Маленький хлопчик сидів і писав віршик про матір-вітчизну, про рідну Україну. Писав і навіть не здогадувався, що чекає на Україну найближчим часом, що прийдеться йому пережити.

Ну що ж, почнемо з початку. Колись, дуже давно, коли люди жили в мирі й злагоді, гармонії та повному спокої, жив хлопчик Петрик. Йому було лише 12 років. У нього було все, що потрібно: сім’я з трьох осіб – це були тато, мама і сам хлопчик. У них була хата, їжа на столі, але найголовніше – вони ніколи не бідували й у їхній сім’ї не ставалося нічого поганого. Петро не вчився в школі, так як це могли робити тільки багаті сім’ї. Але попри все хлопець видався дуже розумним і вправним.

Писати й читати його навчила мама, вона в дитинстві вчилася в школі і тепер могла допомогти. Хлопчик любив писати різноманітні твори та казки, читати, малювати й допомагати одноліткам. Здається, все було добре, якби не сталася одна трагедія…

Зранку, поки батьки ще спали, Петрик, як завжди, вийшов на подвір’я і почимчикував на луки, що були, майже, проти їхньої хати. Він робив так кожного ранку: просто виходив на луки і стояв, глибоко вдихаючи аромат квітів та свіжого ранкового повітря. Мати розповідала Петрикові, що ранкове повітря найсвіжіше, тому дуже корисно саме з ранку виходити на подвір’я і просто дихати. Він заплющив очі, відкинув усі думки і тільки-но вдихнув з полегшенням повні легені повітря, як тут почув якісь постріли й одразу за ними пронизливі крики: люди бігли, кричали і плакали. Хлопець побачив, що дорогою йдуть озброєні з ніг до голови чужі люди, вони розстрілювали усіх, хто не встиг утікти. Наляканий Петрик впав у високу траву, і подумав: «От би не побачили!» Заплющив очі, а розплющив тоді, коли все скінчилося. Він ніби заснув й нічого не пам’ятав. Пертик побіг до хати, щоб розповісти батькам, що йому наснилося, але коли забіг до хати, одразу зрозумів: сталося щось жахливе…  Батьків не стало.

Петрик довго блукав безлюдним селом, не знаючи, що йому робити, як жити далі. Потім хлопець, взявши у кишені хліба, помандрував у сусіднє село. Воно було не далеко від того, де раніше жив хлопчик, але на конях було б значно легше їхати. Колись з батьком їздили туди на базар, щоб продати старі речі. У думках Петрик навіть не помітив, як дійшов до села. Вже темніло, й хлопець вирішив знайти якийсь сарай, щоб переночувати. Він пройшов чотири хати й побачив сінник. «Ось місце, де я переночую», – подумав хлопець і зник у темряві.

• Гей! Хлопче, а ну вставай! – почув Петрик чоловічий голос крізь сон й прокинувся.
• Не кричи на хлопця, може йому ніде жити – почувся жіночий голос із входу в сінник. Це були господарі.

Петрик не на жарт перелякався, але господарка заспокоїла його, привела у дім та налила чашку гарячого чаю. Дім у них був гарним, розкішним. Вони, напевно, були дуже багаті. Петрик залишився у них жити, але, як йому не було добре, він все рівно сумував за батьками, за хатою та луками.

Минув рік, на Україну раптово з війною пішли турки. Усіх юнаків, включно й нашого героя, забирали воювати. Тринадцятирічний хлопчик на полі бою – це жахливо. Повзаючи укриттям, він завжди жалів себе: «Чому тато й мама не заберуть мене звідси? Чому вони пішли?»

Однієї ночі Петрикові наснився дивовижний сон, ніби до нього прийшов Бог і сказав: «Ось, тримай ці три речі: меч – встроми його у камінь, який лежить біля великого дуба й буде на землі мир, тримай насінинки різних рослин – посій їх у землю й вона буде найродючіша, а на тих землях буде багато лісів. А ось тримай синю стрічку – коли покладеш її на землю, то розтелиться безмежна річка Дніпро.

Хлопець прокинувся вночі із сподіванням, що це не сон. Було спекотно і він спітнів. Петрик витер піт з лоба й поклав руку біля себе на ліжко. «Ой!» – скрикнув він. Його вкололо щось гостре. Подивився на ліжко й здивовано помітив на ньому три речі, які світилися чарівним сяйвом: меч, насіння в пакетику, синя стрічка. Петрик схопив їх і помчав на двір. Він підбіг до каменя, який дійсно лежав біля дуба й встромив меч. Зброя одразу зникла, а на небі показався перший промінець сонечка. Хлопець розсипав насіння, перед ним одразу встав ліс. Кинув стрічку, як тільки вона доторкнулася землі, то одразу впала рікою.

Маленький супер-герой так тішився, що люди збіглися на сміх й побачили, що зробив хлопчик і прозвали його «Миротворець».

Історія стара, як світ, але гарна й добра.