Гордєєва Крістіна

 

 Святе ніколи не згаса

 

  

 

Іван Франко, твоє вагоме слово

 

 

 

Крізь товщу років доліта до нас,

 

 

 

Ми прислухаємося знову й знову,

 

 

 

Це слово розмережує весь час.

 

 

 

 

 

 

 

Твоя безцінна і свята скарбничка

 

 

 

Нам розсіває справжні промінці,

 

 

 

Дзвіночок ллється щиро із кринички,

 

 

 

В очах уже сіяють каганці.

 

 

 

 

 

 

 

Твої перлинки в душах прорстають,

 

 

 

Нас до вершин натхненно так ведуть,

 

 

 

Вже струни потайні тихенько грають,

 

 

 

Щоб ми творили справжню свою суть.

 

 

 

 

 

 

 

Свої думки зіткав ти так міцненько,

 

 

 

В нихщастя дзвони та сумна печаль,

 

 

 

Ми відчуваєм подих твій жвавенький,

 

 

 

І сліз твоїх гірких дзвінкий кришталь.

 

 

 

 

 

 

 

Твоя палка любов до України,

 

 

 

Неначе зірочка свята блищить.

 

 

 

Твій погляд щирий ткався так надійно.

 

 

 

Його і біди не могли згасить.

 

 

 

 

 

 

 

Земля рідненька, ти така красива.

 

 

 

Твоя любов всю душу окриля.

 

 

 

Ти відчував, що ненька несщаслива,

 

 

 

Що лихо по країні скрізь гуля.

 

 

 

 

 

 

 

Твоя любов, неначе сонце світить

 

 

 

До всіх братів, що проливали кров,

 

 

 

Від неї миттю бліднуть навіть біди,

 

 

 

Бо щиро із дущі тече любов.

 

 

 

 

 

 

 

Рідна земля твою душу вінчала,

 

 

 

Сяйво небесне все світло несло.

 

 

 

Щоб думка твоя в роках не згасала,

 

 

 

Слово твоє по життю щоб вело.

 

 

 

 

 

 

 

У великому храмі людськім ллється

 

 

 

Твоє слово святе, наче той дзвін.

 

 

 

Справжнє слово добром завжди відгукнеться,

 

 

 

Хай же сія український наш дім.

 

 

 

 

 

 

 

Яскраве твоє слово в простір лине,

 

 

 

Воно не дасть спіткнутися ніде.

 

 

 

Це слово, наче та міцна цеглина,

 

 

 

Мов живинка, що вперед веде.

 

 

 

 

 

 

 

Найбільший скарб для тебемудрість щира,

 

 

 

Її не можна втратить, загубить,

 

 

 

Вона веде і підннімає крила

 

 

 

І надихає справжній шлях вершить.

 

 

 

 

 

 

 

Ти вчиш нас добру науку приймати,

 

 

 

В житті творити добрії діла.

 

 

 

Багатий той, хто вміє віддавати.

 

 

 

Тож віддавай, скарбничка щоб цвіла.

 

 

 

 

 

 

 

Хто невиннній людині злом нашкодить,

 

 

 

До того вмить повернеться це зло.

 

 

 

Такі поради крізь роки надходять,

 

 

 

Щоб нам в добрі приємніше було.

 

 

 

 

 

 

 

Ти нам говориш: “Від гріха тікати.

 

 

 

Твоя душа піклується про всіх,

 

 

 

Щоб зла рабами раптом нам не стати.

 

 

 

Тож в прірву відкидаєм підлий гріх.

 

 

 

 

 

 

 

Святі слова завжди ми пам'ятаєм,

 

 

 

Щоб вірна стежка в майбуття вела.

 

 

 

Ми душі від гріха все очищаєм,

 

 

 

Творити будем добрії діла.

 

 

 

 

 

 

 

Ти нас навчаєш щиро дарувати

 

 

 

Лише сердечні, теплі всім слова,

 

 

 

Добра перлинки тільки розсівати,

 

 

 

Щоб не сіріла жаттєва канва.

 

 

 

 

 

 

 

Ти передав нам ці знання прадавні,

 

 

 

Ти як учитель, що вперед веде.

