Машина часу

Жили собі дві дівчинки Катерина та Марія. Жили вони спокійно, навіть, правду кажучи, нудно.. доки не потоваришували. Та й так, що захотіли, щоб і звали їх майже однаково – Катруся і Маруся. Усе вони робили разом: і до школи ходили, й уроки вчили, і розваги собі різні вигадували…

Одного разу дівчата поверталися після занять додому. Як і щодня, проходили повз старий  будиночок – чи то гараж, чи то сарай – не розбереш. Усі говорили, що тут кояться якісь дива, але ніхто не міг цього довести. Аж от Катруся помітила, що двері будинку відчинені й усередині стоїть якась дивна машина. Подружки підійшли ближче й прочитали на ній напис: «Машина часу».

– Ой, як цікаво! – промовила Маруся. – От би кудись полетіти на ній! – Говорячи це, дівчинка вже вмощувалася на сидінні.

Звісно, хто ж не хоче злітати в минуле чи в майбутнє? Тож Катруся, хоч і трохи вагалася, але сіла в машину поруч із подружкою.

Не встигла Маруся торкнутися кнопки на панелі, як навколо все замиготіло! Машина кудись рухалася, а дівчатка не розуміли, як нею управляли, бо водійських прав у них, звісно, не було, особливо на управління машиною часу. Тож і прилетіли вони в якесь дивне місце, у якому все нагадувало звичайний світ, але водночас і відрізнялося.

– Марусю! – сказала Катруся. – А що це за країна?

– Дуже схожа на нашу. Але здалеку була така яскрава й життєрадісна, а зблизька не надто! – промовила Маруся, міркуючи над побаченим.

– Пропоную все розвідати й з’ясувати, у чому річ!

Дівчатка почали розпитувати жителів про країну. Ті якось неохоче відповідали й жодного разу не усміхнулися. Але дівчаткам таки вдалося дізнатися, що править країною дуже лінивий король. Усі говорили, що таким він був через цукерки із м’ятою. М’ята розслабляла короля й робила байдужим до всього.

– Так це легко подолати! Треба просто забрати в нього ці цукерки! – сказала Катруся. – Моя бабуся завжди так робить!

– То мерщій ходімо до замку! – прокричала Маруся на ходу.

У замку все було чудово… крім короля. Він сидів на своєму троні й не звертав ні на що уваги. Навіть не привітався із подружками, коли ті ввійшли. Тому дівчатка тихенько влаштувалися собі на канапі й розпочали спостереження.

– Коли ж король їстиме цукерки із м’ятою? – нетерпляче спитала Катруся, коли вже минуло чимало часу.

– Так, ми тут уже півдня сидимо, а король ще не з’їв жодної! – погодилася з нею Маруся.

– Щось тут не так!

І справді, король просто байдуже сидів на троні (навіть в Інстаграм за півдня жодного разу не зайшов!).

– Може, запитаємо в цього дядечка, який поруч із королем? – прошепотіла Катруся.

Король і справді мав вірного слугу, який виконував усі його забаганки. У слуги був незвичний вигляд, незвичні манери й навіть незвичне ім’я – Чікігусякрябум.

– Так, він короля, мабуть, найкраще знає! – проговорила Катруся.

Так вони й зробили.

– Добрий день! Пане… е-е-е… Вибачте, не знаю, як Вас звати.. – зам’ялася Маруся, адже мама їй завжди говорила, що нечемно звертатися до людини не на ім’я.

– Чікігусякрябум, – відповів дивний чоловік.

– Чікі…гуся… – намагалася вимовити Маруся, але в неї щось не дуже виходило.

– Чікігусякрябум! – впевнено промовила Катруся, вона обожнювала скоромовки, тому навіть найскладніше слово для неї було легким.

– Може, ви нам розкажете, у чому причина такої поведінки короля? – підхопила Маруся, зрадівши, що не доведеться знову намагатися вимовляти ім’я.

