1. КОШЕНЯ

 

У Києві, у підвалі семиповерхового будинку жило кошеня. Воно не мало імені. Кошеняті було шість місяців, худеньке, але гарне: хутро було чорним, краватка білого кольору, гарні вушка і білий кінчик хвостика.

 

 

2. Пригоди Джосера

Кошеня йшло собі вулицею взимку, якраз перед Різдвом. Снігу було багато, та й якого! Такого пухкого, ніжного, сніжно-білого снігу ще й столітня ґава не бачила! А про дерева й годі казати! Просто дивись і милуйся їхньою величчю й красою!

Всі милувалися красою майбутнього свята. Всі! Крім зграї гав та ворон.

• Ну зима, а що думали!
• Для нас це не рай, а холоднепекло!
• Ні їсти, ні пити не дають!

А одна найстаріша ґава, яка була начальником всієї цієї орди, каркнула:

– Ні, друзі мої, ні. Нам радуватися треба! Коти бідніші, хліба не їдять. Ми літаємо, а вони навіть по деревах гарно лазити не вміють!

Від такого нахабства ворон, кіт Джосер не витримав й кинувся на двохсотлітню гаву. Саме цей кіт був самий сильний і  швидкий на всю вулицю. Ґава й каркнути не встигла, як вона полетіла шкереберть вниз.

Коли ґава отямилась, Джосер стрибнув з дерева. Уся зграя ворон і гав кинулася навтьоки, але деякі кинулись на поміч Карел, так звали цю гаву. П’ять гав оточили Джосера, а три допомагали Карел поскакати геть. Однак начальниця не захтіла покинути поле битви без помсти, і тому відштовхнула своїх посіпак і полетіла до Джосера. Тут ми залишимо відчайдуху і повернемось до кошеняти.

Так, воно дивилося на це все попід лавкою. Дивилося не на стару поранену Карел, а на сміливця Джосера. Один кіт проти трьох гав і двох ворон не вистояв би. Але не Джосер! Тільки не відчайдух Джосер! Раптом одна ґава кинулася на кота і мало не проштрикнула його своїм дзьобом, але Джосер підскочив і цапнув гаву кігтями. Гава  каркнула і поскакала геть з підбитим крилом. Так само Джосер розібрався і з іншими нападницями, крім Карел. Побачивши одного кота, без своїх помічників, ґава не відступила і напала на Джосера.

Тут кошеня перелякалося, більше не змогло дивитися на цей двобій, і втікло геть.

 

3. Двобій з Карел

Коли кошеня втікло, то що тут почалося! Хоч Карел й було сто років, але боєць з неї був пречудовий. У своєму шістдесятиріччі вона перемогла ворона, якого ніхто навіть дзьобнути не міг! Але кіт – це не якийсь там ворон! Джосер почав наступати на гаву, він знав яка ця ґава смілива й сильна, але Карел напала першою! Як боляче вона дзьобнула Джосера у лапу! Та сама отримала по оку! Ґава вдруге напала і попала у вухо. Але Джосер так цапнув її п голові, що аж кров бризнула! Ґава з останніх сил дзьобнула кота у лапу і повалилася набік. Переможець Джосер хтів піти, але теж повалився і знепритомнів до ранку.

 

4. Різдвяне диво

Настала чудова, тиха і чарівна Різдвяна ніч. Всі коти полягали спати. Вікна у будинку погасли. Кошеня взагалі ночувало на даху будинку, дивлячись на зорі, але сьогодні воно заснуло у підвалі. Спало годину, але прокинулось від якогось шуму. Визирнувши через діру, кошеня оніміло від побаченого. Замість темної вулиці побачило світлу галявину посеред лісу. Літали метелики, бджоли дзижчали. Пахло як в осінньому саду. Кошеня ступило на траву і побачило сніг! Не просто білий, а різнокольоровий. На цій галявині всі пори року злились в одну.

• Де я? – спитало само себе кошеня вголос.
• Ти у Раю. – раптом проказав чийсь голос.
• Я померло? – спитало кошеня.
• Ні. Ти потрапило у Рай, бо у твоєму світі Різдво. У цю ніч народився Христос – син Божий. А на Різдво всі страждаючі, які потребують допомоги потрапляють сюди – у мій світ. У світ Божий!

І з’явився камінь посередині галявини, а на ньому величезний лев. Лев був з пишною гривою, з довгим хвостом й з доброю мордою. Очі його були такі сині й пронизливі , що могли побачити живе створіння наскрізь . Кошеняті дух перехватило від подиву.

– Не бійся мене. – сказав лев. – Я шкоджу тільки моїм ворогам, а ти ж мій друг, так?

Голос лева був спокійний і чистий, але налитий силою семи ведмедів, що кошеня не думаючи промовило:

• Так!
• Тоді я тобі не нашкоджу. Я покажу тобі усі красоти світу, а після всього виконаю бажання твого серця. Ти готовий до подорожі у часі?
• Так! – сказало кошеня.
• Тоді Вперед!

Тут усе закружляло, завертілося, і замість галявини лев і кошеня потрапили на вулицю, де кошеня виросло. Але вулиця змінилася: великі дерева перетворилися на молоді деревця, замість машин були клумби з квітами.

