ПОДОРОЖ ЧАРОДІЯ

Одного разу в далекому королівстві жили дуже лихі король і королева. У їхньому замку було багато нещасливих слуг та підданих, а також там жив дуже добрий і талановитий молодий придворний Чародій. Кожного, хто сумував, чи плакав, він завжди умів розрадити: показував фокуси чи за допомогою білої магії творив дивовижні речі. Але король та його королева ніколи не цінували чаклунський талант юнака. Вони увесь час тільки насміхались із бідного Чародія. Він міг з легкістю перетворити їх на віслюків, але його сповнене доброти серце ніколи б цього не дозволило зробити.

Одного разу король і королева, щоб в черговий раз посміятись над бідним магом, попросили зварити «зілля краси».

– Не легка задача! – подумав Чародій, та все ж погодився. Прочитавши безліч книг із заклинаннями й рецептами зіль та настійок, він нарешті знайшов «зілля краси». Для приготування йому бракувало трьох складників: луски Дракона, листка Тисячолітнього дерева та підкови Кентавра. Скориставшись чарівною кулею свого прадіда, юний чарівник дізнався, що луску Дракона можна знайти високо-високо в Горах Страху, листя Тисячолітнього дерева – в Зачарованому Лісі, а підкову Кентавра знайде тільки той, хто потрапить у Загублений Світ міфічних тварин.

Чародій зібрав усі свої припаси: чарівну паличку, книгу заклинань, казанок, й подався в подорож. Він довго йшов до Гір Страху, подолавши чимало труднощів. Але врешті-решт дістався до них і почав підійматися їхніми схилами до печери. Під час підйому його охопив несамовитий страх і бажання покинути розпочату справу, але заспокоївшись, він дістався до печери.

Тут на висоті, звідки будинки людей здавались маленькими крапельками, жив великий і страшний Дракон. Чародій відразу ж був готовий здолати його за допомогою чарівної палички. Та, коли він зайшов до печери, то виявив, що Дракон спить. Хлопець тоді тихенько підійшов до нього, і тільки нахилився, щоб взяти трохи луски, аж велетенський Дракон прокинувся. З просоння Дракон відразу відчув людський запах, тому навіть не дивлячись на Чародія, запитав:

• Чому смертний прийшов до нього й перервав багатолітній сон? Чарівник відповів, що йому конче необхідна драконяча луска для «зілля краси», яке звеліли приготувати лихі король і королева. Страшний, але добрий Дракон погодився й віддав Чародію свою останню луску. Молодому чарівнику стало ніяково, що він забирає останню луску цього доброго створіння й він запропонував Драконові начарувати нової. Дракон дуже зрадів, однак відразу ж засмутився й відповів:

– Даремна справа. Тепер же знов почнуть приходити різні маги та відьми й заберуть її в мене.

– Не заберуть! – радісно вигукнув чарівник. – Я її зачарую так, що вона кожного разу буде відростати заново.

Після цього чарівник попрощався з Драконом і подався шукати тисячолітнє дерево. Підходячи до Зачарованого Лісу ближче, чарівник відразу зрозумів, що він незвичайний: дерева тут співали, листочки та трави дзвеніли, олені та лосі на голові мали по три пари ріг, зайці, лисички, вовки, ведмеді ходили на задніх лапах і розмовляли людською мовою.

Тут, у Зачарованому Лісі, молодий Чародій милувався дивовижною красою природи, якої він зроду не бачив. Однак вночі вся ця краса зникла в темряві й настала така тиша, що він чув навіть свій подих. Він йшов цілу ніч й тільки під ранок дістався Тисячолітнього дерева, перед яким простягалося Чарівне Поле. Тоді Чародій дістав книгу чарів і почав шукати заклинання. У заклинанні сказано: «Слід зварити магічне «зілля провидіння» й пролити його на поле!». Зваривши зілля, чарівник облив ним поле, яке враз зникло під дією чарів. Він підійшов до чарівного Тисячолітнього дерева й відірвав декілька листочків, подякував дереву й попрямував до загубленого Світу чарівних істот.

Після декількох довгих місяців пошуку стомлений Чародій знайшов Загублений Світ. Тут з-поміж сотні міфічних тварин він намагався знайти Кентавра, щоб попросити в нього підкову. Як і Дракон, Кентавр виявися доброю істотою, але страждав від кохання. Щоб догодити своїй дамі серця, Кентавр зробив для неї діадему із коштовного каміння. Бракувало тільки червоного кристалу, який мав бути по центру. Ось тому на прохання Чародія Кентавр відповів так:

• Добре – відповів Кентавр, –але замість підкови я теж дещо хочу – рідкісний червоний кристал.
• Що ж вдієш? Це останній елемент!!! Доведеться вичаклувати червоний кристал. – подумав чарівник.

Легкий помах чарівної палички й кристал засяяв перед ними дивовижними відтінками червоних променів. Вони по-дружньому обмінялись дарунками. Чародій подякував Кентавру й попрямував назад до свого королівства, де швидко зварив «зілля краси».

Свій чудодійний напій він приніс королю та королеві, які першими хотіли його скуштувати. Однак чародій не міг навіть уявити, що це «зілля краси» мало здатність діяти на кожну людину по-різному. А для лихих людей воно ставало «зіллям перетворення», тому, випивши все до останньої кралі, король із королевою перетворились на птахів і назавжди відлетіли зі свого королівства.