– Звісно, розкажу! – сказав Чікігусякрябум. – Я й сам уже не знаю, що з цим робити. Є один спосіб, як зарадити цій ситуації, але ніхто не погоджується… Хтось розпустив чутку, що на короля погано впливають м’ятні цукерки. Аби все було так просто!…

– То що треба зробити? – із готовністю запитала Катруся.

– Треба піднятися на Сніжну гору й заграти в чарівну трубу. Тоді король стане життєрадісним і бадьорим. Так сказано в одній давній книзі в нашій бібліотеці.

– Тільки це й зробити? – перепитала Маруся.

– Так, але цей шлях зможе здолати лише найсміливіший. У книзі про це також сказано!

– А чи не зможете, пане Чік.. Чікі… – знову почала Маруся.

– Чікігусякрябуме, – допомогла їй Катруся.

– Так, чи не зможете нам показати цю книгу?

– Звісно, ідіть за мною, – сказав чоловік, і повів дівчат до бібліотеки.

Книжка, яку показав Чікігусякрябум дівчатам була старезна й написана ще, мабуть, гусячим пером. «А чи не предки цього Чікігуся… її писали?» – промайнуло в голові у Марусі, якій не давало спокою дивне ім’я чоловіка. Але часу не було на зайві розмови, тому подружки заглибилися в читання.

З книги, яка виявилася літописом королівства, дівчата дізналися, що Сніжна гора чарівна. Насправді вона Смішна гора й дуже любить музику. І якщо гора не чує музики хоча б раз на рік, то їй стає сумно й вона перетворюється зі Смішної гори на Сніжну гору. Хмари суму висять над нею й покривають її товстим шаром холодного снігу. Цей сніг потрапляє і в серця мешканців королівства, роблячи їх сумними, але найбільше вражає короля, який впадає в депресію й не хоче навіть розмовляти ні з ким, не те що управляти країною.

А ще в книзі було сказано, що дорогу зможе здолати тільки смілива, добра й щира людина, яка вміє дружити й допомагати тим, хто потрапив у біду.

Дівчатка трохи замислилися. Чи вистачить їм сміливості? Маруся навіть запропонувала відмовитися й повернутися додому, щоб покликати дорослих. Але Катруся її переконала, що якщо вони повернуться у свій світ, то можуть потім не знайти цієї країни вдруге (адже дівчата потрапили сюди випадково). А значить король і далі буде байдужим до свого королівства, й у недовгому майбутньому воно просто зникне…

Маруся так явно собі уявила, що цей світ може зникнути через її нерішучість, що аж сльози їй на очі навернулися.

Що вирішене – те зроблене! Уже зранку дівчатка почали підйом на Сніжну гору. Який, правду кажучи, виявився не таким складним, як всі гадали. А, може, перед тими, хто щиро хоче допомогти, і гори нижчими стають?! Хтозна…

Уже опівдні подружки радісні піднялися на вершину, де заграли в чарівну трубу. На їхніх очах хмари над горою розійшлися й з-під снігу почали пробиватися первоцвіти. Потім зазеленіла вся гора і над нею спалахнула яскрава веселка.

«Веселка, мабуть, від слова «веселий» утворилася», – подумала Маруся. Вона дуже цікавилася походженням слів, адже мріяла стати вчителькою української мови, коли виросте, чи письменницею – ще не зовсім вирішила.

А королівство тим часом стало розквітати: то тут, то там грали музики, були танці й розваги. Але найбільший сюрприз чекав на дівчат у замку. Вони вперше побачили усмішку короля!

Святкували перетворення Сніжної гори на Смішну всім королівством кілька днів. А потім Чікігусякрябум запропонував свою допомогу Катрусі й Марусі, щоб вони могли дістатися додому. Виявляється, що машина часу, на якій подружки потрапили в цей світ, була Чікігусякрябума, просто він забув, де припаркувався;) Ось так!