Уявіть що “Ідея захопити світ” це цілком реальний персонаж. Ідея захоплює свідомості людей що б здійснити себе, але в один прекрасний, може сонячний, а може і ні, день, Всесвіт вирішує пожартувати.

 

Ляля

Передмова

 

Хто ж знав, що знайти плюшевого Єтті так складно.

Чорняві чоловік і жінка сиділи на самітній лавці посеред парку, втомлено спершись один на одного. Поруч з ними примостився великий пакунок, з якого стирчало щось біле і пухнасте.

— Зате Манюня буде рада, – жінка відсьорбнула каву з паперового стаканчика. – Це ж треба було до такого додуматися. Інші діти хочуть зайчиків і ведмежаток а нашій закортіло саме Єтті.

— Вона з самого початку була незвичайною, – чоловік пригорнув дружину. – Знаєш, тепер я навіть радий тому що в нас зі своїми нічого не вийшло.

— Не кажи так, – жінка різко вилила залишки кави на чорний чуб.

Замість обурення чоловік спритно обійняв і залоскотав її:

— Вибачайте  леді, не подумав. – прошепотів він.

— Припини, – засміялася жінка миттю змінивши гнів на милість. – Отже жук, зі сторони і не подумаєш що цей хлопчик керує двома компаніями.

 

***

Давним давно, далеко -далеко у нашій галактиці жила Ідея. Вона складалася лише з одного бажання – “Підкорити собі світ”. Власне, саме це бажання її і створило.

 

З першої ж миті існування, Ідея отруювала людство в нескінченних спробах його захопити. Згадайте усіх тиранів і диктаторів, які будь коли існували. Це вона, це все були її переродження. Та завжди знаходилися ті хто зупиняв цю Ідею, інколи люди, а іноді сама доля виступала проти тирана.

 

Та вона не здавалася, охоплена Бажанням Ідея не втомлювалася перероджуватися. І з кожним разом її версії ставали все більш агресивними та нещадними.

 

Вона забирала десятки тисяч життів і залишала по собі чотирьох вершників апокаліпсису.

 

Та за одну мить Ідея, така руйнівна і велична, стала…

Неактуальною.

Набридливою.

Не вигідною.

Її останній носій, напрочуд цілеспрямований, зник – примусивши свою армію тікати. Ідея просто покинула людство. Сховавшись, ганебно закрившись в собі вона довго вичікувала під ліжками дітей, лякаючи їх, і спостерігаючи за людьми, які чудово поралися і без неї. Ідея відновлювала сили і чекала, чекала тої самої миті, тої самої людини.

 

Десятки років у темряві і пилюці забирали її сили, змушували тупіти з кожною хвилиною. Та нарешті, з’явився вогник надії. Маленька дитина яка сяяла яскравіше за усе людство.  Як би Ідея заволоділа її розумом, то перевернувши її свідомість, отримала б чисте зло яке могло її здійснити. Вона азартною кішкою кинулася ловити той вогник, слідувала за ним не жалкуючи сил, і як вправний хижак вичікувала мить щоб накинутися. Нарешті, фінальний стрибок. Ідея заплющила очі – через декілька секунд вона опиниться в людській оболонці, таке забуте і очікуване відчуття…

 

Кумедно, та саме в цей момент Всесвіт вирішив…

Пожартувати.

 

Запам’ятайте діти, ніколи не заплющуйте очі за крок від своєї мрії, бо можете схибити.

 

Неймовірно яскравий блиск осліпив Ідею, вона переможно засміялася. Світ людей був вже зовсім близько.

 

***

—Ляля-я-я-я!

Біляві кучерики, великі блакитні очі. Батьки розчулено дивилися як їх донечка кружляє по кімнаті стискаючи в обіймах білого і пухнастого Єтті. Велика плюшева іграшка була ледь не вдвічі більшою за дівчинку та це не заважало їй стрибати шаленіючи від щастя.

— Наша дитина це просто суцільний клубок щастя. Це ж треба так радіти простій іграшці. – тато захоплено дивився на доньку

— Хтось забув скільки ми цю просту іграшку шукали, – покачала головою жінка. — З днем народження, Манюню! – мама марно намагалася перекричати доньку.

— Дякую, дякую, дякуюуу! – дівчинка обійняла обох батьків лапами Єтті. — Це саме те, що я хотіла!

— Будь ласка, радість моя, – лагідно посміхнувся тато. — Але на тебе чекає святкова вечеря і друзі. Залиш поки Лялю тут, хай звикне до нової домівки.

— Добре, – невдоволено пробурмотіла Маня і поставила плюшевого Єтті під ліжком. — Дивись Ляля нічого не чіпай, – дівчинка цьомкнула іграшку у пластмасовий ніс і пострибала за батьками.

***

Тим часом Єтті повільно приходив в себе, і здається переживав когнітивний дисонанс.

“Подарунок, – відмовлявся вірити він. Білий пухнастий подарунок, маленькій дівчинці.”

“Але ж Ідея, – бідкався Єтті. Така руйнівна і велична, вбивала сотні тисяч людей, створена з чистої ненависті і заздрості. Я – найжорстокіші тирани за всю історію людства. Я була Гітлером чорт забирай! Я повернулася щоб схилити до своїх ніг увесь світ!”

