Грецький вогонь

Категорія: Проза
Вікова група: 11-13 років

«Грецький вогонь»

 

Хлопці сиділи у вітальні, нудьгуючи. Йшов третій день карантину і ідей для витівок зовсім не лишилось. Та ще й мама, перед тим, як зачинити двері та піти на роботу, голосно нагадала: «Не забудьте вам з «Основ здоров‘я» плакат намалювати задавали і в робочий зошит виписати правила техніки безпеки поводження з вогнем». Але ж хто буде щось зубрити-повторювати на вихідних, які так неочікувано випали. Не карантин, а справжній подарунок долі, а тут якісь правила!

Карантин, нарешті! Насилу дочекались, поки їх клас зачинять на той карантин. Миколка й Петрик були з хворобливих. Імунітет був що треба в обох і вже не знати, що їм піддавало більшого здоров‘я: чи то шість бузкових пелюсток натщесерце чи то  пригоршня смачнючих зелепух-абрикос щодня влітку. Тому коли в них у класі почали всі масово хворіти на грип,  хлопців біда оминула. Звісно не єдиних. Таким імунітетом могли похвалитись ще пара їх однокласників. Всі інші, напевно, лежать в ліжечках з градусниками, попиваючи чай з сиропами. І ніхто, до речі, уроки вчити їх не змушує, і тим паче правила поведінки повторювати, і плакати малювати їм теж не треба. Ех, ну що за життя таке несправедливе!

-Ну що, може, врешті зробимо той плакат, та й подзвонимо мамі, щоб хоч на двір піти, бо просидіти цілісінький день в задушливій квартирі –мені не до душі,  – зауважив Петрик.

Миколка, що з братів-близнюків був більш поміркованим, сказав:
-Так, уроки не вовк – в ліс не втічуть. Їх на те й робити треба.

-Знаєш, Миколко, отож-бо й воно. Нікуди вони, ті уроки, не втечуть. До біса той плакат і ті правила безпеки при пожежі. Ну кому воно врешті-решт треба? Хіба в житті воно згодиться? Тільки й те робиш, що вчиш безглуздя, вчиш, а в житті воно не згождається. Кому треба ті «тангенси-котангенси» і «суфікси –префікси»? Що я професором буду, чи в президенти піду?

-Може, ти й правий, – знизав плечима Миколка, – не дуже й мені хочеться той плакат малювати і правила ті повторювати, але ж таки є промовка «Зробив діло …..

-Та що ти все своїми промовками та приказками. От же ж , правильний який!

Миколка знову знизав плечима, потім встав з ковдри і подався до дитячої, твердо вирішивши зробити ті уроки. Проте не встиг він і портфель дістати, як в кімнату залетів Петрик.

-Слухай, ботан. Як ти зробиш, а я ні – то від мами нам обом влетить. Давай так, я посуд після обіду помию після обох і в кімнаті приберу, а ти за мене плакат зробиш і правила випишеш в зошит? Піде? А після, підемо в приставку рубатись.

Миколку довго вмовляти не довелось. Вже за півгодини правила були в обох зошитах, а плакат один на двох сохнув від фарби. Петрик в цей час мав приємність в якості самостійної гри в приставку, час зекономив і ніде правди діти – припахав простофілю-Миколу до роботи за нього.  На душі в нього кішки не шкребли – все по-чесному, все по совісті.

Хлопці незабаром грали обидвоє в приставку нещадно  рубаючи монстрів з комп‘ютерних ігор.  Миколка не був таким вправним, як Петрик і відчував, що ось незабаром поділки, які символізують віртуальне життя його супер-героя, скінчаться і брат виграє чи не всю гру. Миколка швидко мав придумати щось, що б завадило остаточному його провалу. Єдине, що прийшло саме цієї миті йому на думку – це викрикнути на всю горлянку «ГРЕЦЬКИЙ ВОГОНЬ!»

-Що, пробач? – не зрозумів його суперник. Таким чином Миколка відволік Петрика і наніс останній віртуальний, але такий очікувальний і вирішальний удар братовому персонажу. Отримавши перемогу, він широко посміхнувся.

-Про що ти казав? – спитав після закінчення гри Петрик. Він був трохи ображений на брата, проте цікавість таки пересилювала його образу.

– Таааа, історію повторював.

-Що за історію?

-Всесвітню, звісно. Про Древню Грецію. Був колись такий вогонь, що все на своєму шляху «з‘їдав».

-Та ну! Навіть метал? – недовірливо покосився Петрик.

-І метал теж. А ти що думав? Але ніхто і досі не знає, що то за суміш була і з чого вона складалась.