 

 

 

Ці правила для нас відкриті, явні,

 

 

 

Нам не дадуть спіткнутися ніде.

 

 

 

 

 

 

 

Твої слова навчають і навчають,

 

 

 

Ми пильно прислухаємось до них.

 

 

 

Вони шляхи життєві відкривають

 

 

 

І захищають від вітрів лихих.

 

 

 

 

 

 

 

Не кидай власної мети,

 

 

 

Щоб за чужою десь іти,

 

 

 

А власну ясно ціль пізнай,

 

 

 

До неї просто поспішай

 

 

 

 

 

 

 

Наша мета натхненно в простір лине:

 

 

 

Хай не стражда від вибухів земля!

 

 

 

В яскравих барвах квітне Україна!

 

 

 

Небесне сяйво дім благословля!

 

 

 

 

 

 

 

Через століття линуть слова щирі:

 

 

 

Борітеся! Терпіть! По всій землі

 

 

 

Рівняйте стежку правді!” -

 

 

 

Не змарніли твої слова.

 

 

 

Неначе блиск зорі, у наші душі долітають,

 

 

 

Щоб вирівнять стежину цю святу.

 

 

 

Лиш справжні кроки кривду подолають,

 

 

 

Щоб оживить омріяну мету.

 

 

 

 

 

 

 

Ти докладав завжди наснаги й сили,

 

 

 

Щоб правда завжди вільною була,

 

 

 

Щоб наміри брехні не полонили,

 

 

 

Брехні надія згасла, відцвіла.

 

 

 

 

 

 

 

Ми будуємо для правди святої

 

 

 

Такий надійний і міцний опліт,

 

 

 

Щоб кривди поряд не було лихої,

 

 

 

Твоє слово діє, як заповіт.

 

 

 

 

 

 

 

Наснагу сторінки твої відкрили.

 

 

 

Низький уклін усім каменярам!

 

 

 

Вони такий міцний граніт розбили,

 

 

 

Щоб правда посміхалась усім нам.

 

 

 

 

 

 

 

Приємно так твої слова читати,

 

 

 

Перлинки справжні в душах вже ростуть,

 

 

 

В царстві добра і правди побувати,

 

 

 

Творить в добрі свою життєву суть.

 

 

 

 

 

 

 

Хай кривда поряд з нами не гасає.

 

 

 

У неї шансів зовсім тут нема,

 

 

 

Свій стиль нехай миттєво відкидає,

 

 

 

Бо ми читаєм книги недарма.

 

 

 

 

 

 

 

«Отак, хто книги праведні читає,» -

 

 

 

Франко говорить щиро усім нам,

 

 

 

З болота буденності вилітає,

 

 

 

Щоб чистим був увесь духоний храм.

 

 

 

 

 

 

 

Якщо кривда тебе заполонила,

 

 

 

Тобікара за чорне клеймо.

 

 

 

Добра, на жаль, зернинки не дозріли

 

 

 

В твоїй душі, їх пилом занесло.

 

 

 

 

 

 

 

Тож миттю очищай себе від бруду,

 

 

 

Нехай безцінне проросте в душі,

 

 

 

Вона завжди сіяти буде,

 

 

 

Для справжніх дій немає тут межі.

 

 

 

 

 

 

 

Бо кривда кривднику все ж повернеться,

 

 

 

Закони ці не змінить час стрімкий.

 

 

 

Добро завжди добром всім відгукнеться,

 

 

 

Хай буде тільки добрим розум твій.

 

 

 

 

 

 

 

Твоя думка, Франко, сія алмазом,

 

 

 

Вона закликає щиро усіх:

 

 

 

Не бійтеся! В кривавих хвиль навалі

 

 

 

Не згине думка, правда і добро,

 

 

 

Лиш краще ширше розів'ється далі, -

 

 

 

Він мріяв так, щоб все життя цвіло.

 

 

 

 

 

 

 

Лиш праця ржу зотре, що грудь з'їдає, -

 

 

 

Слова твої ясніють у віках.

 

 

 

А той, хто їх не чує, нехай знає -

 

 

 

У бур'янах його життєвий шлях.