“До маленьких пухнастих ніг. В мене великі зелені очі і м’якеньке хутро. Я переродилася у плюшевого Єтті на ім’я Ляля. Мною буде бавитися маленька дівчинка.”

— …

— Ненавиджу, – просичала Ідея, — Ненавиджу тебе Всесвіте!!!

Щоправда з широкої рожевої усмішки не вирвалося ні звуку.

***

Годинник на стіні повільно рахував секунди до світанку. У затишній кімнаті панувала казкова тиша, яку не смів порушити навіть самий страшний сон. Бо Маня солодко спала, час від часу посміхаючись, і її чиста посмішка тримала на відстані будь яку погань. Окрім одного. Дитина притискала до себе довгоочікуваний пухнастий подарунок який щоправда був найжорстокішим тираном який мав на меті, на цей раз довести свою ідею до кінця. Так вам не здалося. Ідея пережила безліч марних спроб, століттями набиралася досвіду, програвала, але знову і знову підіймалася щоб завершити своє покликання.

 

— Мене ніщо не зламає, – спокійно розмірковував Ляля. — Так, я – іграшка. Так, дитина є справжнім янголятком. Так, вона росте в люблячій родині і мені просто ні до чого прикопатися бо вона уся просякла добром, любов’ю і піклуванням. Та хіба це проблема для того хто тисячоліттями ніс за собою голод, війну, забруднення і смерть? У мене все вийде, і ніхто мені не завадить, бо кому прийде в голову підозрювати плюшеву іграшку. Світ потоне у крові і вогні! Він буде лежати у моїх пухнастих лап!

 

****

—  Мамооо! – жінка підхопилася на місці від чого купа паперів розкладених на дивані злетіла вверх і застелила собою дерев’яну підлогу. Протираючи очі вона посміхнулася Мані яка стояла у дверях вітальні тримаючи за лапу плюшевого Єтті. — Так сонечко? Вибач я всю ніч працювала тато мав приготувати сніданок.

— Тато теж спить у папірцях, – знизала плечима дівчинка. — А ми запізнюємося у садочок.

— Ох, – чорнокоса швидко зібрала усі папери і запхнувши їх у сейф який стояв поряд з каміном, побігла будити чоловіка. — Іди сідай за стіл ми зараз прийдемо.

Маня здивовано провела її поглядом і обійнявши іграшку відправилася на кухню. По понеділках день завжди починався дивно.

 

 

 

***

— Хто розуміє що відбувається? – на кухні, ну не зовсім на тій кухні. А якщо бути точним то в іншому вимірі тої самої кухні де окрім Мані і її батьків, там знаходився дехто хто спостерігав за тим як вони снідають. Дехто у червоному плащі і схований за каптуром.

— Ніхто не розуміє що відбувається. – поруч з червоним – з’явився білий плащ. — Після стількох років, невже йому вистачило сил повернутися?

— Ох, я вже й не думала що доживу до цього моменту, – роздався старий скрипучий голос і біля них матеріалізувався сірий плащ. — Бабця Чума ще покаже, на що вона здатна.

— Я вас прошу, – білий плащ знервовано повів плечима. — Від вашого сина буде значно більше користі.

— Ану тихо, – цитькнув червоний каптур. — Мені цікаво хто з них є повелителем. — Отой чотириокий здається розумним, та й його дружина могла б приміряти на себе роль тирана.

— Дилетанти. – фиркнула Чума. — Стільки працювати на Ідею і не вміти її бачити. Це дитина. Подивіться. Ззовні справжнє янголятко але у її серці заховано справжній скарб.

Червоний і Білий плащі нічого не відповіли.

— Ех, – зітхнув сірий. — Ця дитина незвичайна, звичайно повелитель обрав саме її. – Чума склала руки на грудях. — Пропоную просто спостерігати, за потреби, Ідея нас покличе.

 

***

—   Чур я Халк!

—   А я залізна людина!

Купка дітей зібралася на килимку в просторій кімнаті  щоб визначитися з ролями для гри.

–        А ти як завжди капітан Америка? – рудий хлопчик повернувся до подруги, яка наче нікого не помічаючи, розчісувала хутро своєму плюшевому Єтті.

–        Грайте без мене, – кинула Маня не відводячи захопленого погляду від іграшки.

Діти здивовано перезирнулися. Зазвичай білява дівчинка першою придумувала усі ігри і з задоволенням грала з ними.

–        Єтті може пограти з нами, – весело запропонував рудий.

–        Йому не подобається ця дурнувата гра. – відрізала Маня. – І мені теж.

Її друзі розгублено стояли не знаючи що сказати. Весела і завжди привітна дівчинка яка була міцним ланцюгом дружби між ними, зараз тільки зневажливо обвела дітей поглядом.

–        Але це ти придумала в месників грати! – в розмову втрутилася висока русокоса дівчинка. – Ми вчора домовлялися, я навіть для тебе щит зробила, – вона показала криво вирізане картонне коло старанно розмальоване олівцями.

–        Це було вчора, а сьогодні я потрібна Лялі. – Маня відклала гребінець і задоволено подивилася на свою роботу.

