Сьогодні по-справжньому чарівний весняний день. Тепле повітря та безхмарне небо. Сонячне проміння осявало безліч різноманітних квітів, які утворювали густий кольоровий килим на галявинах між деревами, а повітря було сповнене пташиними співами, що доносилися з глибини лісу. Просто  неможливо було відірвати очей від цієї краси!!!

—Ми ніби у казці…— не відводячи погляду від чудового краєвиду, мовила Юля. Всі ці барви природи віддзеркалювалися в її блакитних очах, і посмішка грала на обличчі.

—Ти ще ніколи так не сяяла, — звернулася Злата до своєї найкращої подруги Юлі.

На кілька хвилин дівчата замовкли, дивлячись кудись у глиб загадкового лісу. Наступної миті подруги переглянулися і, мабуть, подумали про одне й те саме. Щось незвичне манило їх туди. Вони одночасно боялися й згорали від нетерпіння побачити, які таємниці приховує ліс, наскільки могутні там вікові дерева.

— Ти теж про це думаєш? – поцікавилась Злата.

—Якщо  ти про те, щоб піти і дізнатися, що знаходиться у лісі – то так, — ніби прочитавши думки подруги сказала Юля.

Недовго думаючи, дівчатка взялися за руки, бо їм було трохи страшно, і пішли вперед. У голові Юлі пролітали думки, що вони діють нерозсудливо і не подумавши, пішли у зовсім невідоме їм місце, не попередивши своїх батьків.

Увійшовши вглиб лісу, Юля та Злата відчули різку зміну чарівного весняного дня. Сонячного світла стало менше, воно ледь пробивалося крізь густі крони дерев, під ногами час від часу потріскували гілочки і відкілясь долинали мелодійні пташині співи, які вони чули раніше. Дівчата вирішили оглянути місцевість. Їх погляд зупинився на великому дереві.

—Може, щось тут намалюємо, щоб це слугувало нам орієнтиром?— запропонувала Юля.

—Гарна думка. Це нам може знадобитися, — розсудливо погодилася Злата. Декілька хвилин дівчата  провели у роздумах, гадаючи, що потрібно знайти для того, щоб зробити позначку на дереві.  Перше, що спало їм на думку — це надряпати на корі дерева щось камінцем. Юля відмовилась від цієї думки, адже можна завдати шкоду дереву. Потім  вона згадала, що у її сумочці є рожева стрічка. Дівчата прийняли рішення — зав’язати бантик на одній із гілок дерева.

—Готово, — сказала Юля, зробивши свою справу.

—Прекрасно! Орієнтир у нас є. Тепер можна і сфотографувати цю красу, — дивлячись на подругу мовила Злата.

Не минуло й секунди, як Юля вже стояла з телефоном у руках й знімала все на камеру. Зроблені фото їм дуже сподобались.

Дівчата впевнено продовжили свої мандри лісом. Згодом увагу Юлі привернуло щось дивне, що лежало під листям. Здається, це якась тварина, але вона лежала нерухомо. Юлі було цікаво дізнатися – хто ж це там лежить. Вона боялася, що цей хтось небезпечний і може зашкодити їй. Придивившись, Юля побачила, що під тонким шаром листя ледь ворушиться маленька собачка й було чутно, як вона тихенько скавучить.

—Бідненька…— жалісно мовила Юля, зрозумівши, що собачка ледь жива. ЇЇ охопило хвилювання за долю собачки.  Юля швидко дістала свій телефон і тремтячими руками почала набирати номер своєї мами.

—Мамо… Я тут… — схлипуючи мовила Юля. – Я-я-я … — Вона від хвилювання почала заїкатися.

—Що сталося? Що з тобою? – тривожно запитала мама.

—Тут собака. Ледь жива, — у дівчинки на очі навернулися сльози.

Словами важко передати хвилювання Юлі та страх собаки, яка втратила довіру до людей.  Собака була гарненька, вона мала білу шерсть та декілька темно-коричневих плям і, звичайно, великі та ясні  сумні очі. На її тілі було видно глибокі рани, з яких сочилася кров. Собачка уважно спостерігала за розмовою Юлі та її мами і, вперше в житті, відчула довіру до людей: в її очах з’явилася іскорка надії на порятунок.

Мама з Юлею вирішили віднести Іскру, так вони назвали знайдену собачку, до ветеринарної клініки, щоб там її оглянули та надали допомогу. Рани були серйозними, і лікарі запропонували покласти Іскру в клініку на лікування.

