Чому ведмеді взимку сплять

Категорія: Проза
Вікова група: 8-10 років

Чому ведмеді взимку сплять

        Сонце зайшло за обрій. Стемніло. Звірі сховалися по домівках. На сході було тихо. Лише пан Балріґон (пугач) монотонно розповідав лекцію нічним тваринам. Проте на заході чувся гучний ведмежий крик. То Тім кликав на допомогу. Він заблукав. Це сталося тому, що ведмедик недавно переселився у Зелений Ліс, і ще не знав усі місця.

        Тім ледве зміг переночувати не у барлозі. До того ж він постійно чув тихе мугикання та кроки, напевно, великої та дужої особи. Та все ж ведмедик над ранок на трошки заснув.

       Після того, як Тім прокинувся, він став шукати їжу.

       – Хоч би десь ягідку чи грибочок побачити! – невдоволено ревів він.

       Раптом ведмедик почув голосне скре-ке-ке. Але Тім чомусь не зрадів. Звук ставав все голоснішим і голоснішим, а потім перед ним постала сорока Лапуся ( її так назвала дівчинка, що з бабусею збирала гриби у сусідньому лісі).

      – Привіт! Що ти тут робиш? – запитала птаха.

      – Привіт! Як бачиш, я заблукав! – буркнув ведмедик.

      – Я допоможу тобі… – мовила Лапуся, на трохи зупинилась, а потім додала – …, але якщо Ти будеш цілий рік збирати мені червяки.  

       Не дочекавшись відповіді вона полетіла, голосно кривнувши: Я пожартувала!”, а через декілька “кар” додала: “У мене справи, а Ти сам виплутуйся”.

       – Еааа…мм… – розгубився Тім.

       Він ще трошки постояв, обдумуючи події, а потім пішов невідь-куди.

       Десь через милю ведмедик надибав на стару хатину. Навколо неї були мохи та трави різноманітних форм та кольорів.

       – Цікаво, що ж там у середині?

        Тім обережно зазирнув у маленьке кругле віконце. В будинку нікого не було.

       – Я загляну на трошки, а потім піду кудись. Все одно там нікого немає.

       Він смикнув за ручку, двері зі скрипом відчинились. Скрізь були якісь флакони та колби: жовті, червоні, фіолетові, а один  – веселковий. На стінах висіли різні плакати з рослинами.

       – Нудня… – сказав Тім.

       Він уже хотів йти. І тут горе!Під час розвороту ведмедик лапкою зачепив один флакон, за ним полетів інший і так цілісінький ряд… Останнім був веселковий. На такий шум прибіг і господар дому.

       – Що це тут діється? – запитав він.

       – Вітаю, дядечку ботаніку!

       – Я не ботанік, я великий  чаклун Дин-Дин. До того ж я розумію мову тварин.

       – Хи-хи – тихо почав сміятися Тім. – А я людську! І що?

       – Ой, лишенько! Скільки ж Ти моїх зіль та відварів розбив. Ще й найрідкісніше майже все вилилось. – мовив чаклун.

       – За це я нашлю на тебе закляття!

      – Ні, не треба, я й так заблукав!Пробачте мене будь ласка ! – ледь не плакав Тім.

      Слова вибачення та погляд Тимка розчулили чаклуна.

      – Добре! Відправлю тебе додому, та все ж покараю.

Дин – Дин чарує,

Дин – Дин співає,

Він у руках магію має.

        – Дякую і бувайте, дядечку ботаніку! – скрикнув ведмедик.

        – Я не бот… – тільки встиг сказати чаклун, перед тим як Тім зник.

 

       Ведмедик прокинувся на своїй мякій ковдрі з сухого листя. Тім не повірив, що Дин-Дин є чаклуном, а тим більше не підозрював, що він дійсно наслав заклинання.

Все починало діяти при першому снігові і закінчувалось останнім, а оскільки снігу не було, то й закляття одразу не подіяло. Та на сьомий день зими випав сніг і чари запанували. Це було закляття клишоногості та незграбності, тому під час прогулянки зимовим лісом, Тім наступив на 6 хвостів та 3 лапки інших тварин, що жили у лісі. Найбільша проблема була в тому, що серед тих, хто постраждав, виявилася лисиця Рудка. Лиска поскаржилась на Тіма до Верховної Ради тварин, які одноголосно визначили, що взимку всі ведмеді мусять спати, щоб не наражати на небезпеку інших тварин.

       – Ні! – протестували медолюби.

       – Ось Тім наступив на 6 хвостів та 4 лапи…

       – Три! – уточним  малий незграба.

       – Байдуже! Це є небезпечним.

      І голова Ради вдарив своєю лапою по старезному дубі так, що той сколихнувся. Це означало, що рішення не можна було змінити.

Ведмеді пішли по барлогам.

       – Дякуємо, Тіме!

       – Будь ласка! – гмикнув той з сарказмом і пішов вмощуватись до сну.

 

Меню