Будинок магії. Ремонт

     Отже, як раніше я розповідала, друзі переробили весь зовнішній вигляд будиночка, аж до самого каркасу. Вони слідували пораді мудрого пугача про те, як важливо завчасно домовлятися до чогось спільного.

І ось наші чарівні створіння несподівано зупинилися на сучасному дизайні, який їм всім дуже сподобався. А все тому, що нікому ще не личило роками або навіть столиттями застрягати в одному і тому ж стилі. Навіть видатні художники, на зразок Леонардо да Вінчі, якщо б жив у наш час вже малював би зовсім по-іншому. Жителі магічного будиночка про це знали, тому що вони були дуже розвиненими створіннями. Проявити свої здібності декораторів в повній мірі вони вирішили кожен у своїй в кімнаті. Це було зроблено для того, щоб нікому не нав’язувати своїх смаків, і щоб всі були задоволені.Також домовилися не заходити без дозволу в інші кімнати, а завчасно попереджати про свій прихід. Бо в кожного вдома могли бути свої магічні справи. Хтось ще тільки вчився новим прийманням у чаклуванні, та в ніякому разі не можна було турбувати у той відповідальний момент, щоб довести справу до кінця. А хтось міг просто дивився у віконце на казковий ліс і очікувати на якесь натхнення, що зветься музою. Інколи муза з’являється раптово, коли на неї дійсно чекають. Вона така неймовірно гарна, що з нею хочеться зустрічатися частіше. Але серед творчих натур у їхньому домі були й такі, хто ніяк не міг впоратися із тим ремонтом. Всі ці поєднання кольорів, підбори різних прикрас та декорування – це все точно було не про них. Ви здогадалися про кого йдеться? Звісно ж, це були гноми. Як ви вже знаєте, їм було дуже складно із цим визначатись, проте в них був інший фах. Фуух, навіть важко уявити, як їм це було складно і що вони взагалі про все це думали. І тому кожного дня вони терпляче чекали, коли хтось із друзів знайде час і прийде до них по допомогу. Адже їх спільний дім так і планувався, щоб завжди піклуватися один про одного.

    Але йшли дні, а всі й досі були зайняті облаштуванням власних осель, бо щось завжди не влаштовувало, хотілося зробити все якомога краще. А тим часом, так ніхто до гномів поки й не дійшов. І тут якимось дивом про це дізнався один страшний болотний монстр, який вирішив взяти справу у свої величезні волохаті лапи. Він дочекався поки всі розійшлись по лісу хто куди, і у будиночку нікого не залишилось. Тоді потайки він спокійно проник у кімнату гномів. Там від всієї монстрячої душі він висипав гору із всіляких слизьких камінців з мохом, кинувши їх прямо по центру кімнати. На стіни наляпав якийсь гидкий бруд, всюди розкидав водорості та уламки від мушлів, які він рясно черпав з рідного болотного дна. Все було виконано бездоганно, по-монстрячому і оселя вже приготувалася до зустрічі з господарями. Чудовисько, страшенно задоволений собою, залишив на останок лише прикріпити вишеньку на торті, тобто здоровенну задрипану мушлю на їхні двері, а потім втік звідти якомога швидше, щоб не зіпсувати такого сюрпризу.

     Ввечері чарівні істоти почали повертатися до будинку. Першими через поріг перелетіли єдинороги. Вони були просто в люті, коли побачили на підлозі так багато бруду, що залишився після незваного відвідувача. Вони ненавиділи це найбільше, бо любили, щоб навкруги все виглядало чистеньким та блискучим. З того моменту і почалися питання: хто, коли та навіщо це зробив? Аж раптом у всіх зацвірінькали маленькі пристрої:

   – Це не ми, не ми, нас теж не було – пімпімкало в екранчиках зі всіх сторін. Хтось одразу подумав, що можливо це накоїли русалки. Саме до них вели підозрілі сліди з вірогідними доказами у вигляді мушлі на сусідських дверях. Проте русалок вдень дома не було, як хтось з більш уважних зумів це помітити. Але русалки вже встигли образитися на всіх, надути щічки як рибки-кулі та швиденько заховатися у своїх кімнатах. Та це ще не все. Коли повернулися назад гноми, вони ледве не заплакали, коли побачили такий собі еко-дизайнерський хід. Все, справа зайшла у глухий кут, винного ніяк не могли визначити.

