Лейкопластир

Категорія: Проза
Вікова група: 8-10 років

Вступ

Жив один не такий уже й відомий лейкопластир Клей. Дуже довго був він відомий, чому питається? Бо він, цей Клей самий старий лейкопластир в Києві! Та ще сімейство в нього не мале, а он яке розляглося по світу. Вже не сказали, що один по волі живе. Ну давайте познайомимося.

Це сімейство з Америки – Джулета, Розета, Дрімун, Буркун і Мілета з Дрюкетом – четверо з них діти.

А це всі лейкопластири з Європи: Лізета, Кутузов, Сонтик, Фантик, Мантик, Льоля, Боля, Дрик, Шмик, Брик, Ліанка, Саманка, Друкунбун, Ляпа, Соня, Кирим, Мурин і Сьомка, Плямчик, Сімона та Леонард. А це всі африканці: Тигрик, Мигрик, Бенгалик, Сомоняк, Доня, Лоня, Балабоня, Дрімона і Боняк. Ну ось напевно з усіма я вас познайомила, давайте починати історію.

Розділ 1. Дружок

Цього дня один хлопчик на ім’я Дмитрик купив пачечку лейкопластирів від фабрики лейкопластирів, яка мала назву «Найкращий лейкопластир».

  • Мамо, а яке значення має лейкопластир? – питає Дмитрик.
  • Синочку, ти бач, що твориться, ці пластири просто чудо.
  • Мамо, так це ж звичайний шматок паперу.
  • Ні, Дмитрику, ні. Це ж допомога. Є рана, наклей пластир і вже її нема.
  • І де тут чудо? Я нічого не розумію.
  • Он спитай краще у сестри.
  • Сестро, а правда, що пластир це чудо?
  • Ні, це тільки допомога.
  • А мама каже, що це чудо.
  • Ні кажу, мама видумує.
  • Мамо, а сестра каже, що це неправда.
  • Ну тоді, піди, запитай в аптеці, – відповіла мама.
  • Пані Моллі, а це правда, що пластир це чудо? – прибіг до аптеки Дмитро.
  • Ні, хлопче.
  • А мама каже, що так.
  • Ну добре іди вже.
  • Добре.

Треба до шафи своєї залізти, може там щось є, – подумав Дмитрик, та раптом почув голос мами, що звала його йти в гості.

  • О, Антипко, ти тут, – здивувався він.
  • Що це добре? – вигукнув Антип.
  • Ага, мені тут треба лейкопластир дістать, а взагалі в гості треба.
  • Ану, заходь, в мене тут чайок і торт, – запропонував друг.
  • О, таке я люблю. Антипко, а у тебе ще є той шар?
  • Ну звісно.
  • Дмитрик, ти де?
  • Ой, мама. Я пішов, скоро повернусь.
  • Ага, бувай, – буркнув Антип.
  • Та яке там, бувай, зараз прийду і не сам.
  • А хто там у тебе?
  • Котеня є.
  • А, круто.
  • Дмитро? – кличе мама.
  • Іду, що, мамо?
  • Я твої пластирі знайшла. А кашу чому не з’їв?
  • Я не знаю, – протягнув Дмитрик.
  • У Антипка був?
  • Так.
  • Я ж тобі казала він дивний.
  • І що?
  • А то. Він дивний і все.
  • Мамо! Я з Антипком дружити хочу. І він зі мною.
  • Антипко? – покликала мама.
  • Іду!
  • Антип, ти що з цим хлопцем дружиш? – питає мама.
  • Ага, дружу. А що?
  • А то, ащоня.
  • Я не ащоня! – образився Антип.
  • Дмитро, і ти з ним дружиш?
  • Ага, радісно вигукнув, Дмитрик.

Розділ 2. Антипко

            Сьогодні Дмитрикові виповнилося десять років. В нього з’явилося щеня.

  • Антипко, ти глянь на нього! – радісно вигукнув Дмитрик.
  • Собача́!
  • Ага!
  • Антипко, а у тебе є звірятко?
  • Ну є одне.
  • А хто?
  • Це хамелеончик, Антипко другий.
  • Це ім’я?
  • Ага, правда прикольне.
  • Ну так, прикольне.
  • А у тебе як звати? – запитав Антип.
  • Я ще не придумав.
  • А це хлопчик чи дівчинка?
  • Хлопчик!
  • О! придумав! Його звати Мукейро.
  • Прикольно.
  • Антип і Дмитрик? – почувся голос мами.
  • Що? – разом відгукнулися хлопці.
  • Сюди!
  • Біжимо!
  • Ви бачили? Піонія розквітнула!
  • Ага.