 

 

 

 

 

 

 

Завжди нам треба мудрістю ділитись,

 

 

 

Щоб скарб не зчерствів з часом, не зотлів,

 

 

 

Щоб в наші душі не могла вселитись

 

 

 

Байдужістьтак Франко нам заповів.

 

 

 

 

 

 

 

Франко говорить всім - “Я - син народу,

 

 

 

Що вгору йде. Тернистий його шлях.

 

 

 

Мій поклик: праця, щастя і свобода

 

 

 

Цей поклик відкидає підлий жах.

 

 

 

 

 

 

 

Твій дух із долею боровся міцно,

 

 

 

А справжня віра по життю вела

 

 

 

Хоч та журба, хоч горе душу тисне,

 

 

 

В душі надія вогником цвіла.

 

 

 

 

 

 

 

Тернистий шлях твій, политий сльозами,

 

 

 

Била й била тебе доля лиха.

 

 

 

Та подих щирий поряд, разом з нами,

 

 

 

Летять на крилах всі твої слова.

 

 

 

 

 

 

 

Вони ковром лягають різнобарвним,

 

 

 

У наші душі, щоб міцніли ми,

 

 

 

Твої слова сіяють нам не марно,

 

 

 

В житті ми станем справжніми людьми.

 

 

 

 

 

 

 

«В хвилях недалі ,задуми тяжкої»

 

 

 

Слово твоє долітає до нас,

 

 

 

Воно міцніло від долі лихої,

 

 

 

Його не загасить навіть і час.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Подих натхненний тюрьма не зламала,

 

 

 

Мужньо ти витримав хиже ярмо.

 

 

 

Земелька рідненька сили давала,

 

 

 

Щоб зняти із тебе хиже клеймо.

 

 

 

 

 

 

 

Твій дух у матері-землі благає,

 

 

 

Щоб вона сили, теплоти дала,

 

 

 

Бо тільки сила зло все подолає,

 

 

 

Щоб тільки правда поряд скрізь була.

 

 

 

 

 

 

 

Сонечко сяє по рідному краю,

 

 

 

Все виганяє хижацьку біду,

 

 

 

І твоя думка на крилах злітає,

 

 

 

Вільно гуляє вже в ріднім саду.

 

 

 

 

 

 

 

За що ж на тебе ярмо накинули?

 

 

 

Мабуть, такі закони творить пан,

 

 

 

Щоб бідні люди у раабстві гинули,

 

 

 

Ледь виживали ві хижих оман.

 

 

 

 

 

 

 

Та волю і правду і смерть не здолає,

 

 

 

В біді міцніє подих, не згаса.

 

 

 

Наш пращур сильний, всі ми відчуваєм,

 

 

 

Правдиве слово в душах воскреса.

 

 

 

 

 

 

 

Його правдиве слово заважало,

 

 

 

Від нього богачі уже тремтять,

 

 

 

Неначе гостре і болюче жало,

 

 

 

Це слово затоптать вони хотять.

 

 

 

 

 

 

 

Від цього слова вже тремтять і грати,

 

 

 

Міцніло справжнє слово від біди.

 

 

 

Приємно його поряд відчувати,

 

 

 

Воно говорить нам: “Вперед іди!”.

 

 

 

 

 

 

 

Іван Франко, моя життя стежина

 

 

 

Ніколи бур'яном не заросте,

 

 

 

Бо твоє слово щире лине й лине,

 

 

 

Так щиро надихає і веде.

 

 

 

 

 

 

 

Слова твоїце каменярський молот,

 

 

 

Який каміння в душах розбива.

 

 

 

Його не звалить ні тюрьма, ні голод,

 

 

 

Від нього вже тріщить лиха стіна.

 

 

 

 

 

 

 

Цей молот нам дорогу пробиває,

 

 

 

Щоб всім всміхалась доля на землі.

 

 

 

І кожен небайдужий відчуває -

 

 

 

Від нього тліють бурі у імлі.

 

 

 

 

 

 

 

Святі думки не бліднуть крізь століття,

 

 

 

Їх не зламає лютий буревій.

 

 

 

Нехай зникають хижі лихоліття,

 

 

 

Сіяє в душах блиск святих надій.