–        Але… ти завжди казала, що треба дотримуватися своїх обіцянок. – У високої дівчинки округлилися очі, а в голосі забринів відчай. Як могла дівчинка, з якої усі брали приклад, так просто відмовитися від своїх слів?

–        Ляля каже обіцянки-цяцянки, – пхикнула кучерява.

–        Іграшкові Єтті не вміють говорити, – насупилася русокоса. – І, навіть якщо вміють, то не такі дурниці!

Маня на мить застигла. Даша була її подругою, але вона сказала, що її Ляля дурний!

–        Ляля не просто іграшка! – тупнула ногою дівчинка. – І взагалі, що така дилда може знати! – випалила Маня.

Даша оторопіла, вона не знала що то за слово – дилда, але розуміла, що Маня щойно її образила.

–        Та що з тобою сталося? – рудий хлопчик затулив собою русокосу. – Ти після дня народження якась дивна!

–        Це твої плями на обличчі дивні! – закричала Маня, та її очі дивилися розгублено.

Хлопчик схлипнув.

–        П…плаксій. – кучерява дівчинка міцніше притулила до себе Лялю.

–        Діти, у вас все гаразд? – до них підійшла вихователька.

–        Манюню, сонечко, їм не сподобалася твоя гра? Слухай, так буває…

–        Вони всі дурні, – дівчинка кивнула в бік товаришів. – Ляля розумний.

–        Що? – вихователька розвела руками. – Але ще вчора ти казала, що ми твої друзі і ти нас дуже любиш. Маню, так не годиться. Ходімо зі мною, треба поговорити.

–        Ні, я вас не люблю! Я люблю Лялю! – Маня щосили штурхнула Дашу.

 

***

Чоловік з жінкою обійнявшись прямували по вузькій доріжці до жовтої будівлі.

–        Як ти гадаєш, що Манюня вигадала цього разу? – весело запитала чорнява жінка.

–        Месники, – впевнено відповів чоловік. – Ми зараз зайдемо, а по кімнатах бігають халки із залізними людьми, а наш Капітан Америка цим всім керує. – Він відчинив двері садочка, пропускаючи дружину вперед.

–        Вона в нас розумничка, – посміхнулася чорнокоса. – І… Що тут відбувається?

 

***

Маня розлючено стискала ручку, перед нею лежав зошит з купою безглуздих прикладів, які вона мала вирішити. Її товариші гралися без неї у месників, а вона повинна  до обіду зробити три сторінки.

Дівчинка зітхнула. Це було перше покарання в її житті, але вона розуміла, що вчинила дуже негарно, образивши друзів і штовхнувши Дашу. Поруч із нею сидів Ляля і байдуже дивився на стіну.

–        Треба було пограти з ними. – тихо зауважила Маня. – І вибачитися.

«Чорт забирай!» – Ляля занервовано подивився на дівчинку, – «Я витратив купу своїх ресурсів на те щоб влаштувати цю сварку, а вона ще сумніватися надумала».

Дівчинка відклала ручку і впевнено попрямувала до Даши.

«Ну, камоооон», – протягнув Ляля.

 

Та на півдорозі Маню перестріла вихователька.

–  У тебе було завдання. – суворо сказала вона. – Ти його виконала?

–  Я просто… – розгубилася дівчинка.

–  Ніяких просто, – жінка посадила Маню за стіл і дала аркуш із прописами.

– Тобі не можна було гратися не вирішивши приклади. Ми зараз йдемо на прогулянку, а ти за свою поведінку залишишся і маєш зробити усі завдання.

Дівчинка залишилася оторопіло дивитися на закарлючки.

«Такий вже світ – люди, якими ми захоплюємося, часто виявляються розчаруванням».

У Мані на очі навернулися сльози.

– Я просто хотіла вибачитися. – прошепотіла вона.

Ляля задоволено посміхнувся. Діти такі вразливі в ці моменти. Ця дівчинка настільки чиста й добра, що навіть йому важко на неї вплинути. Та її можна поступово перетворити на зло, хай навіть і починаючи з дитячих сварок. Та в миті розчарування можна зайти трохи далі.

«- Маню, сонечко, вони несправедливо покарали тебе. Ти можеш зробити те саме, я навіть знаю як.»

***

Червоний каптур здригнувся. — Повелитель збирає нас.

— Ох, серйозно? – пхикнула Чума. — Що там можна накоїти у  садочку? — Я надто стара для цього лайна. Хай краще з вами розважається мій синочок. Аревуар.

— Нарешті, – білий каптур полегшено видихнув. — Якщо чесно вона мене напружує.

 

***

Коли всі повернулися з прогулянки, то застали Маню, що спокійно малювала будиночок.

 

–        Я доробила завдання. – дівчинка простягнула виховательці зошит.

–        Молодчина. – жінка погладила Маню по голові. – Сподіваюся ти засвоїла урок.

–        Так, – дівчинка посміхнулася.

–        Чудово! Тоді хутчіш мити руки і сідай їсти.