    Втім цього разу друзякам знову пощастило, бо перед будинком вчасно з’явився всім відомий поважний пугач. Упс. Ні, тепер це була сова, не менш відома та поважна дружина того самого пугача. Але з першого погляду їх не відрізнити. Як то буває з часом, різні половинки стають одним цілим. Так ось, ця сова, дружина пугача, як раз сьогодні пролітала неподалік. Вона випадково побачила на диво поспішливого монстра, який раніше навіть ніколи зайвого руху не зробив би у своїй болотній стихії. І взагалі він не був якимось там спортсменом, а тут рушив швидше за птаха зі сторони галявини, де стояв магічний будинок:

   – Дивлюсь, несеться, мов бджолою вкушений, ламає все на своєму шляху, у-ууу – каже схвильовано сова. Я бачила, як він поспішав до свого болота. Треба скоріше його сюди позвати, щоб зізнався, а то як пірне у-ууу свою багнюку, так потім ще довго з неї не висунеться! А де ваші русалки, куди вони поділися, щось їх не видно? Нехай підуть за ним, все ж такий-сякий родич, хоч і дуже, у-ууу, далекий.

І з тими словами сова полетіла собі далі. Виявилося, що русалки зовсім не були проти того, щоб піти до болота. А що? Можна ще й прогулятися та й покращити собі настрій, зіпсований раніше. Монстр не очікував на таку зустріч з істотами з чарівного будинку, проте коли вони сказали, що його запрошують до себе, розплився в усмішці.

• Отак значить, признали нарешті мій видатний талант дизайнера –

омріяно подумав він, але завчасно. Його там чекав «тепленький» прийом від мешканців дому, і особливо гномів. Навіть вони були здатні відрізнити справжнє мистецтво від того, що зараз наповнило їхню кімнату. В той момент, коли монстряча постать з’явилася перед друзями, всі побачили брудного та гидкого велетня, наскільки тільки можна було собі уявити. Поки ніхто ще не встиг оговтатися від такого враження, монстр почав свою промову з чемного привітання зі всіма. Він вдивлявся одразу у натовп, щоб розгледіти задоволені обличчя гномів. Тільки коли він побачив їх погляди, то ніякого щастя в них не знайшов. Навпаки, виглядали гноми досить засмучено. Не втримавшись один з них прискіпливо подивився на нього та спитав, чи заходив він сьогодні до них без запрошення.

   –Так, це все створив я – сказав монстр – Але бачу вам не сподобалося?

Всі обступили монстра. Ой, йо й, що ж буде далі?

   – Ні, а навіщо ти це зробив?

   – Я хотів просто допомогти з ремонтом та подружитися з вами. В мене там, де я постійно знаходжусь, зовсім немає друзів. Є тільки жаби болотні, але вони тільки дратують мене своїм постійним кваканням. А у вас тут все зовсім по-іншому, та й живете ви набагато щасливіше за мене. Ось чому я і вирішив теж стати комусь корисним. Вибачте моє невігластво!

Тут всі не змогли повірити власним вухам, що це казав той бридкий монстряко, як вони про нього думали раніше. Виявляється, він зовсім інший, ніж виглядав зовні та просто хотів знайти друзів. От так дива! Ну і лад у кімнаті гномів наводив так, як міг. Ну ви ж пам’ятаєте, напевно, про смаки? Про них вже було на початку.

Тоді болотний велетень продовжив:

   – Ще раз прошу вибачити мене за той безлад та невдалий ремонт. Обіцяю все швидко виправити. Я зрозумів: якщо ти хочеш комусь догодити, то не треба робити так, як собі до вподоби. Краще робити так, як сподобається тому, для кого це добро призначається!

      А він діло каже! Після цих слів вже ніхто не заперечував такого нового сусідства, от тільки над охайністю трішечки доведеться почаклувати.

      Монстр теж зовсім не був проти дещо підправити у собі, чомусь новому навчитися, та змінити щось у своєму житті на краще. Мешканці будинку магії теж вибачились перед ним, за те що також сприймали його тільки за зовнішнім виглядом. Кожен отримав свій урок і всі знов почали створювати разом магічну гармонію щасливого співіснування під одним дахом. Тільки на цей раз робили все ще краще. Вже незабаром гноми оселилися у своій новій кімнаті. Пугач із совою до них прилітали майже щодня, гостювали та розповіли якось, що навіть ті жаби на болоті вже виправилися, обіцяють більше ніколи не заважати та співати тільки гарні пісні по графіку!

Кінець