Осінь
Ось крокує по землі на своєму золотистому коні гарна, мальовнича осінь. Вона тягне за собою торбу фарби. Має намір розмалювати все навкруги. Дерева стали жовтими. Берізкам дістався багряно-жовтий колір. Дуби захотіли стати рудими. Осінь пофарбувала і траву, але золотистий та дуже голодний кінь осені, на превеликий жаль, усю траву з`їв! Тільки ялини й сосни не схотіли міняти свій колір.
Так осінь пройшлася по всьому місту, після чого затягнула пісню і пішла гуляти світом.
Пісня осені:
І куплет:
Фарба жовта, фарба червона, всі візьму дерева пофарбую!
Як же люблю я це різнобарв’я, тому від радості танцюю.
Приспів:
Стане Україна, мов гарна дівчина, в небі ключ лелечий проліта!
Стане Україна, мов гарна дівчина, молода дівчина чепурна!
ІІ куплет:
Я – дуже тепла, я барвиста. Листя сиплю вам до ніг.
Я звіряток всіх пригрію і запрошу зиму на поріг.
Приспів той самий
Так ходила осінь по світу. Була вона і в Німеччині, і в Росії, і в Білорусії, і в Угорщині, але в Україні їй сподобалося найбільше. Осінь розвісила листяні гірлянди по всіх парках Європи. Бешкетниця так розійшлася, що позривала все листя з дерев. Сплела чудові ліжечка для деяких звірят, готуючи їх до зими. Почала готувати різні зілля сну природі.
Скажу вам по секрету, що я брала в осені інтерв’ю. Вона казала, що їй дуже важко щороку побувати у багатьох країнах водночас. Також каже, що найгарніші й найпрекрасніші дні – це осінні дні. Адже за так багато років вона навчилась творити дива, на які люди просто перестали звертати увагу. Наприклад, легкий вітерець або пожовкле листя, що так любить мандрувати разом з вітром. Теплий дощик та сховані у лісі гриби тощо. Це дива осені, а зокрема й природи. Осінь вже багато років виконує своє дуже відповідальне завдання і ще жодного разу його не провалила. Цю історію мені, до речі, сама осінь повідала.
Якось, саме в осінню пору на дворі грали дітлахи – Дмитрик та Мар’янка. Вони тільки нещодавно пішли у перший клас.
- Дмитрику, ти тільки-но поглянь! – зарепетувала Мар’янка.
- Це ж пані осінь!
- Щоооо? – схаменулася осінь. – Діти мене бачать? Цього не може бути! Люди ж не вірять у дива.
- Як це «не вірять»? Ми віримо!
Осінь не на жарт здивувалась.
- Я – осінь, – почала вона, – маю здібність творити дива. Побачити мене може тільки той, хто вірить в них. Тому не дивно, що ви мене побачили.
- Дмитрику, та вона ще й розмовляє!!! – наполягала на своєму Мар’янка. Дмитрик стояв ошелешений. Та нарешті він спромігся вимовити одне слово:
- Осінь…
- Так, це я! Вибачте, але я не маю пустувати, тож, бувайте – час прощатись!
Діти ще багато всього хотіли розпитати в осені, але та розвіялась у повітрі, і полився теплий осінній дощ. Вони побігли додому розповідати про побачене мамі.