***

Перше, що впадало в очі, це налякані вихователі, які намагалися зібрати до купи усіх дітей. Друге – це пожежна сигналізація, яка вищала на весь садочок. Третє – це велика калюжа води, яка продовжувала розповзатися підлогою. Жінка миттєво кинулася до дверей, з яких текла вода. Це була кімната групи її доньки. Що там коїлося? По столах були розкидані перевернуті тарілки з борщем. Якісь діти голосно плакали, хтось бився, хтось намагався їх розтягнути. Жінка миттю вихопила поглядом свою Манюню, яка налякано сиділа під столом стискаючи плюшевого Єтті.

–        Мамо! – дівчинка кинулася до жінки. – Мамо, це я, я винна!

–        Все добре, сонечко, жінка обійняла свою доньку. – Не кажи дурниць.

Мати заспокоювала доньку, тато намагався зупинити воду. Діти продовжували шаленіти, а вихователі марно намагалися зберігати спокій.

Ніхто не помічав. Ніхто не бачив. Червоний. Сірий. Білий. Три постаті із захованими в каптури обличчями, напружено стояли біля плюшевого Єтті.

–        Ви викликали нас у дитячий садочок, повелителю? – пролунав владний жіночій голос з-під червоного каптура.

–        Давно не бачилися, люба Війна, – протягнув Єтті.

–        Забруднення, Голод. – Ідея кивнула спочатку сірому, а потім білому каптуру. – Сподіваюся ви за мною скучили. – Іграшка розвела пухнастими лапами.

Три вершники апокаліпсису перезирнулися.

–        Діти лишилися голодними бо борщ був надто пересолений, – в хриплому голосі Голоду промайнули знервовані нотки. – Минулого разу проблема була трохи масштабнішою.

–        Мені здається бійка декількох хлопчиків за роль у грі виходить за межі моєї компетенції, – Війна одним кивком змусила дітей розійтися.

–        А мені подобається, – молодший, безтурботний голос Забруднення ніяк не збігався з пошарпаним смердючим каптуром. Вершник легковажно оглядав розбитий посуд і вкриту водою підлогу. – Будь-яка необережність робить вклад у мою систему.— До речі, класний прикид повелителю, довго вибирали?

Голод штурхнув Забруднення в бік. — Май хоч трохи поваги без нього ми…

— Все в порядку білявий, – Єтті вичавив з себе посмішку. — Я повернувся з новими силами, і це головне.

— Плюшевий Єтті підкорить собі світ! – Забруднення було вже не зупинити. — Бережіться! Пухнасті лапкикхг..кх… – Сірий вершник схопився за те місце де у людей зазвичай горло.

— Отак краще, – як тільки Ідея почала говорити серйозно стало байдуже до її подоби. — Фізично я безсила але подивіться на неї.

— Це янгольське поріддя? – скривилася Війна поглянувши на Маню в обіймах матері, — Єдине що вона може зробити так це принести в цей світ мир і добро.

— У цьому її сила, – погодилася Ідея, — Але зазвичай, треба лише прив’язатися правильної людини щоб добро в тобі стало брудним. Маленька дівчинка любить плюшевого Єтті. Маленька дівчинка зробить усе що він скаже.

— То це вона влаштувала? – захоплено вигукнуло Забруднення. — Ця дитина мені подобається.

— Вона дуже важко піддається маніпуляції, але яка сила, давно я не стикався з таким чистим добром.

— Мені здавалося що у світі перестали народжуватися такі люди, – Війна пильно роздивлялася Маню. — Вона настільки чиста що обернувши її свідомість можна створити непереможне зло.

— Саме це я намагаюся зробити, – Єтті спохмурнішав. — Десять хвилин тому хаос її забавляв, а зараз вона розкаюється так гірко, що миттю забуває всі мої научення.

— Гадаєш вона щось підозрює? – Голод повернув голову до повелителя.

Ляля не встиг відповісти адже малі рученята схопили його і потягли за собою.

— Побачимось біля Хаосу, – тільки встигнув кинути Єтті.

Три вершники дивилися як їх володаря уносить з собою маленька дівчинка.

— Побачимось, – розгублено протягнула Війна.

— Мені здається щось пішло не так, – Забруднення штурхнуло Голод який намагався непомітно відсьорбнути борщ з тарілки. — Я не можу змиритися з тим що я служу іграшці.

— З самого початку усе пішло не так, – відрізала дама в червоному каптурі, — Пора вже подорослішати. – Війна останній раз окинула поглядом кімнату і без зайвих слів розчинилася.

— Фатальна жінка, – гмикнув Голод, — Ну що малий, повертайся в свої океани і готуйся до зоряного часу.

— Мені вже триста років, – пробурчало Забруднення. — А ти так-таки як моя матуся.

— Чума дурості не скаже, – Голод зник так само раптово як і його колега.

— Ніхто мене не розуміє, – ще більше спохмурнів сірий вершник і розчинився вслід за білим.

…

У каміні тихо тліло вугілля. Кімната відчувала зростаюче в ній напруження.

–        Ти маєш на увазі, що це ти влаштувала потоп?

Маня сиділа на ліжку притискаючи до себе Лялю і дивилася в підлогу. Навпроти неї сиділи батьки.

–        Доню, ти жартуєш? – тато намагався спіймати погляд дівчинки. – В садочку сказали, що це хлопці-хулігани зламали туалет. Ти була з ними?

–        Я… – Маня замовкла щось обмірковуючи. Маленькі рученята міцніше стискали іграшку.

