Історія завжди іде по колу,

А часові немає вороття.

Чому ж сьогодні важко, як ніколи,

Здолати  нісенітниці   буття?

 

Чому моя країна гірко плаче,

А хтось плюндрує нагло її честь?

О Боже милий, світ сказився наче

В очікуванні марному пришесть.

 

Ніхто до нас не прийде, не врятує.

Ніхто не захистить, не пригорне.

І лихо лиш саме на нас чатує,

Поки людська байдужість  не мине.

 

Серця, мов камінь, а в очах полуда,

В гонитві вічній не цінуєм час.

І  вдавана любов – лише облуда.

Яка примарой  вабить повсякчас.

 

Історія завжди іде по колу.

Але неправді зрештою прийде кінець.

Нарешті і для нас на видноколі

Засяє миру й щастя вічний каганець.

 

***

 

Ніч загляне в шибу сивими очима.

Вечір тане у серпанках самоти.

А у мене крила виростають за плечима –

Я вже зовсім не боюся висоти.

 

І лечу в безмежний  Всесвіт поміж хмари,

Поміж зорі, власні мрії та страхи.

Щоб мої  давно приручені примари

Відлетіли в теплий вирій, як птахи.