«Карлівка – маленька зіронька величної України»
На Полтавщині ще в далекому 1731 році з’явилося й розквітло маленьке містечко під назвою «Карлівка». Мальовнича природа цього куточка України вражає своєю насиченістю та барвами. Місто розміщене на правому березі ріки Орчик та захищене могутнім лісом з лівого боку, набуло неабиякої величі та таємничості.
Зелені парки з безліччю різноманітних дерев та кущів захищають його влітку від спеки, насичуючи повітря ароматом ніжності та свіжості. Сонечко, зазираючи під кожен кущик, пробуджує від сну дрібного гризуна і заспану пташину, жадібно спиваючи з травинок вранішню росу.
Восени бентежить душу вражаючий пейзаж, гра неймовірних кольорів, і мрія кожного художника в цей час, схопивши мольберт, потрапити в цей світ чарівної миті насолоди, щоб не пропустити вальсу багряно-жовтого листопаду.
Узимку гілочки та стовбури перетворюються на святкову мішуру, яка від сонячних променів переливається та виблискує, ніби кришталь. Величезні снігові намети довершують повну картину та надають дійству певного колориту.
З приходом весни все оживає: дерева викидають бруньки, квітнуть та одягаються в зелене вбрання, зацвітають підсніжники, за ними й інші райдужні квіти, повертаються з теплих країв пташки, виспівуючи складні сонети. Такого мелодійного пташиного співу, як у Карлівських парках, не можна почути більш ніде у світі.
Та не лише природа може здивувати гостей міста. Архітектурні споруди, видатні пам’ятки, краєзнавчий музей повідають туристам історію виникнення та шляхи розбудови нашого славного містечка. Два дивовижних фонтани в парковій зоні кожного дня збирають біля себе безліч щебетливих дітлахів, молодь та людей похилого віку. Цікаві історії, спогади, нові перекази можна почути в цей час. Адже мало хто знає, що один з фонтанчиків раніше був басейном з рибками, неподалік якого стояла літня сцена для проведення місцевих свят, а з іншого боку був парк розваг з різноманітними атракціонами. Пізніше чудовим довершенням мальовничого куточку стали казкові герої, виготовлені з дерева в ріст людини та розсаджені по усьому периметру. Дзюркітливий струмочок питної водички зустрічав і проводжав стомлених спрагою перехожих, повертаючи посмішку на змарнілі обличчя та додаючи нових сил для подолання всіх перешкод.
Кожне значне міське свято, яке виховує молодого патріота, відбувається біля пам’ятника Вічного вогню. Це щось неймовірне. Багато дорослих і діточок одягають вишиванки й зі стягами в руках центральною вулицею, яка в цей момент перекрита поліцейськими і на якій призупинений рух транспорту, красивою колоною йдуть до вокзалу. Спогади минулих перемог, уславлення героїв, почесні нагородження, найважливіші моменти від другої світової війни і до сьогодення зберігає в собі столітній мармур. Мабуть, не даремно саме біля залізниці розташовано цей пам’ятник. Бо ті, хто від’їжджає і повертається, гості міста повинні завжди пам’ятати, кому ми завдячуємо за мирне небо.
Час минає і з кожним днем наше містечко змінюється, розбудовується, оновлюється, стає все привабливішим та сучаснішим, історія поповнюється новими перемогами, споруджуються пам’ятники, виростають величезні будинки, собори, з’являються все нові й нові вогники-зірочки на місцевих просторах.
Відомі на всю Україну та світ письменники, які народилися та зростали на Карлівщині, описують свій край у неймовірних оповіданнях. Композитори пишуть музику на слова карлівчан для наших голосистих співаків, митці у свою чергу вимальовують дивовижні полотна, науковці, артисти, поети, прославили і зараз славлять цю маленьку зіроньку у своїх творах, віршах, поемах, виставах, танцях далеко за межами нашої держави.
Можна без утоми годинами розповідати, згадуючи про минуле та пишаючись новими чеснотами нашого містечка. Чи то про вранішню росу, яка напуває та зволожує стомлену землю, чи про бій сонця і діда-туману, де сивий відступав химерно-високими, молочно-білими валунами в найвужчі вулички, низько стелився по землі, намагаючись обійти сонце, а коли воно торкало його своїм променем, дідусь мінився, здіймав сизі хвилі й танув, опадаючи на спраглу землю цілющими краплинками. Чи можна описати кожну пташку, адже вона особлива, бо співає тільки для нас, про павучка, який нанизав на найтонші у світі струни-павутинки ранкові росяні перлини, що іскряться на сонці і виграють усіма барвами веселки. Можна годинами говорити про квіти, бо їх у нас безліч, та про те, як на темному покривалі ночі розіслався Чумацький Шлях і манить мандрівників у незвідані далі, крутить у вирі подій і несе над землею в далеке минуле, і вже десь там важко пирхають воли, поволі тягнуть за собою по небу вози повні солі (зір). Воно й не дивно, бо Великий і Малий Віз теж намальовані на зоряному небі, а воли й самі спливуть в уяві. А ще хочеться змальовувати метеликів і не тільки тих, які пурхають над головами, а й велетенського красеня, який здійняв свої крильця в безхмарну блакить, завмерши в очікуванні польоту, або переказувати почуті від бабусь та дідусів історії героїчних подій їхньої молодості. А можна все описати одним реченням: «Достатньо лише раз відвідати і побачити Карлівку, щоб закохатися в неї назавжди».
Це моє небо, це мої зорі, тут я вперше загадала бажання на «падаючу» зіроньку. Це мій світ, це моя земля, це моя Батьківщина.