–        Ні, я просто подумала що…

–        Ох, тоді все добре, – мама обійняла дівчинку.

–        Більше нічого не сталося?

«Вона зробить правильний вибір, – видихнула Ідея, – Їм не треба нічого знати, чуєш?»

–        Ляля, – пробурмотіла Маня, – він дивний.

–        Що ти маєш на увазі?

 

«Подумай добре. – зітхнула Ідея. – Якщо розкажеш, то вони заберуть мене і викинуть. Ти ж мене любиш, хіба можна дозволяти викидати того кого любиш?»

–        І пухнастий! – раптом посміхнулася дівчинка. – Ляля пухнастий і теплий! Я люблю його!

–        Дівчинко моя, не можна любити іграшку. Люблять маму, тата, друзів. – всміхнувся тато. – А іграшки неживі, їх не можна любити.

–        Так, – механічно кивнула Маня. – Іграшку не можна любити.

–        Чудово, сонце, – маму урвав телефонний дзвінок.

–        Алло… Так… Господи, що у вас там відбувається?… Ага… Зрозуміло… – жінка різко підвелася – Любий, треба негайно їхати в офіс. Я не знаю що відбувається але здається увесь наш бізнес під загрозою.

–        Манюня, – нам з татом треба їхати на роботу. – жінка обхопила дівчинку за плечі. – Я постараюся повернутися якомога швидше. Якщо щось станеться – телефонуй бабусі.

–        Добре, – розгублено пробурмотіла Маня.

–        Молодчина! – батьки вибігли з кімнати, на ходу щось обговорюючи.

–        Як безвідповідально, – фиркнув Єтті.

 

Дівчинка нарешті зістрибнула з ліжка і відпустила іграшку.

–        То ти вмієш розмовляти, – чи то радісно чи то налякано сказала Маня.

” Отже вона спроможна мене чути. Кумедно. – Ідея оцінюючи поглянула на дівчинку — Всесвіт не дарма обрав її для мене.”

— Привіт Манюня, – якомога лагідніше протягнула іграшка.

Дівчинка не вимовивши ні слова стояла скувана суперечливими почуттями. Їй хотілося радіти і стрибати бо її улюблена іграшка ожила, та в середині щось неприємно стискалося і хотілося втекти подалі від пухнастого Єтті.

— Я дуже радий що мене подарували саме тобі, – вів далі Ляля. — Ти не уявляєш як мені було холодно і самотньо на поличках у цьому шумному магазині.

В очах дівчини промайнув смуток. Потім вона невпевнено посміхнулася і підсунулася ближче.

— А в тебе є справжнє ім’я? – відчуття страху швидко випарувалося, Маня захоплено розглядала улюблену іграшку яка о-жи-ла!

— Ох, у мене ніколи не було імені, – зітхнув Єтті. — Тільки ти звернула на мене увагу і дала мені його. Це чудове ім’я Ляля.

***

“— Мені боляче це чути, – Забруднення картинно схопилося за серце. — Здається перебування в тілі іграшки погано впливає на його здоров’я.

— Помовч, шкет, – роздратовано кинула Війна. — Що в словах “Будьте напоготові і дійте за планом”, тобі не зрозуміло?

— Слухаюсь мадемуазель, – карикатурної вклонився сірий каптур.

Голод відвернувся від своїх колег які ніби діти вовтузили один одного.

— Непрофесіонали, – холодно прошепотів він. Його неприродно пряма статура велично пливла до дитини і повелителя, які захоплено про щось говорили.

***

— А мені більше подобається морозиво, – сміялася Маня. — От тільки батьки не дозволяють його їсти.

— Тааак, з цим біда, – протягнув Ляля. — А мені не дозволяли їсти багато шоколаду. Твої батьки не хочуть зрозуміти як ти любиш солодке.

— Багато солодкого не корисно, – підняла вказівний палець дівчинка. — Щоб бути здоровим треба їсти білки, жири, вуглеводи, і їжу збагачену вітамінами.

*Десь поруч пересмикнуло Голод

— Тааак, це точно, – протягнув Єтті подумки б’ючись головою об стіну. — Слухай, мені здається, чи вже час вечеряти?

Маня задумливо накручувала на палець кучері.

— Та я ніби… Ай, – раптом дівчинка схопилася за голову. — Так, я дуже хочу їсти, – вона обвела кімнату Голодним поглядом.

— Їжа має бути на кухні, – підказала іграшка. — Батьки мали залишити донечці вечерю тікаючи на невизначений час.

Дівчинка кинулася на кухню. З кожною хвилиною їсти хотілося все більше. Залетівши у сучасно-облаштовану кімнату, Маня уважно роззирнулася. Ні на столі, ні на плиті нічого не було.

— Вони не могли забути, – Єтті разом з дитиною оглядав кухню. — Може подивимось в холодильнику?

Маня з усією шестирічною силою смикнула за срібні дверцята. Старий качан капусти, чашка недопитого чаю і надкушений бутерброд. З горла вирвався розчарований стогін. Дівчинка знову схопилася за голову.  Разом з голодом паніка, слизькою змією, підповзала все ближче.

— Мда, здається твої мама і тато зовсім про тебе не думають, – в голосі іграшки з’явилися вкрадливі нотки.

