, яких ловлять на вулиці, та ще і приїжджають в інші регіони їх ловити, як це було не раз і в нашому місті. Кілька разів вдавалося волонтерам забрати наших тваринок. Але багато їх в цих містах вбито, тисячі, і скільки ми не протестуємо, ходимо з матусею на марші підтримки прав тваринок, та пишуть про це багато – все одно  не накажуть цих вбивць, та ніяк не зупинять їх. Проте мабуть мало коштів на це є в нашому місті, що тваринки повертаються після цього такі худі та голодні. А ще чомусь вони такі дикі, мабуть там з ними ніхто не спілкується, а може і погано поводиться, щоб вони слухалися. До того ж ніхто не оповіщає, коли забирає тваринку з району, навіть не думаючи, що про нею переживають, не знаючи, що трапилося. Так робити не можна, адже скільки ми з матусею плакали за нашим Чорним рижиком, скільки шукали його, скільки потім його відгодовували та знову його приручали. Цього разу все закінчилося добре, наш Чорний Рижик знову з нами, з часом став таким, як і раніше – добрим та ручним.