Петрик і пригода з морозивом або 75 мишей
Розділ І. Незвичайний друг
Маленький Петрик завжди був щасливим, тому що батьки все йому дозволяли. Насправді вони просто боялися, що син перестане їх любити. Але в цій ситуації він став просити все більше і більше.
Ось і зараз Петрик йшов до магазину, що поблизу.
− Тітко, дайте суничне морозиво! Тільки швидше! Я дуже поспішаю на день народження! − сказав він квапливо.
− Ось. Тримай! − обурено відповіла продавчиня. − Навіть дякую не сказав.
Та хлопчик вже не чув її слів. Він пішов далі. Йдучи повз майданчик та ласуючи морозивом, Петрик почув сміх.
− Гей, Сашко, виходь! Інакше кину в тебе камінець! − та ніхто йому не відповів.
Хлопчик був спостережливий тому озирнувся навколо. Та він не побачив нічого крім морозива, яке йому посміхалось.
− Ой! − підстрибнуло від несподіванки здивоване хлоп’я. − Морозиво, що розмовляє!…Невже це насправді? Чи сон?
Морозиво відповіло:
− Так. Дійсно. Ха-ха…− і влипло хлопцеві прямісінько в око.
− Що ти робиш ? Геть з глузду з’їхало?
Морозиво ще голосніше засміялося і сказало:
− Годі жартувати! Давай поясню: я прийшло зі світу мишей і хочу, щоб ти зі мною туди помандрував.
Петрик злякався, але виду не подав. А потім, зібравши всю свою волю, відповів:
− Звісно помандрую! Коли вирушаємо в дорогу?
− Ні-і-і, спочатку треба почекати до завтра, − сказало морозиво, − весь час до початку подорожі бути слухняним та ввічливим хлопчиком. Це твій тест на терпіння та людяність.
− Ой! − обурився Петрик. − Добре. Тільки зроби так, щоб день був коротшим.
− Все має бути чесно.
− Я покладу тебе в холодильник. Добре? − спитав хлопчик.
− Не обов’язково, − сказало морозиво. − Я не розтану, бо чарівне.
Петрик повернувся додому. Залишив морозиво на столі та ліг спати. Але він навіть не здогадувався, хто насправді його новий друг.
Розділ ІІ. Подорож
Вранці хлопчик насолоджувався солодким сном, а морозиво вже сиділо в холодильнику та їло цукерки. Петрикова мама встала раніше. Їй Схотілося молока. Побачила морозиво і пробурмотіла сама до себе:
− Ох, Петрику, Петрику…Скільки разів тобі казати, що морозиво потрібно класти в морозильну камеру.
Коли хлопчина прокинувся, то одразу ж пішов по нового товариша. Коли він його не знайшов, то дуже розхвилювався. Навіть спочатку подумав, що все це йому наснилося. Але вже через п’ять хвилин морозиво було в його руках.
− То ми летимо? − спитав він не приховуючи радості.
− Звісно, летимо, − з хитрою посмішкою відповіло морозиво, − тільки дай-но мені, будь ласка, шматочок сиру.
− Сиру? Навіщо? − здивовано спитав Петрик.
− В дорогу, − відповіло морозиво.
Воно з’їло сир і перед ним відкрився портал, в який вони зайшли і потрапили до кришталевої країни.
− Це зовсім не схоже на країну, про яку ти розповідало! − обурився хлопчик.
− Так. Проте тут живуть миші, − відповіло морозиво.
І справді у маленьких будиночках жили 75 величезних мишей. Петрикові було страшно, але він усміхався, щоб не виказати себе. А ще його тішило те, що тут не потрібно було робити домашнє завдання.
Майже тиждень вони вивчали незвичайне місто. Маленького мандрівника дивували будиночки з сиру, скелі-холодильники, квіти у вигляді цукерок, а величезні миші постійно сварились між собою та робили одне одному капості. Хлопчикові так тут сподобалося, що він навіть думав залишитись назавжди. Але якось зустрів короля цих земель.
− А хто це у нас в гостях? − спитав він.
− Це − людина, Ваша Величносте! − сказало морозиво, яке було не морозивом, а маленькою симпатичною мишкою.
Король мишей був дуже грубим і невихованим, а ще не любив незваних гостей, тому наказав слугам:
− Відведіть хлопчиська в темницю!
− Що? Куди? Відчепіться! Морозиво! − схвильовано закричав Петрик.
Розділ ІІІ. Повернення
Довго блукав Петрик лабіринтами вулкану. Тому часу поміркувати у нього було вдосталь. Він згадував маму і тата, друга Сашка, продавчиню з магазину, всіх рідних та знайомих. Найбільше зараз йому хотілося обійняти батьків, розповісти, як сильно він їх любить, як сумує і жалкує про свою поведінку. А ще мріяв зустріти Сашка і пограти з ним у футбол, вибачитися перед тітонькою-продавчинею за грубе ставлення.
Хлопчик втратив надію на порятунок, але раптом почув:
− Друже, це ти?
− Я тут! − обізвався Петрик.
− Петрику, ти де?
− Допоможіть! − крикнув він ще голосніше.
Спочатку вдалині блиснула іскорка світла. До нього наближався незнайомець з факелом в руці. Він підходив все ближче. В постаті Петрик впізнав Сашка і неабияк зрадів:
− Сашко! Це ти? Як ти сюди потрапив?
− По-перше, при зустрічі ввічливі люди вітаються, − посміхаючись сказав Сашко. − Я також повірив морозиву, як і ти, а потім воно мені все розповіло і я вирішив тобі допомогти.
− Я такий радий! Дякую! − скрикнув Петрик і йому було приємно.
Вони побігли до порталу. Дорогу їм заступили ті ж 75 мишей на чолі з королем невігласом, але хлопчики прослизнули повз них.
Отямились вони вже вдома біля холодильника в квартирі Сашка все з тим же морозивом у руках і шматочком сиру.
Довгий час після того вони думали: це було насправді чи це був сон? Та з того часу Сашко став ввічливим, добрим, допомагав батькам і цінував справжню дружбу.