Маня стиснула кулаки, її губи затремтіли а дихання почало збиватися. “Вони забули про мене, їм всеодно…” – думки боляче стискали кучеряву дівчинку. Знітившись, Маня міцніше  стиснула іграшку.

“— Ох, одразу нюні розпустила, – Війна впевненим рухом навела на дитину сріблястий пістолет. — Без ненависті ви ні на що не здатні. – тонкі напівпрозорі пальці спустили гачок.

 

Ідея скривилася. Дівчинка і вершники застигли ніби хтось поставив їх на паузу. Біля самої шиї Мані з’явилася маленька рука яка двома пальцями стискала червону кулю.

— Скотство, – прошепотіла Ідея. — Тут вирішується доля світу. Не могли б ваші пухнасті душі не втручатися?

Від руки пішло сяйво і в повітрі почав з’являтися чорнявий хлопчик який стоячи на носочках стримував кулю.

— Ти сам розумієш безглуздість свого вчинку. – Ідея спостерігала як комок чистого гніву поволі послаблює янгола.

— В нашому світі не буває нічого безглуздого. – хлопчик сумно посміхнувся. Ця дитина чистіша за мене. Ця дитина заслуговує на іншу долю.

— Ой, все! – Ідея закотила очі. — Чим тобі не подобається роль тирана? Як на мене їй личить.

— Вільною,  вона може зробити для світу значно більше… Будь ласка, – хлопчик уривчасто вдихнув. Рука якою він стискав кулю швидко червоніла. — Будь ласочка, залиш цю дівчинку.

— Краще тобі відпустити кулю, – турботливо зауважила Ідея. — Манюню ти все одно не врятуєш, а якщо дитина залишиться без хранителя буде сумно. Хлопчик заплющив очі і швидко шепнувши щось Мані на вухо, схопив кулю двома руками намагаючись відтягнути подалі.

— Ідіот, – Ідея закрила вуха щоб не чути звуку жахливішого за будь який крик, із жалем дивилася як янгол спочатку червонішає а потім застигає у вогняній скульптурі. Секунда – нічого. Друга –  по його обличчю пішла маленька тріщина, третя – весь хлопчик розсипався срібним пилом повертаючись назад до зірок.

Ідея мовчала. Кожен раз коли вмирав янгол, Всесвіт страждав. Час стримував важкі сльози а матерія болісно стискалася притупляючи біль.

— Бувай, – безбарвним голосом сказала вона. — А на мене чекають справи.

 

— Ненавиджу! – останнє що нагадував цей несамовитий крик так це голос маленької дівчинки. Маня захлинаючись в сльозах увірвалася в батьківську спальню. — Ненавиджу! – дівчинка схопила  дорогу вазу і пожбурила у стіну. Схлипнувши, вона підбігла до комода і одним махом змела усі речі на підлогу. Потім копнула нещасні меблі маленькою ногою.

— Так дитинко, покажи їм! – Війна була у захваті. — Вона сильна, дуже сильна повелителю.

— Та я сам в шоці. – Єтті спостерігав як дівчинка ридаючи витягує з комода речі  і шматає їх.  — Вона нищить тільки те, що має цінність. Дуже, дуже добре.

 

Маня закінчила трощити комод і почала стрибати по речах.

— Вона так може випадково вбитися, – занудженим голосом зауважив Голод. — Треба переходити до наступного етапу.

Забруднення кивнуло і, покопирсавшись у купі ще не зіпсованих речей, витягнуло звідти альбом і підкинуло ближче до дівчинки.

 

Єтті кивнув. Поглинаючи ненависть Мані він відчував що стає все більш матеріальним. Ні, вона, ідея. Ідея нахилилася і підняла альбом. На першому фото щасливо всміхалися чорняві чоловік з жінкою. На руках жінка тримала дівчинку, маленьку і кучеряву.

— Подивись. – Ідея тицьнула альбом чомусь раптом принишклій дитині.

Маня слухняно розвернулася і скляним поглядом вирячилася у фото.

— Це твої батьки, – Ідея вказала на пару, — А це ти.

Дівчинка з цікавістю розглядала зображення. В її очах на мить промайнула ніжність.

— Ваша перша спільна фотографія.

— Так я бачу, – неочікувано спокійно кивнула дитина. — Це коли мене виносили з роддому.

 

“— Гнів знищує бар’єр за яким замкнено її інтелект, – шепнув Голод нічого не розуміючому Забрудненню, — Якщо повелитель не поквапиться, нею буде неможливо керувати”

— Придивись уважніше, – Ідея тицьнула пухнастою лапою на будівлю позаду пари. — Що тут написано?

— Я не вмію чита… – Маня зіщулилася. Її вуста заворушилися беззвучно промовляючи якісь слова. — Дитячий будинок імені Софії. – невпевнено сказала вона.

— Таак, – задоволено протягнула іграшка. Ідея одним спритним рухом витягнула з купи паперів документ і тицьнула їм в обличчя дитини.