Всі дні, поки Іскру лікували, вони проводили у ветеринарній клініці. Іскрі лікарі зробили декілька операцій. Кожний день робили перев’язки, промивали рани та інші процедури. Юля думала, що цей час є найгіршим у житті собаки: болючі процедури та пекучі уколи. Як можна витерпіти стільки болю?! Їй хотілось забрати частинку болі Іскри собі.

І наша рятівниця не залишала Іскру в лікарні саму: Юля регулярно навідувала собачку, і це піднімало настрій не лише їй, а й самій Іскрі, вона з мамою приносила продукти та дорогі ліки, які рекомендували лікарі. Після операції собака почувала себе змарнілою, знесиленою, практично не рухалася, навіть не могла підняти голову, щоб поїсти їжу, яку їй давали. Спершу Юля боялася просто доторкнутися до Іскри, щоб не завдати їй болю. Вона хотіла зробити щось приємне собачці: підтримати, розрадити, і тому почала з нею лагідно розмовляти. Вона розповідала, як знайшла її в лісі, як потім вони з мамою рятували, як переживали під час операції. Говорила їй, що Іскра – мужня, терпелива собака, і що вона витримає всі ці випробування. Лагідна мова Юлі заспокоювала Іскру, і біль у її очах згасав.

Собачка достатньо швидко одужувала. Її рани загоювалися і вони вже не потребували частих перев’язок, тому пекучих процедур було набагато менше. І загалом Іскра почувала себе набагато краще. Вона стала енергійніша: з задоволенням їла, могла самостійно вставати і ходити по кімнаті, чого не могла робити раніше. Великою радістю і для Юлі, і для Іскри було те, що вони частіше могли бачитися та більше часу проводити разом. Коли вони зустрічалися, Іскра радісно виляла хвостиком – ніби хотіла сказати: «Привіт!». У відповідь Юля махала їй рукою і пригощала чимось смачненьким. Це у них стало традицією. Іскра вже зовсім не боялася Юлі й почала довіряти їй. Собачці було приємно покласти свою голову дівчинці на коліна, а вона лагідно гладила Іскру. Так вони показували свої емоції одна одній у повній тиші.

Собачці вперше дозволили піти на вулицю. Юля відповідально до цього віднеслася і підготувала усі необхідні речі для прогулянки. Вони бігали і сміялися, але важко сказати, що собака сміялася, вона просто голосно гавкала від щастя. Здавалося, вони знайомі уже сотню років: Юля ніби знає мову тварин, адже так ладнає з Іскрою.

Лікарі в розмові по телефону повідомили мамі Юлі, що собака повністю видужала, і що її потрібно забрати, бо Іскру вже виписують з клініки.

Мама з усім погодилася і зайнялася питанням пошуку господаря для Іскри і про це повідомила Юлю, яка була категорично проти цього.

Вже в черговий раз на порозі кімнати Іскри стояла Юля зі своєю мамою. Дівчинка побігла до собачки, а мама прискіпливо оглянула приміщення. Її погляд зупинився на собачці, яка виглядала дуже схвильованою, а потім, коли зустрілися поглядами з мамою Юлі, очі враз наповнились сльозами – відчула тривогу, що Юля її покине, і вона залишиться одна.

Мама Юлі все не наважувалася наблизитися до собачки, аж поки сама дівчинка не наполягла на цьому.

—Мамо, от скажи мені: навіщо ти сюди прийшла, якщо не хочеш хоч якось контактувати з Іскрою?! Вона віддана, безстрашна і легко піддається дресируванню. Я вже у цьому впевнилася. За цей час я встигла подружитися з Іскрою. Виконай моє найзаповітніше бажання, те про що я завжди мріяла, але чого в мене ніколи не було. Подаруй мені радість, зроби моє життя щасливішим! Дай мені іскру надії на те, що виконаєш моє прохання!

Юля мріяла забрати Іскру додому, але на шляху до її мрії стали найрідніші їй люди – батьки. Єдиний шлях переконати їх – вони самі повинні впевнитися у тому, що ця собачка чудова, лагідна, розумна й буде вірним другом для їх доньки. Що й собачка теж потребує людської уваги й любові. Батьки зрозуміли, що не тільки Іскрі потрібна Юля, а й Юлі потрібна Іскра, помітили, як Юля змінилася, подорослішала, стала відповідальною і лагідною.

Наступного дня у Юлі був день народження і тато й мама вирішили зробити сюрприз для доньки. Вона отримала найбажаніший подарунок у своєму житті – нового члена сім’ї з очима—іскорками, які пильно та з вдячністю вдивлялися в свою нову господарку.

Ось так ця звичайна дівчинка зробила добру справу – врятувала життя Іскрі – чудовій собачці. Юля дала їй надію на краще життя. Не кожна, навіть доросла людина, на таке здатна…