Казкова річка мого дитинства

Категорія: Проза
Вікова група: 14-16 років

Етюд

 

Зелена весна накочується зеленим морем на водну блакить річки, від чого вона на мить стає смарагдовою чи нефритовою. На цьому фоні дуже помітними стають витончені подарунки рослин, що пишно розрослися по берегах, розфарбованих сірою спаржею. Білокорі сестри-берізки щедро наділяють її  сережками з гірчичними нотками, а верби – золотисто-жовтими кульками. І тоді колір плеса майже нічим не відрізняється від води пляжу Бонді.

На яскраво-зеленому фоні прибережних територій поступово, хвиля за хвилею накочуються відтінки квітучих трав’янистих рослин: фіолетово-баклажановий дзвіночків, сливовий заспаної сон-трави, геліотроп будякових заростей, розсипи білих ромашок…

І навіть сині яйця малинівки напрочуд вписуються в загальний салатовий пейзаж і здалеку видаються прив’ялими волошками в лаймовому вазоні.

А буквально через тиждень уже все буяє амарантовим, бурштиновим, аметистовим, васильковим, барвінковим…

І навіть основний зелений колір щомиті змінює своє визначення. То від подиху коралового вітерцю він зеленувато-блакитний, то під палючим палено-оранжевим сонцем видається пастельно-зеленим, то від легкої ніжно-блакитної мжички основним стає колір зеленої м’яти чи зеленого моху, а від важкої темної індиго зливи – темно-зеленого хакі.

Якщо дощ супроводжувався грозою, тоді синя сталь небес спалахує всіма барвами веселки: червоним, помаранчевим, жовтим, зеленим, блакитним, синім і фіолетовим. «Прийшла напитись води у Дінці», – говорять старі люди. А заодно і відмити від пилу та бруду свої кольори.

Рожево-ліловий захід сонця підфарбовує вечірні сутінки джинсовими, малиновими та кукурудзяними мазками. Від чого річка набуває сапфірового, а подекуди й кобальтового чи просто синього звучання.

Після вітряної погоди Донець любується багряним заходом сонця, яке ховає свої розпечені за день  рум’яні щічки за малиновим серпанком. А його останні промені підфарбовують скупчення на висоті тропосфери продуктів конденсації водяної пари рубіновими, вишневими, гранатовими смужками. Тоді хмари пропливають у вигляді морквяних зайців, бурякових ведмедів, калинових слонів і навіть кольору японського клену крокодилів. Відтінки червоних кольорів – бургундія, джеральдин, сангрія, мерло, червоне дерево за лічені хвилини перемішуються, міняються місцями, тьмяніють, а через мить знову набувають яскравого звучання.

І вже замість тварин на небосхилі з’являються витягнуті жмути томатного, ягідного, джемового та смородинового забарвлення. Ще мить, ще останній спалах анарантового сонячного вогника і кварцевий присмерк закутується в антрацитову шаль.

По берегах спокій річки охороняють кремезні дуби із стовбурами кольору літньої засмаги. Майже до зимових холодів вони прикрашають листям оливкового відтінку пшеничні, вигорілі від пекучого шафранового сонця рівнини. На сторожі стоїть і чисельна армія очерету. Ще молоденькі, тендітні пагони одягають на себе спаржевого крою шати, які потім змінять на зелено-військовий, а на зимовий спокій перевдягнуться у мідні мундири.

Літній амарантово-рожевий вечір на Дінці. Навкруги після спекотного гарячо-рожевого дня запанувала тиша кармінового забарвлення. На спокійному аметистовому плесові річки – рибалка-човняр. Здається, що від надмірних золотаво-березових сонячних променів стомилися навіть блідо-рожеві хмари, що стоять нерухомо на небесному діамантово-рожевому небосхилі. Не мають змоги захитатись шоколадні дерева чи затріпотіти листям темно-бірюзові кущі. І навіть зарості андроїдно-зеленого очерету застигли, мов намальовані. А тихій плюскіт темно-каштанового човна, який коли-не-коли вливається в цю тишу разом із акробатичними стрибками сміливих рибин, не порушує загального відпочинку стомленої за день блідо-волошкової річки. Темно-мандаринове сонечко вже сховалося за крейдяні гори кольору молочної піни. «Пішло на відпочинок», – як кажуть у народі. Легкі лососеві сутінки лягли на темно-синю річку, довколишні предмети, але їх ще легко можна розрізнити. Щоправда кольорова гама літнього гумігутового дня вже втрачена. Не ясніє небесна блакить, не віддзеркалюється смарагдова зелень у голубизні річки. Ще мить і все навкруги стане сірим, а згодом і колір бістр перетвориться на чорний.

