Жив якось бездомний пес на ім’я Оззі. Ніхто не хотів його забрати додому, навіть крихти хліба не давав. Але одного разу трапилося диво і сімя, що переїхала нещодавно до передмістя, вирішила взяти його до себе.

Нових господарів пса звали Майкл, Мері та Тіна Патерсони. Вони дуже любили чотирилапого друга, купили йому іграшки, корм, нашийник, маленький диванчик і багато приємних дрібничок.

Одного разу Майкла та Мері запросили до Японії на фестиваль коміксів. Виникла невеличка проблема: Оззі було ні з ким залишити. Тіна попрохала добру подружку-сусідку, щоб та приглянула за їхнім вірним чотирилапим другом. Вона погодилась. І тільки Оззі дуже сильно переймався через довгу розлуку. Тіна намагалася його втішити:

− Не сумуй, ми повернемося через декілька днів.

− Добре. Я буду вам телефонувати, − відповів він.

− Ти вмієш розмовляти? − спитала вражена дівчинка.

− Так, але це велика таємниця.

− Я не  викажу її нікому. Це буде наш секрет. А щоб тобі веселіше чекалось, привезу нові іграшки з Японії.

− Дякую! − радісно скрикнув Оззі та міцно обійняв дівчинку.

Діти зібрали все необхідне для мандрівки, а кудлатого волоханя віднесли сусідці. В гостях він зустрів старого пса, та на жаль, не знав, як його звати, тому поспішив познайомитись:

− Привіт! Як тебе звуть?

− Привіт! Я − Джек.

− А я − Оззі.

− Дуже приємно.

− Ти вже знаєш, що я поживу тут декілька днів?

− Так, знаю. Давай пограємось.

І вони бавилися разом до самого вечора. А потім пішли відпочивати.

Кожного дня Оззі з нетерпінням чекав господарів біля вікна. Уві сні він бачив, як повертаються додому рідні люди, обіймають його, гладять, пестять і пригощають смачненьким. Кожного разу, чуючи шурхіт, підбігав до огорожі та оглядав власне подвір’я.

Минуло п’ять днів. Був веселий сонячний ранок. Коли біля дому зупинилося жовте таксі, то серце Оззі раптом зойкнуло. Повернулися…Він стрімголов помчав додому.

Діти посміхалися та раділи, що повернулися додому. Вони обіймали свого чотириногого друга, пригощали ласощами, дарували іграшки та ділилися радощами перемоги, купаючись у променях медалей, які привезли з фестивалю.  Оззі відчував себе, неначе уві сні. Але це була реальність. Щастя переповнювало його серце. І він зрозумів, що саме сім̓я змушувала битися його серце.