Оселя оси
Блакитні дзвіночки виросли в полі,
пишна пшениця гойдається поряд.
Жовтий Метелик сюди прилітає,
обідає тут – пилок він збирає.
Каже Оса йому: “Милий, спочатку
постукати треба, бо тут моя хатка!
В ній я ховаюсь від вітру й дощу,
від спеки також. Я тут живу!”
“Будь ласка, пробач!” – каже Метелик,
і потім вже стукав у кожну «оселю».
Не цар Лев тепер!
Вільний віршований переказ казки Івана Франка «Осел і Лев»
Був собі раз Осел.
Набрид йому власний господар:
Роботи завжди додавав,
Ще й бив і дурником звав!
Не витримав цього Осел,
З дому назавжди утік –
У чистому полі гуляв,
Травичку у лісі щипав.
Лева побачив Осел:
Мертвого з себе вдає:
На землю швидко упав,
Ратиці вгору задрав.
Кричить на Осла Лев:
– Земля ця моя – підводься,
Не то загризу тебе вмить!
…Осел лежить і мовчить.
Ще дужче кричить Лев:
– Я цар! Головніший звір!
Осел відкриває очі
І гучно над ним регочить:
– Ти цар?! Та хто це сказав?
Чи маєш ти царську печатку?
Чи є в тобі сила дракона?
І де ж твоя охорона?
Дивується дуже Лев,
Навіть трохи злякався.
Сів він собі під осину,
Питає нахабну тварину:
– А ти цю печатку маєш,
Тому так вільно розлігся?
Осел тут на ноги став,
Копито своє показав.
Каже Леву Осел:
– Дивись – ось моя печатка.
Як ти б вважався царем,
мав би такий тотем!
Ще дужче дивується Лев:
– Правда твоя, Осле!
Про це я навіть не знав –
ти перший мені показав!
А потім говорить Лев:
– Будемо, Осле, змагатись!
Обидва підемо в ліс,
Звірів шукатиме скрізь:
Той, хто вполює їх більше,
буде цар найвірніший.
Лев до лісу побіг.
Зайців та інших зловив.
Волоче він до Осла
Оленя, серну, козла.
А що ж задумав Осел?
Поляну широку знайшов.
Впав, як мертвий, на спину,
очі заплющив і ноги розкинув.
Згинув та й згинув Осел!
Язик на півметра висить.
Літають над ним яструби,
ворони встромляють дзьоби.
Осел як мертвий лежить.
По нім хижі птиці ходять.
Він їх по одній вбиває
Й під себе здобич ховає.
Коли надушив півкопи,
Тоді на ноги схопився.
Зібрав всю побиту пташину,
Чекає на хижу тварину.
Показує здобичу Лев:
– Багато я вполював!
Осле, показуй своє.
Ну ж бо, що в тебе є?
Осел його звірів копнув
І, насміхаючись, каже:
– Таких я б більш наловив!
А тих, що літають, ти не забив?
Дуже засмучений Лев
Тварині з повагою каже:
– Такого я точно не втну!
І Лев поклонився Ослу.
– Направду, Осле, ти – цар!
Вибач, що був нечемний.
– Для першого разу тебе вибачаю
Пильнуй же! Не то я тебе покараю!
Похнюпившись, йде Лев,
Довгий свій хвіст підібгав.
Вовчика здибав у лісі.
Вітається той, вклоняється низько:
– Чи ти здоровий, царю?
А Лев йому каже стиха:
– Смієшся? Який я цар!
Зовсім не мій це дар!
Дуже дивується Вовк:
– Ти іншого бачив царя?
– Бачив! Такий він злий.
Тих, хто літає, злегка зловив!
Вуха великі має,
І голова як коновка.
Ще й на нозі печать,
Тож краще тобі мовчать!
Вовк тоді пропонує:
– Ходи, покажи його.
Лев скрикнув:
– Нізащо на світі.
Я досить вже страху наївся!
Клопочеться далі Вовк
І умовляє Лева:
– Сміліше нам буде йти,
Як зв’яжемо наші хвости!
Йдуть вони вдвох до Осла.
Лев, як побачив, шепоче:
– Ось він, ось він! Дивися!
Швидко ховаймось в лісі!
Вовк обернувся, як крикне:
– Леве дурний! Це ж ослисько!
Леву почулося:
– Він уже близько!
Кинувся Лев навтьоки –
Волоче вовка за хвіст
Через пеньки і через яри,
А зупинився аж біля гори.
Питає у Вовка Лев:
– Чи близько правдивий цар?
А Вовк вже і духа спустив –
Лежить і лапи схрестив!
Тоді і вирішив Лев:
– Казав ти: цар не страшний,
А сам від страху помер.
То ж бачиш – не цар я тепер!
ЦИКЛ «НЕБИЛИЧНІ СТОРІНКИ»
Хто кого з’їв (чомучки)
1.
– Яким чином щурка Веня
з’їла крокодила й лева?
– Дуже просто! Крокодил
схожим був на мандарин,
лев був весь із шоколаду.
Щурка була дуже рада!
2.
– Чому вчора жабка Донна
з’їла комарів аж тону?
– Щоби завдання їм дати,
бо дуже мріяла літати!
3.
– Від чого бурчить у шлунку
цілий день у качки Умки?
– З’їла ввечері вона
бегемота-бурчуна!
4.
– Чому звечора Акула
цілий острів проковтнула?
– Вона хмарою була
і на острів напливла!
5.
– Чого баран тупцює зранку
по хвилях – зовсім не по ґанку?
– Тому що наш рудий Степан
стоптати хоче океан
лише тому, що він – баран!
Гастрономічна пригода
Жили в гастрономі Бублик і батони.
Бублик їв батони, і вони страждали.
Раптом ті батони за песиком погнались,
за хвіст його хватали, вуха покусали.
Але продавці прийшли і порядок навели.
На казковому базарі
Ось сидить рудий Котєйка.
Дивні продає «монєйки»
(так він свій товар назвав,
бо рецепт казковий знав!).
Вироби ці не прості:
ці – веселі, ці – смішні.
Бачить їх сумний Ведмідь,
на кота він став ревіть:
– Я сміятись не люблю.
Сміх почую – задавлю!
Каже велетню Котєйка:
– Ти візьми одну монєйку.
Як жовтенький порошок
попаде до лап, дружок,
ти побачиш справжнє диво –
в тебе стане більше сили!
Ось Ведмідь монєйку взяв,
Реготав він і казав:
– Так, сильніш за сили сміх.
Щасливіший я за всіх!