***
Уявіть на хвилинку, закривши очі,
Уявіть, розчинившись у часі…
Уявляй свої мрії та все, що хочеш –
Може хоче хтось опинитись в класі,
Хто не може ходити, як ми, до школи,
Уявляє собі, як біжить з портфелем,
Але нам не збагнути цього ніколи,
Бо шкільні відчиняєм щодня ми двері.
Може хтось так хотів би читати,
Милуватись просторами неба,
Та йому не судилось це знати,
Хоча більшого щастя й не треба.
Може хтось так хотів би радіти,
Обіймати щоранку маму…
Це нещасні, покинуті діти,
Їм у серці залишили рану.
І для кожного щастя різне,
Сенс життя в речах різних бачать
І змінитись ніколи не пізно,
А задуматись варто тим паче…
Вірш про фотосинтез
Є ліси, буйні трави і луки.
Є прекрасні квіткові поля.
Всі рослини – легені планети.
Без рослини – немає життя…
У листочку, під дією сонця
Відбувається дивний процес.
Фотосинтезом здавна він зветься,
Й викликає у нас інтерес.
У клітині твориться диво
В результаті взаємозв’язків.
Хлоропласти такі неліниві!
Бо дарують нам кисень усім!
Та не тільки завдячуєм сонцю,
С О2 і вода грають роль…
Біологія – в світ віконце!
Це життя і від нього пароль!
Див не буває – буває мета
Я давно вже не вірю в кАзки,
Я не вірю в пусті слова,
Я вже бачила біль і поразки,
Я не вірю у слово «дива».
Все, що маєм – це тяжка праця.
І плоди, що дозріли уже.
Ми не станем пліч-о-пліч, братця,
Бо хіба знов єдині? Невже?
Я тим «чистим» словам не вірю.
Обіцянкам, що з вуст, як щирі…
З кожним днем у душі я жеврію
І не хочу багатства мірять.
А до чого привів нас Майдан?
Чи життя наше стало краще? –
Як же тяжко звільнятись з кайдан.
З кожним днем вибиратись все важче.
Там боролись за чесне життя,
Та, як птиці, полинули в небо.
Відійшли назавжди в небуття.
«Слава Україні!» – як життєве кредо.
Ми все боремось й зараз за волю,
Хлопці за неї життя віддають.
То не Бог їм послав таку долю,
А самі до свободи ідуть.
І війна для усіх – це вже норма.
Ті всі числа тепер не лякають.
Кожен сам за себе – на платформу,
Лиш відважні – стають і лягають.
Ви задумайтесь, друзі, про все це,
Ви скажіть, чи це справді – норма?
Комусь куля – прямісінько в серце,
А ми боїмося сніжного шторму…
Весна
Приходить весна до двору,
Пускає бруньки на дерева,
Чекала так довго цю пору,
Для щастя так мало треба!
Уже прокидаються квіти,
І сонце тепліше гріє.
Гудуть у Карпатах трембіти,
Веселка, мов дівчина, мріє.
Птахи прилітають здаля –
Я їм усміхаюсь привітно.
Це їхня земля… І моя,
Хай завжди для нас вона квітне!
Душа
Дім – це не місце, не стіни,
Дім – це твоя душа,
Не проб’ють ні гармати, ні міни,
Бо стіна в тому домі міцна.
Зберігаєш секрети у ньому
І пускаєш у дім цей не всіх.
Ти приносиш і радість, і втому,
Плач гіркий і веселий сміх.
Холод іноді в дім приходить
І всі шибки морозом вкриває,
Дехто місця тут не знаходить,
Дехто ключик від нього шукає.
Та в душі у своїй, в своїм домі,
Ти господар, лиш ти один,
Віднайди у серці той промінь,
Що освічує часу плин!