— Це заява на удочеріння, – прошепотів Єтті на вухо Мані. — Твої так звані батьки увесь цей час брехали. Ти не їх донька. Ти не-чи-я. – відкарбувала вона. —  Без батьків і рідних, одна однісінька. Ти думала вони тебе люблять? Нііі, – голос Ідеї став погрожуюче солодким. — Вони узяли тебе сподіваючись що ти вилікуєш їх самотність, вирішиш усі проблеми. Ти лише інструмент у досягненні чужого щастя.

Дитина лише розгублено помотала головою.

— Не хочеш вірити? – посміхнулася іграшка. — Хіба вони не обіцяли сімейний вечір, а самі при  нагоді втекли залишивши тебе одну? Це ж не вперше? Хіба вони помічають твої здібності і високий інтелект? Ні, їм начхати на твою особливість, вони просто хочуть нормального життя. І ще одне, – Ідея наблизилася впритул до їх вуха. — Хіба вони змогли вберегти тебе? Якби вони думали про твою безпеку, вони б дозволили мені ошиватися в їх будинку? Дозволили б розповісти тобі правду?

” — Ой як гарно, як гарно, – роздався над вухом різкий дитячий голос. Білий каптур обернувся. Над їх головами літала чорна субстанція з головою дитини і волоссям із безлічі зміюк.

— Брехня! – радісно вигукнула Війна. — Давно не бачилися люба. Як чоловік, як діти?

— Та не кажи, – відмахнулася субстанція і замріяно подивилася на плюшевого Єтті який ніжно щось шепотів на вухо Мані. — Ой як він все викручує, як викручує, – задоволено бурмотіла вона.

Забруднення лише закотив очі. Брехня йому не подобалася. Надто слизька і лячна. Брудний каптур знову втупився у кімнату. Дія підходила до кульмінації.”

 

Маня порожнім поглядом дивилася на Ідею. Від колишньої дівчинки залишилися тільки біляві кучері.

— Треба їм помститися, – констатувала вона.

— Логічно, – кивнула Ідея. — Є ідеї?

Дівчинка обвела поглядом розкидані бумаги.

— У вітальні є камін, – сухо сказала вона. — А поруч з ним я бачила сейф з документами на їх бізнес і усіма грошима. Можна все спалити. Я запам’ятала пароль…

Маня сиділа на холодній дерев’янній підлозі обійнявши руками коліна. Вогонь в каміні яскраво палахкотів поглинаючи залишки цінних паперів, грошей і іншого мотлоху, що закинула в нього дівчинка.

“- Тепер їм буде погано, – думала вона. – Тепер їм буде складно і боляче як було мені. Вони нарешті зрозуміють як жахливо зі мною  вчинили.”

Золоті кучері сяяли, виблискуючі у світлі вогню. Складалося враження що дівчинка світиться зсередини розвіюючи навколо теплу ауру.. Навіть якщо ви ніколи не бачили янголів, подивившись на Маню ви б одразу зрозуміли що перед вами саме він. Але через секунду ви загляните їй у вічі і тоді ваше серце розіб’ється. Бо ті очі зовсім не янгольські. Вони стомлені, сповнені злоби, образи і нерозуміння. Вони палають вогнем гніву. Це вже не очі дитини. Дівчинка повільно зітхнула намагаючись зібрати сили до купи. Тепер у її батьків немає бізнесу і усіх заощаджень, та вона думала що зробила їм недостатньо боляче. Маня відчула на своєму плечі чиюсь руку.

— Підводься, – посміхнулася Війна. — Пора довести справу до кінця.

— Я зробила усе, що могла, – похитала головою дівчинка.

Але цього недостатньо, – Війна крадькома подивилася на повелителя. Їхній план закінчувався на цьому моменті. Власне, це був навіть не план а просто  “діємо по ситуації усіма способами ламаючи дитину”.

Маня стиснула кулаки. – Та знаю я! – закричала дівчинка. – Але… Але… Що, що мені зробити? Просто скажіть! Я хочу щоб моя помста була ідеальною!

Три вершники височилися над маленькою дитиною. За білим каптуром ховався Голод, який нарешті зрозумів серйозність намірів повелителя  і тепер замріяно будував плани на майбутній апокаліпсис. Під червоним – хижо посміхалася Війна яка  останні десятиліття нудьгувала бавлячись дрібними сутичками і хотіла швидше насолодитися Хаосом. Тільки Забруднення під коричневим каптуром хотіло якнайшвидше повернутися додому. На початку він захопився – з вогнем у очах виконував усі накази. Та зовсім скоро розчарувався у тому що відбувається. Його дратував повелитель, який поводився як іграшка з кризою середнього віку, дратувало те, що у них не було нормального плану, дратувала ця зайва пафосність. Він не розумів чому усі причепилися до бідної дитини, він просто втомився. Де він? Що відбувається? Він просто хотів спати.

Єтті тим часом взяв Маню за руки. Тепер іграшка виглядала більш ніж живою. Велика, біла, пухнаста іграшка з зеленими очима які тепер були справжніми, які проникливо дивилися на дитину.

— Ти особлива. І заслуговуєш на інше, краще життя, – його голос став дуже серйозним. – Я можу дати тобі те що потрібно, більше ніж твої батьки. Але для цього ти маєш довести справу до кінця,  остаточно зламати їх.

Вогонь в очах дівчинки втратив свою яскравість.

А як це пов’язано?