-Та, що його там робити. Слухай, давай того «грецького вогня» самі намішаємо. Кращі за греків будемо, а може, навіть, прославимось на весь світ, як повторні винахідники «грецького вогню»!

Думка дуже сподобалась Миколкові, тим паче далі рубатись у відеоігри, щоб знову отримати нищівної поразки, яка цього разу явно була неминуча,  вже не хотілось.  Вже за хвилину обидва узяли великий залізний таз та стояли в кухні і по черзі додавали туди все, що лежало на полицях. Потім Петро ще й по мило і мамин крем для рук у ванну збігав, а Миколка аптечку приволік. Разом оту всю суміш на рафінованій олії замішали. Мало вийти шедеврально і по-винахідницьки круто!

Згодом, брати підняли залізний таз з намішаною бурдою і поставили підігріватись на плиту. Ефекту ніякого не було – суміш не кипіла, не піднімалась. Тому вже через за три хвилини обидвоє втратили інтерес і розійшлись кожен по своїм справам. А вогонь, хоч і невеликий лишився горіти.

Незабаром хлопці почули неприємний запах і враз згадали про «грецький вогонь». Миколка спробував самостійно, взявши кухонний рушник зняти таз з плити і поставити на підлогу.  Проте один кінець рушника загорівся і  повільно почав підніматись до руки хлопця. Руку припекло і Миколка випустив таз. Суміш тут же ж розлилась по підлозі, а палаючий рушник впав прямісінько до самого її центру. Суміш зайнялась в ту ж мить яскраво-помаранчевим кольором, а язики полум‘я так і затанцювали, мов того й чекали.

-Агов, Петре, помагай!

Петро, хоч раніше і відчув запах горілого, проте ніяк відволіктись від приставки не міг – якраз мав дограти раунд, щоб перемогти цього віртуального прибульця із Галактики Ерудинів з Вісі Сьомої гілки Праві. Ех, Миколо, Миколо! Невже цього разу доведеться таки скласти лапки перед захоплювачами нашої Галактики? Але щось в голосі брата таки змусило Петрика відірватись і помчати на кухню.

-Трясця, та тут вогонь! – Петрика відразу аж заціпило. Він не розумів, що діється довкола, звідки взявся вогонь.

А тим часом, вогонь перекинувся на кухонну штору. Мамину нову штору! Хлопці ошелешено стояли і не знали, як діяти. Чим далі, вогонь відвойовував собі нові території. Врешті Микола схаменувся і помчав в ванну набирати води, щоб хоч якось зупинити пожежу. Слідом за ним прожогом кинувся й Петро. Проте, поки набиралась вода – вогонь заполонив кімнату, а дим ставав чорнішим та їдкішим. А Петрик спочатку метався за Миколкою, потім ганяв до кухні, і взагалі не знав як, діяти і що робити. Тут вже не просто віртуальна галактика, тут реальний вогонь і реальна небезпека. Оповитий страхом перед стихією, яка щосекунди набирала свою силу, наче голодний звір, що прокинувся після довготривалого сну, він стояв непорушно, наче оціпенівши. Залишатись в квартирі ставало чим далі небезпечніше. Миклка згадав правила, що лише недавно переписував в двох екземплярах. По-перше, головне життя!  Тому він, не вагаючись, потягнув Петрика за руку до виходу. Коли вже вибігли надвір,  набрали номер мами з мобільного, який поспіхом вхопив Микола. Та негайно ж зв’язалася зі службою і незабаром примчалась допомога.

 

 

Після приїзду пожежників почалась робота по гасінню пожежі.  Натовт людей, серед яких були Петрик з Миколою, стояв неподалік. Всі говорили про вогонь, про біду, яка спіткала бідну родину, що живуть там, про збитки. Хтось зауважував, як швидко і командно працюють пожежники, хтось навіть давав якісь поради… Миколка з Петриком стояли поруч. Опустивши голови. Вони не знали, як пояснити мамі оті їх спроби створити «грецький вогонь» і про прочуханку, яку влаштують ї обом батьки.

Мама приїхала на таксі. Вона вилетіла з машини таксі і кинулась до пожежників, а потім, наче з останніх сил, обвела поглядом натовп. Навіть на відстані відчувався не гнів, не злість, а страх і тривога. Погляд спинився на Миколці з Петриком, і в цю ж мить хлопці кинулись до мами. Обійми виявились такими жаданими. Вона цілувала їх обох в маківки, міцно стискала і водночас часто-часто повторювала, як сильно вона їх любить і як сильно переживала за них, доки добиралась до місця, де ще дві години назад була затишна домашня оселя.

Меню