Ой… як яскраво сьогодні світить сонце. Небо таке синє-синє. Вітерець колише дерева, травичка вмита ще ранішньою росою, а пташки виспівують як дзвіночки. Маленька Софія вибігла на ганок і захопливо дивилася навкруги. Вона раділа такому гарному ранку, а спів пташок викликав у неї посмішку на обличчі. Це прийшла довгоочікувана весна.
Софійка була чудова, мила дівчинка. Її круглі оченята завжди захопливо дивилися навкруги, а посмішка сяяла як те сонечко. Русяве, довге волосся завжди охайно зібране і виблискує як колос пшениці…
Взявши свій портфелик, Софійка поспішала до школи наспівуючи улюблену пісеньку.
Біжить-біжить і дорогою помічає, що на траві щось лежить. Вона підбігла і побачила книжку. З першого погляду здалося, що книжка дуже цікава, можна навіть сказати, що незвична. Поспіхом кинула її до портфеля і побігла, щоб не запізнитися до школи. Ця маленька дівчинка була старанною ученицею, а найголовніше – полюбляла читати. Ця книжка в портфелі не давала їй спокою. Софія хотіла швидше прибігти додому і ознайомитись вже зі своєю знахідкою. Таку неймовірну любов до книжок дав Софійці тато. Щовечора він читав улюблені казки, а потім вони мріяли і ніби самі ставали героями цих казок. Навіть зараз, кожного вечора, ця маленька дівчинка продовжує таку незвичну традицію і мріє-мріє-мріє. Вона дуже любила свого тата, але дуже рано його втратила і, щоб згадки про нього були завжди в її серці, Софія читає і згадує найдорожчого свого мрійника.
Останній урок і продзвенів дзвоник. По шкільним коридорам бігають дітлахи, а хтось швиденько поспішає додому. Ох і день сьогодні був важкий, але він того вартий. Пообідавши, Софійка відкрила книжку і почала читати. Тільки прочитавши речення, як Софію поглинула ця чудо-книга. Вона не розуміла, що відбувається: і опинившись всередині, захопливо читала далі й далі, а здивуваню її не було меж. Озирнувшись, вона побачила величезний замок, навкруги якого протікає річка. Маленькі зайчата бігали біля неї, ніби показуючи, куди треба йти. Тут все таке казкове, миле, а природа така гарнюча, що перехоплювало подих.
Добігла Софія до річки і стрибнула в човен, а він навіть з нею заговорив. Посміхнувшись, вона каталась навкруги, поки човен не зупинився біля воріт які відкрились і крок за кроком дівчинка підіймалась до такого величезного замку. Зайшовши в середину, вона побачила велику бібліотеку, книжки, які читав їй батько. Їй стало все тут таким рідним і спогади поглинули думки. Без сліз на обличчі вона не могла згадувати кожну прочитану сторіночку, яку читав їй тато. І ось Софійка почула дуже знайомий голос, який лунав десь з кімнати. Вона бігла так швидко, щоб не загубити це відчуття такого рідного, любого голосу. Забувши про все на світі і те, що вона знаходиться десь у казковому місці, забігла до кімнати і вигукнула -ТАТО……
Він повернувся і став на коліна, щоб обняти свою милу дівчинку. Їхні сльози котилися по обличчю, але це були сльози радості. Не знаючи, що відбувається, Софійка почувала себе найщасливішою дівчинкою. Не кожен може обійняти близьку собі людину, яку колись втратив. Це безмежне щастя.
Батько посадив Софійку біля себе і розповідав, що з ним сталося. Вони довго гомоніли, сміялися, і тепер, після розмови з татом, Софія зрозуміла, що ніколи не втратить його. Батько став охоронцем бібліотеки найкращих казок світу, і діти, які так полюбляють читати і мріяти, можуть потрапити в цю країну казок. Щасливий батько не стримував сліз і радів, що зможе тепер обіймати свою дівчинку. Мати таку нагороду від Бога, за ту любов до книжок і за те, що своїй донці подарував цей казковий світ.
Минали часи, дні та роки…. Софійка стала найуспішнішою письменницею. Її казки читав весь світ, але головним читачем для неї був її батько.
Вірте в казки, фантазуйте і знайте, що мрії когось обійняти можуть збуватися…….