Семенюк Максим

 

«Моє село»

 

Cело моє чарівне,

 

Рідне і близьке,

 

Зветься воно - Дудчине

 

Щастя тут моє!

 

Маленька Батьківщина,

 

Щастя острівець.

 

Тут моє дитинство,

 

Рідних стукіт сердець

 

На півдні України,

 

Розкинулось в степу -

 

Обвіяне вітрами,

 

У скіфському краю.

 

Вулиця в горіхах,

 

Милує цілий рік.

 

З ними я зростаю,

 

Мені - десятий рік.

 

Ходжу я тут до школи,

 

І друзі тут мої

 

Не хочу, я де краще -

 

У чужі краї!

 

Буду добре вчитись,

 

Людиною зросту.

 

В село своє рідненьке,

 

Омріяне вернусь.

 

***

 

 Я, маленький українець,

 

Максимом зовуся.

 

Я у Дудчине живу,

 

Дуже цим горджуся.

 

Я маленький і стрункий,

 

Сірі очі маю,

 

До роботи не швидкий,

 

Але як треба як бджілка літаю.

  

***

 

Коли вулиці цвітуть

 

Весною у селі,

 

І пташки щебечуть –

 

Радісно мені.

 

Щасливий я, до школи

 

Іду своїм селом,

 

І радість переповнює -

 

Ми з друзями разом.

 

Посадим коло школи,

 

Ми квіти весняні,

 

Нехай милують око -

 

Всім людям у селі.

 

Земля в обійми теплі,

 

Корінчики прийме.

 

Буятиме красою

 

Дудчине - моє

 

***

 

Мені пощастило зростати,

 

У сонцем зігрітим краю,

 

Де мова звучить українська,

 

Плекаючи долю мою.

 

Де око людське не зачепить:

 

Ні лісу,ні гір височінь,

 

Де вітер і воля гойдають

 

Думку, несучи в далечінь.

 

І лину я птахою вірним,

 

Черпаю крилом новину

 

Безмежно, люблю Україну!

 

Рідну домівку свою.

 

Село моє, рідне до болю,

 

Смутком у грудях щемить,

 

Не вирвати роду коріння,

 

Думка - додому летить.

 

Летить…Завітає і ляже:

 

На росяні ранки, крильми,

 

На стежки-надій, дитячих,

 

На стежки, де ставали – людьми.

 

 «Допомога зимуючим птахам»

 

На білому снігу -

 

Видно лиш сліди

 

Хто це голодує,

 

Лютої зими?

 

Це,ми, пернаті друзі!

 

Корм шукаємо там,

 

Щоб перезимувати -

 

Потрібні друзі нам!

 

Тож зранку - до роботи,

 

Чутно стукіт молотка,

 

Змайструємо годівнички,

 

І,нумо, до садка

 

Розвісимо на деревах,

 

Їдальні для пташок.

 

Запрошуємо у гості

 

Співучих синичок!

 

***

 

За вікном зима лютує,

 

Снігом вирина, все навкруг.

 

Поховались люди в хати

 

Від морозу і завірюх.

 

Де ж, сховатися пташині?

 

Де притулок їй знайти?

 

Щоб не згинути від голоду

 

У рідній стороні.

 

Зерна ми їм насипимо,

 

Крихт хлібця дамо,

 

Годівниць навісимо

 

Летіть до нас,в село!

 

 «На підвіконні у бабусі»

 

У кімнаті – як у храмі:

 

Тиша,спокій і краса,

 

Ці бабусині невтомні

 

Руки, роблять чудеса.

 

Прохолодою дихнуло,

 

Листя пало із дерев,

 

А у нас на підвіконні -

 

Зелен - сад,буя,росте.

 

Влітку око він милує,

 

Кисень людям всім дарує.

 

Взимку він красою гріє,

 

І веселкою цвіте.

 

То із квітами – ми друзі,

 

А кімната – це їх дім,

 

Доглядатиму за ними -

 

Радість хай несуть усім!

 

«Любов до Батьківщини безмежна»

 

***

 

Сидить кобзар на горбочку серед поля,

 

Та на кобзі грає.

 

А сивий вітер,

 

Вуса та стару чуприну розвиває.

 

Кобзар віре в свою Україну!

 

Оспівує її в ріднім краю.

 

Слава Україні,Слава. Слава.

 

 ***

 

В нас росте калина,

 

Червона господиня

 

І лікує,і смакує

 

Та калина символ – України.

 

 ***

 

Розложиста верба

 

Росте біля Дніпра.

 

Миє корені в воді

 

Та все чує, як вітер завива.

 

***

 

Наш прапор вгорі майорить,

 

Жовті мерехтять лани,

 

Синє небо сяє з глибини

 

Прапор-це гордість нашої землі.