Моє поетичне полотно

 

Дволиці

 

Бувають люди ясні, як зірниці,

А ще бувають підлі і дволиці,

Масні слова у них завжди готові,

А позаочі в рану сиплять солі.

Вдають, що друзі, дивляться в зіниці,

Нещирі люди, злісні і безлиці.

Таких людей в житті я вже зустріла

I через них багато зрозуміла:

Вони, аби про себе заявити

Повинні іншим добре дошкулити.

Усмішку в очі, а ножі у спину –

Такі завжди лишаються в низинах,

Бо хто себе дволицим обирає,

Той шлях до свого успіху ламає.

 

Трилогія: віршоване полотно пір року

 

Весняна замальовка

Цвітуть дерева у вишневому садку,

Співають пташки пісню стоголосу,

Через дорогу, в річці на плаву,

Верба свої купає довгі коси.

Тут, на землі дідів моїх стареньких,

Весна приходить кожен рік в сади,

В сади і в душу, зігріва серденько,

Співає птахом на гіллі верби.

Ромашкоцвітом стелиться ланами,

Блистить росою на трави стеблі,

Крилом лелечим хмари розганяє,

Несе у край мій рідний теплі дні.

Квітують трави запахом медовим,

Веселку дощ малює чарівну,

Небесне сонце котиться над полем

Промінням гріє земленьку мою.

Цвіте барвінок синьо-зеленявий,

Який колись засіявся під тин,

Він тішив око ще малої мами,

Пасхальний кошик заквітчаю ним.

Весняні дні мережать цвітом поле,

Приносять сонце і рясну грозу,

Плакучі верби з річкою говорять,

Сади веснують квітами бузку.

Щороку розсипається росою

Намисто днів весняних чарівне,

Краса землі, наповнена весною,

З душі моєї ві́ршами росте.

 

Вже осінь двері відчинила

Над гора́ми літо стоголосе

Пролітає дзвінко, як на крилах,

Ще ніхто не думає про осінь,

А вона вже двері відчинила.

Ще тепло дерева огортає,

Ще зелена барва стелить листя,

А вже осінь золото збирає,

Вересневих днів несе намисто.

Хмарка біла дощиком дрібоче,

Вітерець відносить парасольки,

Що кульбаба губить неохоче

І летять вони, як бандерольки.

Літечко промінням зігріває,

Веселковим тішить коромислом,

А вже осінь збіжжям достигає,

Кличе в школу дзвоник голосистий.

Над горами літо стоголосе

Пролітає дзвінко, як на крилах,

Ще ніхто не думає про осінь,

А вона вже двері відчинила.

 

Крилачі (прийшла зима)

Зима прийшла і тепло стало,

Неначе весни завітали,

До міста нашого вночі

Поприлітали крилачі.

Вони узимку прилітають,

Великі відстані долають,

Щоб подивитись на сніги,

Але нема у нас зими.

Шмигають жваво між гілками,

У дуплах нишпорять дзьобами,

Собі шукаючи харчі

Червоногруді крилачі.

Пусті ліси лише чорніють,

Сніги давно вже їх не гріють

I тільки видно вдалині,

Як червоніють снігурі.

А де ж ту зимоньку шукати,

Щоб нам Різдво відсвяткувати?

Не знають навіть крилачі,

Що прилетіли уночі.

Сидять на яблуні похмурі,

Червоні грудики надули,

Напевно, журяться й вони,

Що в цих краях нема зими.

 

 

Сенкан^* про мову

 

Мова.

Рідна, калинова.

Квітує, ллється надихає,

З віків прадавніх корені пускає.

Скарбниця.

 

^*Сенкан – особлива форма білого вірша, який складається з 5-ти рядків і пишеться за певними правилами:

• перший рядок містить слово, яке позначає тему (іменник);
• другий рядок – опис теми, складається з двох слів (два прикметники);
• третій рядок називає дію, пов’язану з темою і складається з трьох слів (три дієслова);
• четвертий рядок є фразою, яка складається з чотирьох слів і висловлює ставлення до теми, почуття з приводу обговорюваного;
• п’ятий рядок складається з одного слова-синоніма, або слова-асоціації до першого слова (іменник); у ньому висловлюється сутність теми, ніби робиться підсумок.