Кольоровики

 

У Настуні було багато олівців. Вона дуже любила малювати. Одного разу дівчинка зібралася намалювати картину. Юна художниця взяла в руку олівець, але раптом почала підніматися вгору, ніби  кудись злітала.

Промовляючи різні фрази та вигуки, що виникали під впливом емоцій, дівчинка опинилася у незвичному місці.

Навкруги все було різнобарвне, а будиночки місцевих жителів були схожі на велетенські пенали. Настя побачила, як із одного  такого помешкання вийшов величезний, людського росту житель. Він був увесь жовтого кольору.

• Здраствуйте, Анастасіє!
• Добрий день! Звідки ви знаєте моє ім`я? І де це я? А ви хто?  Олівець-велетень?
• Панно, ви опинилися в країні Кольоровиків. Я не гігантський олівець, а жовтий кольоровик. Для вас , майстрине-трудівнице, маю один сюрприз. Ось, можете намалювати  тут картину.

Вказуючи  на великий білий аркуш паперу, він покликав всіх інших співжителів-кольоровиків .

• Чудово! Я дуже люблю малювати. Але ж з якого кольору починати? – промовила Настя.
• Із жовтенького. Можна намалювати сонечко, соняшники, смачний сир, Це теплий і найкращий колір у світі! – сказав власник цього відтінку.
• Ні , найкращий колір – це червоний. Він створює сердечка, полунички…
• Ні, знаєш – мій найкращий…

Безліч міжособистісних  заперечень та чимало дискусій виникало в кольоровиків.

Кожен наводив свої аргументи, створюючи справжнісіньку саморекламу. Лише білий був осторонь усього, що відбувалося, і нічого не говорив. Настуня помітила пригніченого кольоровика й вирішила виправити ситуацію.

• Я розпочну з білого і намалюю пухнасті хмари, – сказала дівчинка.
• Його ж зовсім непомітно на малюнку,- промовив якийсь кольоровик.
• Так, але він не хизується своїм кольором, розуміє, що всі кольори прекрасні й домінуючі у творчості. Ви мені, безумовно, подобаєтесь. Я неодмінно кожного візьму для своєі роботи. Дуже хочу, щоб країна Кольоровиків була згуртованою, працьовитою. Кожен житель  буде вносити свої кольори для створення шедеврів. Станьте дружними і дотримуйтеся черги. Ваша заздрість, упертість і самолюбство обернеться прикрістю. Може хтось зламатися, затупитися чи зовсім перестати виводити колоритні штрихи. І тоді мої картини будуть однотонними і безбарвними. А сама робота принесе для мене незацікавленість та розчарування.

Усі побратими-кольоровики слухали уважно повчальну розповідь. Кожен дивився у бік  іншого. В очах було чимало сорому одного перед іншим . Водночас їхні погляди були сповнені радістю, що кожен з них рівноправний та затребуваний. Непосидючі й талановиті  витворяки сиділи, чекаючи черги.

Настуня продовжила розважливу промову:

• Такими жителі країни Кольоровиків повинні бути завжди. Ви для мене приносите неабияку користь, народжуєте нові ідеї та витвори. Я радію, що кожен може творчо самореалізуватися і заповнити красою чисте полотно картини. На ній неодмінно будуть і сонечко, і блакитне небо, і білі хмари, які тільки внесуть окрасу для пейзажу. А також повно зелені, квітів, полуничок, метеликів. Кожен відтінок займе особливе місце і внесе чудові штрихи , привертаючи людські погляди.

Раптом почувся голос:

• Уставай, Настуню. Ти, мабуть, заснула під час малювання?- промовила матуся дівчинки.
• Мамо, а де кольоровики?
• Які іще кольоровики? Це в тебе,мабуть, від перевтоми . Іди, лягай спати.

Анастасія, тримаючи в руці олівці, ніколи не забуде прекрасної зустрічі з кольоровиками. Країну, у якій побувала крізь швидкоплинний сон, довго згадуватиме художниця-винахідниця.