Коли ти підеш воювати,
Не згадаю тебе я ніразу
І не буду щодня сумувати,
Не заплачу без тебе відразу.
Я не буду писати листи,
Чи дзвонити тобі кожен вечір
Я не буду казати, що ти
Десь покинув мене і, доречі,
Я не знаю, що будеш казати
Коли сядеш вже в поїзд, в дорогу
Я не буду той поїзд тримати,
Бо я просто чекатиму свого.
Мужньо сяду в вагон і поїду,
Обійнявши сестру на прощання.
Я об’їду, напевно, пів світу
Воювати за своє кохання.
Стану в стрій недалеко від тебе
В своїй формі болотно-зеленій.
Стане важко, та я не за себе
Тут стою в стрілянині шаленій.
Я візьму автомат до тих рук,
Що колись цілував ти постійно,
І ота стрілянина навкруг
Затихає у вухах повільно.
Я не чула ні болю, ні жаху
Відчуття вже мене покидали.
Лише спогади зі смутком і страхом
До кінця мене огортали.
Наостанок я бачу лице.
З тих очей покотилися сльози.
“Моя люба, кохаю тебе!
Буду поруч з тобою, невдовзі…”