• Це, кошеня, твоя вулиця чотири роки тому. Ти чисте серцем і тому я повів тебе стежкою твоїх покійних батьків. Ти завжди хотів знати, ким були твої батьки і чому ти їх не знав. Зараз я намагаюся тобі цепояснити.

Тут кошеня побачило Карел, але не таку стару, а молодшу. Вона каркнула:

• Кор, Кор, виходь з підвалу, я знаю ти там!

З підвалу вийшов великій чорний кіт Кор.

– Це твій батько. – сказав лев.

Якім же гарним був батько кошеняти!

• Чото тобі треба, вісниця зла і хаосу? – спитав Кор.
• Я провідати як поживає твій син Джосер? Чи навчився хоч по деревах лазити? – спитала з насмішкою ґава і зареготала-закаркала.

Джосер! Виходить Джосер мій брат? – подумало кошеня.

• Так, Джосер твій брат.- відповів лев, бо він читав думки.
• Щезни з моїх очей, Пропасниця! Тебе ніхто не кликав! – крикнув Кор і пішов у підвал.

Але не дійшов… “Пропасниця” дзьобнула у ребра батька кошеняти, та так сильно, що він звалився. Тут Кор так цапнув гаву і вкусив за крило, що вона з криком повалилася додолу і знепритомніла.

• Тут усе. – сказав лев, і знову  закружляло перед очима.

І вони потрапили на цю ж вулицю, тільки за рік до теперішнього часу.

– Тут ти знайдеш всі відповіді на свої запитання. А тепер піди до свого підвалу, потім розповіси все що бачив!

І кошеня пішло у підвал.

Там було щось схоже на кошачі збори. Усі коти посідали на підлогу, а головному коту Василію, дуже поважній, гордій і  жирній персоні, підклали подушки.

• Отже, – тихо й поважно промуркотів кіт – я прибув сюди за моїми наїдками, як говорить закон котів №19, і якраз влітку, як говорить наш закон № 20. Але я хочу змінити наші закони, писані прадідом мого прадіда і прабабою моєї прабаби. Отже тепер, я буду приходити не влітку, а взимку, якраз з 31 грудня до 1 січня. Хоча мій хазяїн, власник цього дому,  дає  мені всього від пуза, але ви даватимете мені наїдки за те, що живете тут, і за тепло, за охорону, за поліцію, за ворон, і за… – тут Його Жирдяйство подивився на свій пухнастий хвіст – і за хвіст! Все це вам обійдеться всього трьома воронами, п’ятьма  голубами, десятьма горобцями. Аж слинка потекла… А тепер за…
• Одну хвилинку, Ваше Котячество, а Ви від всього цього не луснете? Василію, майте совість!

Це сказав Кор! Сміливий кіт, він бажав щоб усе добро дане Василію не пропало даром, він же половину викине!

• Совість Я маю, а ТИ, собаче щеня, таке нахабне, що скоро поплатишся МЕНІ за все! За твою нахабність тебе буде ПОКАРАНО!

Василій від злості збільшився аж у три рази. Тут він крикнув:

• На роздер Палкану Баскервіллю і Барбосу Злому!

Пси Палкан і Барбос були самі злющі з всього району! Кошеня з жахом вискочило з підвалу і побачило лева.

– Що ти почув і побачив? – запитав лев.

– Тато сам наслав на себе біду! Він хотів допомогти іншим, але не допоміг! – і тут кошеня заплакало. Лев притупив його до себе і почав втішати:

– Не плач, ти не винен, що твого батька покарали. Той кіт Василій був дуже наглий і він вже своє отримав!

Тут знову все закружляло і раптом вони знову потрапили на ту саму галявину.

• Наші пригоди скінчились. Яке бажання ти забажаєш?

Раптом кошеня зрозуміло, що воно хоче сім’ї.

• Я бажаю, що б мене знайшов добрий хлопчик, який дружить з котами!

І коли кошеня сказало це, воно…

 

5. Щастя

… прокинулось! Прокинулось веселим, бо знало, що хлопчик його візьме додому. Кошеня вибігло з підвалу і побачило Джосера, живого і здорового, але з підбитим вухом.

• Брате! – гукнуло кошеня і підбігло до Джосера.
• Як ти дізнався, що я твій брат, Колін?

Колін? Хто це? Та це ж кошеня! Його ім’я Колін! І тут вони почули:

• Тату, тату, подивись які гарні котики! – до них підбіг дев’ятирічний хлопчик і погладив їх.
• Ти диви! Не бояться! Які гарні! Тату можна їх забрати додому? Обох?

Колін був дуже щасливий, але Джосер не дуже.

• Колін, що це за дволапий і чому він мені вхопив? Це твій друг?

Кошеня подивилося на небо і побачило хмаринку, яка була схожа на лева. Хмаринка підморгнула йому і посміхнулася. Колін посміхнувся у відповідь.

• Дякую – сказало кошеня і його з Джосером понесли додому.

 

 

 

Замість епілогу

 

Карел сиділа на дереві і дивилася на Коліна і Джосера через вікно четвертого поверху.

• Нічого, нічого, хай поки радуються. Скоро я помщуся Джосеру за поразку, й малому дістанеться!

Ґава каркнула і полетіла на горище.