Війна закотила очі і роздратовано вихопивши вже знайомий вам пістолет зробила декілька пострілів поспіль.

Забруднення здригнувся дивлячись як Маня спочатку хапається за серце а потім стрибком зводиться на ноги.

— Байдуже! – рикнула дитина. – Просто скажи як!

Єтті піднявся вслід за дівчинкою.

— Схема напрочуд легка. Найбільше горе для батьків це страждання їх дітей. Це не просто розбиває їм серце, це розчавлює і знищує їх. Хіба не цього ти хочеш?

В кімнаті запанувала тиша. Два вершники і плюшева іграшка чекали на відповідь Мані. Голод мимохідь подивився на годинник, час спливав. За вікном дерева огортала чорна ніч, а тіні у кімнаті виросли охоплюючи усю підлогу і стіни. Та вони оминали дитину не сміючи наближатися до неї. Бо вона була в рази темнішою.

— Я… – раптом дівчинка кліпнула  і напружила слух. Їй почулося що хтось її гукає.

Секунда – нічого. Камін все сильніше розпалювався витанцьовуючи полум’яне танго, він ніби з нетерпінням чекав того що зараз має статися.

— Так, саме це мені потрібно. – Маня мотнула головою.

— Тоді ти готова зробити те, що дасть тобі нескінченну силу?

“- !!!”

Дівчинка знову відволіклася. Хтось настійливо намагався їй щось сказати.

— Так, готова, – вогонь в її очах запалав з тою ж силою що і в каміні.

— Тоді слухай уважно. Ми не будемо відходити від твого плану помсти просто зробимо його сильнішим. – іграшка взяла дитину за руку і розвернула її обличчям до каміна. Вони стояли дивлячись на вогонь. Дівчинка і її плюшевий Єтті. Було тихо, так тихо що було чутно шалений стукіт Маніного серця. Тепер усі помітили це. Неймовірну схожість очей. Вершники апокаліпсису бачили в очах дівчинки Ідею, а плюшевий Єтті дивився поглядом дитини. І навіть Всесвіт замовк щоб переконатися чи не здалося йому. Ні не здалося. Ідея пообіцяла собі що захопить Маню, ще трохи і їй це вдасться. Залишився останній крок.

— Тобі треба лише ступити у вогонь. Так, буде трохи неприємно, але саме це знищить їх, твоїх батьків. Саме це завершить справу. – Ідея підбадьорливо стиснула руку дитини.

“- !!!”

Маня простягнула пальці до полум’я яке звиваючись вабило до себе.

Забруднення стиснув рукав плаща. Ні, так не має бути, це неправильно. Молода душа не хотіла дивитися на це. Хай там як, але вони впораються без  нього. Брудний каптур зник зі сцени. Всесвіт кивнув. Забруднення остаточно вирішило не брати участь в цьому жахітті. Зізнатися, тепер і йому не подобалося те, до чого привів невинний жарт. Всесвіт хотів розважитися але надто пізно помітив що дівчинка ця незвичайна. Та й історія почала набувати неочікуваних поворотів. “Ідея захопити світ” вселилася у іграшку, ха-ха-ха, це було б кумедно якби не  виявилося так страшно. Всесвіт прислухався. Хтось хотів докричатися до дитини.

“—… Любиш?”

Побачивши хто це, Всесвіт присоромлено опустив очі. Янгол, навіть вмерши він намагався врятувати дитину. Що ж, певно не станеться нічого страшного якщо дівчинка почує.

“- Кого….?” – фраза долітала уривками. Дійде вона чи ні – залежало тільки від дитини.

 

Рука застигла на сантиметр від вогню. Маня здивовано кліпнула, потім ледь помітно посміхнулася і повернула голову до Ідеї.

Дякую мій любий Єтті, – прошепотіла дівчинка. – Ти показав мені наскільки я можу бути сильною, розкрив секрети реальності,..

Десь грюкнули двері.

— Маню  ми вдома!

—…і зрозумів мене як ніхто інший. – вона сильніше стиснула плюшеву лапу. – Ти найнеймовірніша іграшка яку я коли небудь бачила.

—Дійсно, – пробурмотіла Ідея – Манюню прошу поквапся, інакше ти втратиш останній шанс. Не бійся я з тобою.

—Я знаю, – дівчинка посміхнулася ще ширше. – І я щаслива зробити щось заради того, кого люблю.  – Вона різко розвернулася до каміну. — Прощавай Ляля.

 

Всесвіт ніби у сповільненій зйомці спостерігав як батьки побачивши безлад у своїй кімнаті розвертаються і біжать на голос своєї доньки. На їх обличчях застигає  сповнений нерозуміння і болю  вираз. У кімнаті дуже гаряче, її наповнює тепле помаранчево-жовте світло, а в повітрі витає легкість – ніби хтось враз скинув з себе важкий тягар. У  каміні палає щось пухнасте і колись біле, а перед ним сидить маленька кучерява дівчинка і ридає заховавши обличчя в долоні. Батьки кинулися до дитини і обійняли її з обох сторін.

— Все добре, – шепотіла мама колисаючи доньку. – Ми з тобою. Що сталося сонечко?

— Ляля, – схлипнула Маня трохи заспокоївшись. – Мій Ляля, він впав у вогонь.