В цей день Антипкові пощастило – взагалі мама Дмитрика могла і не позвати його, бо ж він дивакуватий, ще й має хамелеона Антипка другого.

  • Так що там з пластирами? – нагадав Антип.
  • Знаєш, все добре, я тут прочитав, що ці пластири уже із шоколаду виготовляють.
  • Смакота!
  • Ага.
  • Та ще й великі.
  • Нямка.
  • Так!
  • Хочеш, я зараз вийду, куплю?
  • Ага.
  • Антипко, ти куди?
  • Я з тобою.
  • Ні я сам, я швидко!
  • Ось він, шоколадний пластир, – прибігши, вигукнув Дмитро.
  • Давай їсти?
  • А давай з усіма поділимося.
  • Ну добре.

Розділ 3. Чудова знахідка

  • Чуєш, Антипко? А може у шафі є щось цікаве?
  • А може.
  • Давай пошукаємо.
  • Щось знайшов?
  • Ні.
  • А я так.
  • І що? – здивувася Антип.
  • Це ж самий старий лейкопластир в Києві!
  • Ого, круто!
  • Круто!
  • Це ж той самий Клей.
  • Ага, правда, круто.
  • Клей, Клей! – вигукували хлопці.
  • Діду Клей? – покликали пластернята, що ще залишились у шоколадні коробочці, яку приніс Дмитрик.
  • Це хто?
  • Це ми, твої онучата, – пропищали вони.
  • А це хто? – дід Клей вказав на хлопців.
  • Це наші господарі.
  • Зрозуміло.
  • Дідунь, а розкажи історію про лейкопластирі?
  • Добре, погодився Клей і почав розповідати. Колись давно, коли з’явилися перші люди, пластирами слугували їм листки і трава.
  • А як це?
  • Ось так. Потім люди брали листок паперу, приклеювали його на слюну.
  • Фу-у-у.
  • Антипко, так не гарно.
  • І що?
  • А те, що не гарно при людях і в компанії «фукати».
  • Мені все одно.
  • Ну тоді будеш всеодноком, – образився Дмитрик.
  • Діти, ви слухаєте? – буркнув Клей.
  • Так, так.
  • Ну а потім, ми пластирі стали такими, як зараз.
  • Це все?
  • Так, діти.
  • Чому? Дуже коротко.
  • Бо такі ми були.

Розділ 4. Відкриття

Минуло кілька років. Дмитрик став дорослим і відкрив власну фабрику лейкопластирів. Його найдорожчою річчю був той самий Клей. Він зберігався під дуже міцним склом. Щоб ніхто не розбив скло, лейкопластир Клей знаходився в музеї. На той час Дмитрикові було тридцять років. Антипко працював з ним, йому було двадцять сім років. До них приєднався іще один дивак Драк, йому було двадцять дев’ять років. Потім відкрилася фабрика цукерок. То Дмитрикова сестра відкрила.

  • Сестро, – гукнув Дмитрик.
  • В мене є ім’я! – засмутилася сестра.
  • Діана?
  • Іду.
  • Що з тобою?
  • Та нічого, – посміхнулася Діана.

Дмитрикова сестра Діанка побувала в салоні краси. Але ми не про це.

Я хотіла вам розкрити таємницю, слухайте уважно. Лейкопластир Клей зі своєї онучечкою Свічечкою пішов у ліс.

  • Ви спитаєте чого їм туди іти? – грибів такого розміру нема.

Так, слухайте, вони туди пішли за тією ж таємницею. Та таємниця була дуже красива, точніше красиві це були вони – чукча-меплики. Це милі створіння, схожі на котиків, і вони зовсім малесенькі.

Розділ 5. Квиток

            Сьогодні Дмитро Олексійович, наш Дмитрик, Антип Пунтипович і Драк Вампович розіслали три папери в пакеті з-під пластирів. Хто перший знайде папір, тому буде проводити екскурсію Дмитро, другому, хто знайшов – Антип, а третьому – Драк. Ці пакети розсилають по всьому світу. Минуло кілька днів. Перша дитина на ім’я Туллі Дуйка знайшла папір, про неї написали в газеті.

