Костючик Марія

 

АКРОВІРШІ

 

 

Яка ж то квітка?

 

Квасоля? Не квасоля!

 

Ранок пустив її на волю.

 

А листя вітерець хита

 

(Схоже дуже на щита).

 

О, як мені не сором!

 

Лицарський то шолом.

 

Яка ж то квітка бє нам чолом?

 

 

 

Земля обітована

 

У мене є своя земля.

 

Красою все навколонаділя.

 

Родина тут живе моя.

 

Аще чувати соловя.

 

Її нікому не здолати!

 

Неволі ніколи не бувати!

 

А жити буде син і мати.

 

 

 

***

 

Прийде весна.

 

Естетикою барв

 

Розквітне все,

 

Вологою напється,

 

Омиє гріх зими.

 

Цвітом золотим,

 

Веселкою барв

 

І проміннячком ясним

 

Твої розбудить сни.

 

 

 

Ім’я

 

Моє ім’я таке чудесне.

 

А ще воно дарує людям весну,

 

Радість, волю, сонячне проміння,

 

Ісуса величне воскресіння.

 

Я нічого не боюсь, бо Матері Його молюсь.

 

 

 

Хто вона?

 

Біжу із нею берегом життя.

 

Еге ж , удвох, де долі полонина.

 

Раниме я – найменшеньке дитя.

 

Ет! Їй душа болить за сина.

 

Гигоче, задавши часом перцю,

 

Навчаючи дітей добру в життєвім герці.

 

Я зігрітись хочу біля її серця.