Лише алізариново-червона спека ще довго триматиметься, нагадуючи про те, що надворі літо. Та літні темно-коралові ночі короткі. І вже за якусь мить, кольори, звуки й запахи заполонять уже вранішній панговий, оповитий туманом пейзаж. А знайомий рибалка, який заснув до перших променів малинового сонця у своєму човні, нагадує купу бурого лахміття в мільярді рожево-лавандних крапель роси.

Із настанням осені річка знову приміряє нові модні тренди. Як стосовно гарбузового кольору, грушевого, лимонного, канаркового чи золотаво-березового? А можливо до королівсько-синього чи персько-синього відтінку води підійдуть атомно-мандариновий, латунний або бронзовий відтінки. А сильна літня посуха пропонує до аквамаринових чи блакитно-зелених очей водної дівчини одягнутися в умбру або сепію. Пасуватимуть і цинамонові чи іржаві ноти. Палена сієна, палений оранжевий, абрикосовий також до вподоби.

Інколи осінь сама бере до рук пензлі і тоді… Не кожен художник у змозі відтворити чи навіть повторити цю красу. На всьому просторі Сіверського Дінця органічно поєднуються візантійський колір і бронзовий, ультрамариновий і зеленувато-блакитний, відбірний жовтий та багряний.

А сам Донець полюбляє… білий колір. Такого забарвлення, переважно, набувають сукні наречених, які традиційно поспішають до річки розділити з нею радість зустрічі з коханням. Яких лише відтінків тут не зустрінеш: чисто білий, сніжний, квітково-білий, молочно білий, перлинно-білий (блідий білий колір з відтінком жовтого), попелясто-білий (білий з трохи сірим відтінком), пергамент (білий зі слабким відтінком сірого і жовто-зеленого кольору), крейдяний (з трохи жовтуватим відтінком), колір слонової кістки, кремовий колір, колір морської раковини, слонової кістки, магнолії, бежевий, антично-білий, бісквіт, мигдаль, роса, димчастий, білий привид, лляний…

Довгі осінні вечори пізньої осені на Дінці мають колір мокрого асфальту. Око обтяжують стальні, срібні, вугільні і навіть кольору бороди Абдель-Керима сутінки.

Після короткочасного перепочинку від тривалих затяжних темно бузкових дощів, нічне небо вкривається безліччю золотих зірок, які відбиваються на ультрамариновій тканині річки казковим мережаним візерунком.

Повільний плин води нічної сині не спотворює цього орнаменту. Й інколи навіть паморочиться в голові від стану невагомості, який огортає тебе після тривалого спостереження за зоряною картою неба на водній поверхні. Час втрачає свою вирішальну функцію і ти ніяк не можеш збагнути свого місця знаходження: чи ти біля Сіверського Дінця, чи на небі серед бурштинових зірок…

Узимку річка й сама на деякий час перетворюється на наречену. Бо колір крижаної сукні водної красуні набуває здебільшого кольору морської піни. Але сонячні промінчики, які навідуються до неї в гості, змінюють зовні непринадне біле вбрання на бежеве, кремове, слонової кістки й навіть зелено-сірого чаю та ясно-лазурового.

Хоча інколи можна побачити і вишневу пляму загубленої рибалкою рукавички на ціано-блакитній крижині.

Кольорових снів тобі, річка мого дитинства! До весни! До чергової зміни нових фарб!

 

Меню