  • Тату, ти будеш будеш проводити екскурсію для Туллі? – запитав син у Дмитра.
  • Виходить, що так.

День пройшов, другий квиток був у сина Дмитра. Але перш, ніж повідомити, що він буде іти на фабрику, він сказав:

  • Я на фабриці був сто разів, і я віддам свій білет Міллі Вінці. Міллі піде з Антипом. Власником третього білета виявився Міккі Люк.

Всі діти вчилися в одній школі, у 4-му «В» класі. Зустріч відбулася об 11:00 біля фабрики. Ось усі діти прийшли до фабрики. Ну звісно з батьками. Сім’я Дуйок стали першими до входу. За ними сім’я Люків, останніми стали Вінки. Але відбулися зміни. Туллі захотіла піти з Антипком. Тому Міллі буде з Дмитром.

  • Добрий день, – сказали працівники.
  • Скоріше розходьтесь, хто до кого, – сказав Драк.

Розділ 6. На пластирі

  • Слухайте ми зараз всі пливем на розтоплених пластирах, – сказав Дмитро.
  • А куди ми пливемо? – запитав Віккі.
  • Ми пливемо в кабінети Дмитра, Антипа і мій – сказав Драк.
  • Ось уже і кабінет Дмитра.

Ви напевне спитаєте, хто керує човном? Ним керує Кіммі Дук – це миле створіння. І він любить співати, особливо на річці.

Пу-пу-ру-ру-ру!

Про лисицю, що сказати?

Хитрувати вона любить.

А подружки у неї такі:

Вовки і собаки, коти і зайці,

От такі друзі,

Неймовірні друзі.

Вау!

Розділ 7. День народження Свічки

Дмитро коли заходив до свого кабінету разом із сім’єю Вінків, то розказав, що сьогодні особливий день. Звісно, вони запитали який це день. Ось він їм і повідомив, що сьогодні день народження Свічки. Свічка прийде в кінці дня. І ми всі влаштуємо їй свято. Їй десять років. Хеппі Бьоздей!

Малесенька Свічечка ще спала в ліжку, а її друзі вже готували їй подарунки. Вона піднялася з ліжка і побачила перший подарунок.

  • Вау, що це, від кого це, дідусю? – зраділа вона.
  • А це тобі подарунок від мене. З Днем Народження!
  • Дякую, тобі.
  • Будь-ласка, – поцілував Клей Свічечку.
  • Вау, це ж чукча-меплик, я так про нього мріяла, – зраділа Свічка.
  • Так як ти і хотіла.
  • Я його назву Мімі.

Антип і сім’я Дуйок також зробили подарунок.  Скоро все буде готово до сюрпризу.

  • Загортаємо все і зараз зателефоную Дмитру і скажу, що ми готові.
  • Алло, Дмитро, все підготовлено.
  • Гаразд, Драк.

Друзі вирушили до Свічечки з щирими вітаннями.

  • Клас! Дякую друзі!
  • Це все для тебе!
  • Дякую Міллі, Міккі та Туллі.
  • Відкривай!
  • Це ж гітара і пісня про мене, а це сукня!
  • Ну давайте подивимося на торт?
  • Давайте – зраділи і Свічечка і друзі.

На цьому подорож на фабриці закінчується. Зараз всім дещо роздадуть.

Розділ 8. Прощання

  • Ну що ж прекрасна подорож фабрикою закінчилася, і всі отримають костюми фабрики, ось такий, і трішки солодощів, – повідомив Дмитро.
  • Та безкоштовні пластирі, – додав Антип.
  • Ура, солодощі!
  • Круто!

З повними пакетами діти пішли додому задоволені і веселі.

  • Бувайте!
  • До побачення!
  • До зустрічі!

Післямова

Закінчимо цю історію ми оповіданням.

Були люди звичайні і попали вони на фабрику незвичайну, де Лейкопластир Клей був відомий, як Король пластирів.

Книга закінчилась. А він, Клей, ще існує і свою славу скрізь малює. Книгу цю ви прочитайте. Насолода ця історія.

 

Меню